Блокадний камінґ-аут «1+1». Огляд підсумкових тижневиків каналів ICTV, «Україна», «1+1», «Інтер» і 5-го каналу за 19 лютого 2017 року

Скрін-шот відео каналу «1+1»

Цього разу тижневики не дали нудьгувати. По-перше, у «Подробностях недели» на «Інтері» не було Юрія Бойка. Щоправда, не обійшлося без Дмитра Добродомова, але цілий випуск без Бойка і Кирила Куликова — це вже прорив. По-друге, не залишилося нічого схожого на єдиний фронт проти блокади торгівлі з окупованими територіями, який існував ще два тижні й навіть тиждень тому; натомість частина тижневиків якщо не підтримує блокади, то, принаймні, показує ситуацію як неоднозначну. А «1+1» просто-таки стає на бік блокувальників. По-третє, «Факти тижня» знайшли Віктора Януковича (молодшого) й майже довели, що він справді не потонув у Байкалі, а живе в Канаді. Тільки забули пояснити, навіщо вони його шукали. З цього й почнемо.

Шаманізм тижня

Скандал, інтрига й розслідування, сенсаційне відкриття, яке прикрасило би доброї пам’яті програму «Максимум в Україні»: журналісти тижневика ICTV, побувавши в Росії, Чорногорії та Канаді, з’ясували, що Віктор Вікторович Янукович може бути живий.

Робота кореспондента Михайла Колесникова воістину монументальна, а витрати на відрядження, напевно, зіставні з бюджетом повнометражного артхаусного фільму. Документальних доказів та офіційних підтверджень ніяких, але там, де не вдається пройти і зняти на камеру, на допомогу приходять свідки й чутки. Ніхто не бачив, але всі знають, або ніхто нічого не каже, а отже щось приховують. Після вступної частини про гадані маєтки Януковича-старшого і гаданий бізнес Олександра Януковича в Чорногорії журналіст підводить до головної сюжетної лінії:

«Найбільша загадка — Віктор Янукович-молодший. Смерть найменшого сина, колишнього народного депутата, викликає чимало запитань. Ось єдине коротке відео, яке підтверджує загибель. Автомобіль провалюється крізь кригу. Потім когось дістають з ополонки». Коментує — й підтверджує смерть Януковича-молодшого — колишній політик Євген Червоненко, який у цьому випадку, очевидно, причетний до історії як завзятий автогонщик. Звідки він знає, що це був саме Янукович-молодший — не зрозуміло.

Байкальські аборигени відмовляються говорити на камеру й навіть, здається, на приховану камеру: із цього журналіст робить висновок, що вони чогось бояться. Нарешті, ще один аргумент — на пам’ятнику загиблим біля озера Байкал немає прізвищ «Янукович» або «Давидов». Що ж, час виймати козир із рукава. Козир — це свідчення канадця українського походження Володимира Світличного, який побачив російського громадянина, чия зовнішність «в принципе, совпадает» з Януковичем-молодшим.

Журналісти шукають Януковича-молодшого, показуючи його фото людям у місцях, де він начебто був. Перший канадець каже «мейбі єс, мейбі ноу», друга канадка — що не може розголошувати даних. «Для менеджера приватність клієнта понад усе, але за інтонаціями відчуваємо: ця людина була в автосалоні», — стверджує журналіст. Під час подальших пошуків канадський гід «Фактів тижня» Володимир Світличний припускає, що Янукович змінив зовнішність: «Здесь очень много пластических хирургов и эта информация конфиденциальная. Поэтому здесь мы не можем подтвердить, делал кто-то операцию или не делал». За логікою, показувати фото Віктора Вікторовича наступним канадцям уже немає сенсу, адже невідомо, чи він не виглядає тепер як Селін Діон. Але вони все ж шукають — і знаходять! «Я бачив його кілька разів. Він був із компанією. Такий років 35, високого зросту. Його супроводжували старші чоловіки, їздив на дорогій автівці… Минулого місяця я його бачив востаннє», — каже канадець.

