Свобода слів

Формат програми «Свобода слова» створює сприятливі можливості для проведення змістовних дискусій – за умови залучення політиків чи посадовців, які на фаховому рівні володіють інформацією з тем, що розглядаються, та фахових експертів. Поєднання в рамках однієї програми формату якісної дискусії та замовних сюжетів може посилити загрозу маніпулятивного впливу на свідомість глядача.

У нашому огляді ми зосередимо увагу на двох останніх випусках програми «Свобода слова». Один із них можна назвати – скандальним, із огляду на ту хвилю осуду, що накотилася на програму з боку глядачів і колег через появу в ефірі одіозної представниці «регіонального» режиму Олени Бондаренко.

Випуск «Свободи слова» (12.10.2015) був присвячений доволі дражливій темі – судовій реформі. Існуючий у масовій свідомості образ українського правосуддя – щось на кшталт грандіозної машини з виробництва корупції, хабарництва і свавілля – попри гучні заяви керівників нової влади досі змінити не вдається. Як не вдається хоча би запропонувати реалістичний проект судового «ренесансу». Тому кожна спроба провести серйозну дискусію на цю тему може розраховувати на суспільний інтерес.

Якщо говорити про склад запрошених гостей, то, принаймні, за формальною ознакою всі вони могли похвалитися наявністю правознавчого диплома. Насправді ж безпосередній стосунок до теми мали лише перший заступник міністра юстиції Наталія Севостьянова, Маркіян Галабала – заступник голови Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції та екс-міністр юстиції, член Конституційної комісії Микола Оніщук. Звичний спікер «Батьківщини» Сергій Соболєв був, очевидно, залучений як член парламентського комітету з питань правової політики і правосуддя.

Суто номінальне представництво фракції «Народного фронту» забезпечував молодий депутат Дмитро Сторожук, який обмежився декларативними висловлюваннями про підтримку суддівської реформи його політсилою, але особливого внеску у висвітлення теми для аудиторії не зробив.

Питання, для чого до обговорення теми запросили керівника Київської міської організації  «Опозиційного блоку» Олександра Пузанова, заслуговує на окремий розгляд.

Загалом, можна сказати, що більшість із запрошених гостей були цілком здатні обговорювати головну тему програми на кваліфікованому рівні. Тому проблематика судової реформи була зрозуміла для аудиторії. Характерне для учасників політичних ток-шоу намагання озвучити виключно власну, вигідну для себе позицію цього разу не витіснило з ефіру аналіз об’єктивних складностей реформи. Цікаво, що учасники, не змовляючись, часто вживали слово «комплексність». І представник Мінюсту, яка заявила радикальну позицію свого відомства про необхідність тотальної заміни всього 8-тисячного суддівського корпусу, і виразники більш поміркованих точок зору, порозумілися відносно того, що проблема має багато аспектів. Наприклад, корені корупції в сфері правосуддя тягнуться від тієї ж таки корумпованості системи юридичної освіти. Або той факт, що судова система країни на сьогодні розглядає близько 300 тисяч справ(!) щомісячно. І тому так важливо знайти компромісну модель переатестації та люстраційного очищення суддівського корпусу, щоби поспішними кроками не розбалансувати її остаточно.

Достатньо повно були наведені різні пропозиції щодо такої моделі – від Конституційної комісії до Міністерства юстиції та «Реанімаційного пакету реформ», що дозволило глядачам отримати адекватну інформацію про реальні шляхи очищення суддівської спільноти та механізми суспільного контролю за їх діяльністю.

Микола ОНІЩУК, член Конституційної комісії при Президенті України, міністр юстиції у 2007-2010 рр.: «А зараз скажу, як суспільство буде контролювати суддю і має контролювати відповідно до цього закону. Це називається оцінювання діяльності судді. Регулярно. І коли суддя намагається, коли робить зміни в своїй кар'єрі, просувається по службі, й у тому числі навіть якщо він не просувається по службі, але регулярно його діяльність має професійну діяльність, оцінить колегія суддів, призначена Вищою кваліфікаційною комісією або самою комісією. Це важливий крок. Більше того, це буде робитися за участі засобів масової інформації. Аналізуватися буде професійна діяльність судді, як він відправляє правосуддя, наскільки він є доброчесним, які у нього статки, наскільки ці статки відповідають тим, що він декларує. Більше того, перевіряється кваліфікація судді в спосіб складання ним іспиту на знання права та виконання практичного завдання…

Це ще не все, парламент прийняв рішення про те, щоби змінити доступ до суддівської професії. Сьогодні за законом, щоб стати суддею, мало скласти іспит анонімний і на конкурсній основі претендувати на посаду. Необхідно пройти ще 12 місяців підготовки в Національній школі суддів із тим, аби суспільство було переконане, що той, кого допустять до професії судді, був кваліфікований. Але і цього замало, і цих змін законодавчих, як видається, їх недостатньо, тому що ще є багато інших сфер, які стосуються правосуддя і суддів, які врегульовані безпосередньо Конституцією. ….пропонується підняти віковий ценз для суддів до 30 років, а що стосується вимог до стажу – не менше п'яти років. Я вже говорив про плюс до цього рік спеціальної підготовки в Національній школі суддів. До речі, така спеціальна підготовка кандидата на посаду судді – це те, що робить кожна європейська країна. Просто так до посади судді не допускаються. Є певні винятки стосовно, наприклад, відомих вчених чи тих, хто вже має великий стаж роботи – більше 10-15 років. Але це швидше винятки, що лише підкреслюють правила. Наступні зміни. Вже говорилося про те, що телефонують у парламент, що суддя не може потрапити в сесійний зал, мається на увазі рішення щодо безстрокового призначення. І, на жаль, ми знаємо цю негативну практику, яка вже давно існувала, що умовою того, що ти станеш суддею, чи винесуть тебе в зал для голосування, було вимога неправомірної вигоди або, інакше кажучи, хабара. Все враховано, й Венеційська комісія давно вже Україні говорила : парламент є органом політичним, це орган представницький. Він не має права мати відношення до суддівської кар'єри. Для цього створюються спеціальні органи, як їх називають в Національні магістратурі, у нас це Вища рада юстиції. Тому проектом змін до Конституції пропонується, щоби Верховна Рада була вилучена з цих питань. Вона має творити закони, контролювати та утворювати уряд і контролювати його діяльність. Правосуддя має бути відокремленою системою».

Запитання та виступи кваліфікованих експертів із недержавних організацій, що займаються відповідною тематикою – правовою і антикорупційною – теж сприяли більш глибокому розкриттю теми. Серед експертів були, зокрема, Роман Романов, директор програми «Верховенство права» Міжнародного фонду «Відродження», Віталій Шабунін, Центр протидії корупції, Станіслав Батрин, керівник проекту «Відкритий суд», Михайло Жернаков, Пакет реанімаційних реформ.

На жаль, загальне позитивне враження від програми було зіпсоване немотивованою появою в студії керівника Київської організації «Опозиційного блоку» Олександра Пузанова. Немотивованою, звісно, в сенсі того, що вона жодним чином не допомагала розкриттю заявленої теми програми. Персональна ж мотивація пана Пузанова була очевидна – за два тижні до виборів, де він кандидує на посаду мера столиці й очолює партійний список екс-регіоналів, «засвітитися» у відносно популярному політичному ток-шоу. Адже тотальна невідомість широким масам київських виборців непримітного недавнього київського віце-мера, якого однопартійці вирішили зробити публічною фігурою, навряд чи сильно змінилася завдяки десяткам бігбордів із його портретом.

Навіщо це було каналу, програмі чи ведучому? Вибір аргументів невеликий. Комерційний інтерес або політичні інтереси власника. Вхід у наскрізь дискредитований український політикум останнім часом – це лише питання грошей. У країні, де на місцевих виборах «змагаються» 132 «партії», з яких деякі зареєстровані лише для того, щоби забезпечити перемогу, або хоч участь провінційному бізнесмену чи клану, подібна поява в ефірі має сенс, навіть якщо ціна надто висока. Так відбувається легітимація нікому не відомого персонажа в статусі «політика», «людини, що спілкується на певному рівні». Реальний політичний бек-граунд, попередня соціальна активність, проходження певних стандартних у цивілізованих країнах етапів формування політика – все це в Україні й досі часто не має значення. Навіть те, як часом жалюгідно виглядають ці спроби. Причому не тільки для «замовника», але і для клієнта. Зверніть увагу, як «на лопаті» замотивовує участь Пузанова в розмові ведучий «Свободи слова». Ну і, звісно, на зміст подальшої промови кандидата в мери – набір банальностей, який, мабуть, за порадою його технологів, має відповідати настроям більшості респондентів якого-небудь соціологічного опитування. З «геніальною пропозицією» в кінці – встановити арифметичний ліміт для суддівських зловживань і помилок – у 10 відсотків (!).

А насамкінець – ще пару «теплих слів» на адресу «нынешнего президента и правительства». Це вже, мабуть, по партійній лінії…

Андрій КУЛИКОВ, ведучий: «Ми дякуємо Миколі Оніщуку, міністру юстиції України 2007-2010, і я запрошую до центрального мікрофона Олександра Пузанова, голову Київської міської організації "Опозиційного блоку". Пане Пузанов, от зараз "Опозиційний блок" протестує проти нереєстрації "Опозиційного блоку" в Харківській області, але цю ситуацію можна розглядати як наслідок того, що судова система була повністю в попередні роки поставлена під контроль влади, й інерція триває. Зокрема, під контроль впливових регіональних сил. Тут "регіональні" має обидва значення. Як ви бачите можливість створення незалежної судової системи, особливо з огляду на децентралізацію влади, яка проголошена?»

Олександр ПУЗАНОВ, голова київської міської організації «Опозиційний блок»: «Тема нашей сегодняшней дискуссии действительно самая актуальная, из разряда тех, которые могут быть решены в кругу юристов.

Потому что все юристы знают, и люди все знают, о том, что украинские суды, к сожалению, далеки от совершенства, к ним очень справедливые претензии у всех участников процесса. И, конечно, та коррупция, которая всем известна, она не может существовать и далее необходимо что-то делать, и необходимо эту проблему решать как можно быстрее. Все сегодня выступавшие представители коалиционного правительства и Парламента говорили о комплексном подходе к реализации судебной реформы. Это слово звучало постоянно и действительно, если не будут решены все составляющие как раз, те, что мы знаем, включают в себя правосудие, здесь мало эффективности будет у этой реформы, мы вряд ли получим то, на что рассчитываем. Все мы хотим независимый, справедливый и честный суд. К сожалению, те законопроекты, которые сегодня анонсировались, которые обсуждаются в экспертной среде, не дают окончательного вопроса – а в силу каких именно обстоятельств мы получим вот тот суд, о котором мы сегодня говорим! Поэтому я разделяю позицию 59% присутствующих здесь людей, что, к сожалению, мы вряд ли получим в результате некий эффективный механизм, который будет удовлетворять всех, и будет действительно давать людям правосудие, будет действительно давать людям справедливое решение. Такое впечатление, что вот эта незавершенность, несистемность работы в этом направлении, это умешенная работа, это работа, направленная на то, чтобы назначить эти самые 8 с чем-то тысяч украинских судей, которые будут благодарны существующей власти за свое назначение. Потому что ничего нового в вопросе назначения судей не предлагается. Как и ранее будет экзамен, аттестация №1, потом год учебы в национальной школе судей, потом вторая аттестация, и соответственно далее назначение».

…Олександр ПУЗАНОВ, голова київської міської організації «Опозиційний блок»: «Кроме вот этих 9 тысяч судей, почти 9 тысяч, которых, безусловно, надо пропустить через какой-то отбор, действительно необходимо проверить судей, для того, чтобы люди, юристы, которые практикуют, удостоверились, что власть действительно хочет провести очищение. Надо еще обсудить вопрос, вот что делать с теми 32 тысячами сотрудников аппарата суда, которые тоже составляют систему правосудия, которые тоже участвуют в процессе, если не вынесения решения, то, по крайней мере, анализа материалов дела, и подготовки текста этого решения. Мы тоже будем пропускать через некий конкурс? Теперь вопрос, это вопрос как раз к тем, кто разрабатывает эти законопроекты. Теперь следующий вопрос, который остается не решенным – это политическое влияние политиков, власти, Парламента, Президента и так далее, в вопросах как раз назначения, продвижения судей по вертикали служебной и так далее. Ведь здесь же тоже нет ясности, здесь тоже вы людям не объясняете, каким образом будет решен этот вопрос. Действительно ли назначение судей перестанет быть прерогативой только лишь исполнительной власти? Или мы все-таки больше отдадим возможности судейскому самоуправлению, мы дадим возможность им самостоятельно регулировать эти вопросы? Давайте посмотрим на ситуацию, которую мы сегодня имеем, допустим, с информированностью общества об этой реформе – она очень не существенная. Люди слышат реформа, люди говорят о том, что нам надо менять суды, и никто не понимает, в какие сроки вы хотите провести эту реформу, какая цель этой реформы. Вот я спрашивал Севастьянова относительно того, какие будут критерии дальше, которые будут гарантировать всем нам, что новые судьи не будут взяточниками, что это будут честные люди, которые будут служить только закону, и ни в коем случае не своим политическим каким-то покровителям. Непонятно, каким образом будут привлекаться к ответственности те судьи, которые будут набраны в новые, которые должны быть честные. Я могу сказать, я как практикующий в прошлом юрист, очень часто, естественно, уведомлял Высший совет юстиции, Парламент, и Президенту писал, и так далее, относительно того, что какой-то судья вынес заведомо не правосудное решение, вопиющие были случаи. И вы знаете, только один раз в своей практике я получил какую-то внятную ответную реакцию на все эти обращения. Эта реакция пришла через 10 лет, после того, как я туда обратился. И пришла она от представителя этого самого судьи, на которого я жаловался, и представители говорили : он сейчас пытается получить назначение на должность председателя этого суда, не могли бы вы отозвать свои заявления, для того, чтобы у него не было проблем? Вот и все. И, к сожалению, система как была вот такая, она так сейчас и остается. Вот она функционирует таким образом. То есть, формально рассматривают жалобы на судей, формально подписывают людям, которые жалуются, о том, что ваш вопрос решен, вам отказано. Вот такую проблему мы имеем, и, к сожалению, я не слышу от тех, кто продвигает вот эти законопроекты, каким образом мы хотим это решить».

Андрій КУЛИКОВ, ведучий: «Предложите».

Олександр ПУЗАНОВ, голова київської міської організації «Опозиційний блок»: «Предлагаю. У меня действительно есть, что сказать по этому поводу. На мой взгляд, здесь можно выходить исключительно даже из математических неких соображении. Допустим, судья Киевского хозяйственного суда рассматривает в год около тысячи дел. Вот если сто дел, которые рассмотрел этот судья, были отменены вышестоящими инстанциями, значит этот судья или не компетентный, потому что он не может грамотно оценивать доказательства, грамотно протолковать нормы управа или применять их, или он заангажирован кем-то, или, соответственно, это просто взяточник и коррупционер. Поэтому, вот таким вот образом можно записать это как норму, действительно. Должен быть какой-то анализ того, какие решения принимают судьи».

Андрій КУЛИКОВ, ведучий: «Вы прямо предлагаете презумпцию виновности в отношении судей».

Олександр ПУЗАНОВ, голова київської міської організації «Опозиційний блок»: «Нет, я предлагаю оценку квалификации судьи, его способности творить правосудие, а не чудить правосудие. Вот исходить из того, что есть некие параметры, вот допустимые пределы погрешности. Да, действительно, все ошибаются, судья мог ошибиться и так далее. Но, если 10 % ошибок, то это уже, наверное, система некая. И последнее, что я хочу сказать, касательно того, почему я все-таки пессимистичен в вопросах вот этой конкретной реформы. Помимо прочего, помимо того, что я уже сказал, это, наверное, просто неспособность нынешнего Парламента, нынешнего правительства, в принципе реализовывать какие-то реформы. И вот посмотрите на то, что сейчас происходит в нашей стране. Вот Парламент ушел на каникулы на три недели. Депутаты разошлись, решили, что нечем им заниматься в этой стране. Якобы нет у нас проблем, которые должны быть решены, страна, наверное, у нас процветает, у нас, наверное, нет бедности повальной, и все проблемы уже решены. Поэтому, вот так как оно сейчас происходит, с таким отношением к выполнению своих обязанностей никакая реформа реализована не может быть в принципе. Поэтому, я не верю в эффективность этой работы».

Формат «Свободи слова», який завжди видавався нам більш адекватним для змістовних дискусій, ніж багатофігурні та хаотичні «композиції» Савіка Шустера, при такому комерційному його використанні, коли презентація «замовленого персонажа» відбувається на тлі достатньо конструктивної і змістовної розмови, виглядає навіть більш небезпечним. Глядач у такому випадку схильний до більшої довіри, а, отже, легше піддається маніпулятивному впливу, переносячи частину загального конструктивного настрою на досі невідому йому особу.

Утім, як показали подальші події, в такому сценарії є місце й для відомих, можна сказати, одіозних осіб. Останній випуск «Свободи слова» (19.10.2015), де дискусія точилася навколо запитання «Чи загострять ситуацію на Донбасі місцеві вибори?» розпочався з виступів нардепа Сергія Тарути, котрий оцінював ситуацію політичного протистояння у прифронтовому Маріуполі, та керівника Луганської військово-цивільної адміністрації Георгія Туки. У Тарути ключовою тезою було дотримання українською стороною «Мінських угод» «ради мира на Донбассе» (порушення умов цього ж миру з боку бойовиків і Росії депутат благополучно проігнорував), але загалом його миротворча риторика знайшла розуміння в аудиторії.

Луганський губернатор Георгій Тука наголосив на тому, що місцеві вибори вкупі з очікуваною децентралізацією несуть в собі загрозу появи «сотень місцевих князьків» не лише на Донбасі, а й по всій Україні.

Ось на цей момент Андрій Куликов і вирішив запросити до мікрофона колишнього штатного спікера «партії регіонів» Олену Бондаренко. І, як справедливо зауважив хтось із учасників дискусії, здалося, що ми потрапили в минуле. Всі якості, властиві спікерам Партії регіонів у часи всевладдя Віктора Януковича – відверта брехня, хамська поведінка, принципова відмова від раціонального діалогу, пересмикування фактів і підміна понять – були пущені в хід Бондаренко. Як стверджував уже наступного дня сам Андрій Куликов, саме в цьому і був його творчий задум – нагадати аудиторії, з чим нам доводилося мати справу, зовсім недавно. Таки нагадав...

Але досвідчений ведучий, на наш погляд, все ж таки лукавить. І, можливо, виправдовує не власну, а чиюсь іншу ініціативу запрошення Бондаренко до студії «Свободи слова». Водночас можна сказати, що Бондаренко була настільки цілісна у виявленій нею брехні й агресивності, що, певною мірою, застала зненацька експертів у студії, які вже потроху почали відвикати від подібної стилістики, і вони лише згодом спромоглися відповідним чином відреагувати на її пасажі. Хоча експертний склад був цілком адекватний – Володимир Фесенко, Генадій Друзенко, Ольга Айвазовська («Опора»), голова Комітету виборців України Олексій Кошель, представник руху «Чесно» Андрій Круглашов..

До речі, Володимир Фесенко, вражений нахабством і безсоромністю екс-депутатки, навіть запитав:

Володимир ФЕСЕНКО, Центр прикладних політичних досліджень «Пента»: «Не, просто, знаете, я честно говоря, не понимаю, вы сейчас чью позицию представляете? Позицию сепаратистов либо позицию украинской гражданки?»

Олег СААКЯН, Єдиний координаційний центр «Донбас»: «Нет! Дело в том, что просто большинство партий чувствуют свою ответственность за эту страну. Понимаете? И они ищут консенсуса, в отличии от "Оппозиционного блока". Когда вы говорите, что представляете людей с Востока, я тоже представляю людей с Востока. Я сам горловчанин, из Донецка. Между прочим, университет Донецкий национальный. И хочется сказать такой момент: а чувствуете ли вы свою ответственность перед теми тысячами, десятками, сотнями тысяч проукраински настроенных патриотов, людей с Востока Украины, которых по сути в свое время Партия регионов предала? И не отстояла регион? В других регионах местных элиты смогли найти консенсус. Смогли пожертвовать своей оппозиционностью и взять ответственность в действительности. У нас же в регионе, к сожалению, быстренько вывесили триколоры, навесили на себя георгиевские ленточки и стояли вели эти парады. В том числе и вы на сегодняшний день являетесь представителем той старой команды. Окей, за сегодняшнюю ситуации нет ответственности, но готовы ли вы нести ответственность за ту ситуацию, и прежде всего перед вашими избирателями с востока?»

Олена БОНДАРЕНКО, народний депутат V-VII скликань: «Спасибо. Ну, первое, посмотрите, что произошло. Нам разделили избирателей на Востоке. Сказали, что кто-то патриоты проукраинские, и не упомянули о второй половине, то есть, я так понимаю, что их вынесли вообще за скобки. А кто вам вообще дал право судить о людях, кто более проукраинский, кто менее проукраинский? Кто вам дал право кого-то называть патриотом, а кого-то нет. Кто вам дал право приватизировать любовь к родине? Все люди, которые живут здесь, работают здесь, платят налоги, растят детей и мечтают, чтобы их дети реализовались именно здесь, и есть патриоты. На нынешний момент...»

Олег СААКЯН, Єдиний координаційний центр «Донбас»: «Я сказал про тех, кто вышел с триколорами».

Олена БОНДАРЕНКО, народний депутат V-VII скликань: «Ваше разделение Донецкой и Луганской области на патриотов и непатриотов есть первый шаг к расколу. Вы настоящий сепаратист! На нынешний момент этот человек указал, что есть какие-то правильные украинцы, а есть неправильные».

Андрій КУЛИКОВ, ведучий: «Вы, госпожа Бондаренко, вкладываете ему в уста то, чего он не говорил на самом деле».

Утім, сама поява Бондаренко в ефірі, месиджі її виступу свідчили про те, що вона вирішує суто технологічні завдання напередодні дня голосування. Правдивість аргументів, реакція аудиторії в студії і на більшій частині України – все це було байдуже і для самої Бондаренко, і для тих, хто її в студію послав. Вона адресувала свої тези про те, «как было лучше при Азарове-Януковиче в вашем кошельке» саме туди – на Схід, на Донбас. Туди, де її господарі збираються повернути собі монополію на владу та знову отримати козирі для торгів і шантажу з Києвом. Як зауважила координатор мережі «Опора» Ольга Айвазовська, «поки для такої риторики буде аудиторія, будуть і політики, які будуть таку риторику транслювати».

Чого насправді хотів чи не хотів досягти Андрій Куликов, запросивши або погодившись на запрошення в студію одіозного персонажа, яка заслужила сумнівну славу одного з «облич» режиму Януковича, – тепер уже важливо більше для самого ведучого. Бурхлива реакція в соцмережах, в тому числі – від колег із професійного середовища, може завдати певних репутаційних втрат.

Показово тут інше – як руйнується ілюзія, що можна поєднувати в одній програмі конструктивні дискусії навколо актуальних проблем із належною експертною підтримкою і відверто пропагандистські, маніпулятивні виступи або «розкрутку» маловідомих політичних персонажів – хтозна вже на яких там умовах. Ось і в цій програмі: було адекватне обговорення виборчої ситуації у прифронтовій зоні, як завжди енергійний і оптимістичний виступ одеського губернатора Михеїла Саакашвілі про ті зміни, які саме на місцевому рівні відбуваються в Одесі, про нових людей, які приходять у владні структури.

А поряд, уже після «шоу Бондаренко», скайповий бенефіс екс-регіонала, керівника донецької організації «Опоблоку» Олексія Білого – вибудований як антитеза донецькому губернаторові Павлу Жебрівського із туманними зауваженнями на адресу влади, яка, мовляв, веде справу до зриву виборів у Маріуполі. На резонне прохання Айвазовської назвати прізвища людей, які перешкоджають виборчому процесу, пан Білий знову поринув у загальні міркування, чим очевидно продемонстрував, що теза про «вплив влади» – лише технологічний прийом, спрямований на мобілізацію власного електорату. Таким чином ICTV і «Свобода слова» фактично підіграли у виборчій кампанії в Маріуполі одній із політсил («Опоблоку»). І не надали можливості викласти свою інтерпретацію подій іншим учасникам виборів у місті.

Підсумовуючи, зазначимо наступне:

1.Формат програми «Свобода слова» створює сприятливі можливості для проведення змістовних дискусій – за умови залучення політиків чи посадовців, які на фаховому рівні володіють інформацією з тем, що розглядаються, та фахових експертів. Останні випуски показують, що підбір учасників і експертів достатньо якісний.

2.Водночас відзначаємо, що спостерігається використання програми для забезпечення PR-підтримки та просування окремих осіб чи політсил напередодні місцевих виборів – імовірно, на комерційній основі або з огляду на політичні інтереси власника. Поєднання в рамках однієї програми формату якісної дискусії і замовних сюжетів може посилити загрозу маніпулятивного впливу на свідомість глядача.

3.Ключовим фактором для забезпечення якісної дискусії є саме підбір учасників, із наданням переваги фахівцям , які здатні нейтралізувати традиційні спроби політиків звести розмову до демагогії, популізму і піару.

4. Позитивним трендом могла би стати зміна акцентів від звичної «шоуїзації» до результативної дискусії з посиленням ролі ведучого від простого модератора до активного учасника розмови, який «тримає» тему, наполягаючи на доведенні її до висновків.

 

comments powered by Disqus