Експертка-криміналістка Ганна Маляр (завсідниця «Подробностей недели» на «Інтері», між іншим) озвучує те, до чого хилить Михайло Колесников: «Версія інсценування найбільше підходить до цієї ситуації. Можна припустити, що самому Віктору Вікторовичу остогидло носити за собою історичний шлейф свого тата». На цьому можна було би поставити крапку — може, інсценували, а може, й ні; натомість із рукава вилітає другий козир: байкальський шаман.

Шаман Валентин Хагдаєв. «Він, за легендами, може бачити душі померлих. Зараз він спробує дізнатися, чи справді помер Янукович-молодший». Зі своїми колегами — шаманами з Канади — Хагдаєв не солідарний, тому каже: «Такова была, видимо, его судьба — утонуть, оставить память свою здесь. Судьба связана с Байкалом». Либонь, потаємні сили, що заборонили людям на березі Байкала розповідати чужинцям будь-що про пригоду з машиною Давидова-Януковича, забули попередити про це шамана.

«Але є одна деталь: про дружину Януковича-молодшого Оксану Корочанську жодної звістки. Востаннє вона засвітилася, коли тікала з Межигір’я», — веде далі кореспондент. Він навіть вирушив у прифронтовий Соледар, щоби пересвідчитися, що в домі батьків Оксани живуть уже інші люди (пересвідчився, щоправда, зі слів сусідів, та якщо вже віримо шаманові, то слову сусіда й поготів). Під кінець сюжету повертаються до Януковича-старшого та його майна, зокрема конфіскованих (знову ж таки, докази — слова якихось людей про те, що власники вже інші) маєтків у Криму. Отже, знайшли можливість познімати і в Криму! Не кожному українському телеканалу таке під силу.

Підбиймо підсумки: зйомки в Канаді, Москві, на Байкалі, в Криму, в Києві та Соледарі, десятки свідків, які нічого певного не сказали; ще більше людей, які говорити відмовились, і з цього були зроблені висновки; чоловік, який бачив когось, схожого на Віктора Януковича-молодшого, й шаман, який, якщо показати його під певним кутом, теж може видатися схожим на вилицюватого сина екс-президента. Жодного доказу й жодної офіційної інформації. Та головне — не зрозуміло, навіщо було, витрачаючи стільки зусиль, шукати Віктора Вікторовича та його дружину. Вони, зрештою, справді могли, інсценувавши смерть, почати нове життя десь за морем — то й що? На відміну від батька і брата, до молодшого претензій в українського правосуддя, здається, немає. Доказів його причетності до корупції, відмивання грошей та розстрілу майданівців також немає. Хоча про це ми ще шамана не питали, тому — хтозна…

Другий фронт блокади

Спостерігати за навколоблокадними бойовими діями в інформаційному просторі цікаво: ситуація змінюється. Якщо два тижні тому організатори блокади поставали як авантюристи й маніпулятори, тиждень тому їм уже почали давати слово, то 19 лютого склалося враження, що Ріната Ахметова скоро кинуть напризволяще. Хоча троє нардепів, що позиціюються як лідери блокадного  руху — Семен Семенченко, Єгор Соболєв і Володимир Парасюк — залишаються для більшості тижневиків персонами нон ґрата, і висловитися дають здебільшого пересічним учасникам блокади. Безумовно, дають теж не всі.

Зокрема, в сюжеті Віри Свердлик у «Событиях недели» на каналі «Україна» позиція тієї сторони зводиться до такого пасажу: «Чтобы убедить в серьёзности своих намерений, участники блокады поджигают шины и готовят коктейли Молотова. Поджечь тепловоз всё же не решились, но и забрать его не дали. Чуть позже один из организаторов блокады нардеп Семенченко спровоцировал конфликт на блокпосте в Бахмуте, пытался помешать полицейским досмотреть автобус с двадцатью неизвестными в камуфляже». Крім цього, журналістка додає власну оцінку дій блокувальників: «…вместе с пиаром самих себя организаторы блокады рисуют и картинку для российских телеканалов — весьма неприглядную: дескать, в Украине безвластие и политический кризис».

По блокувальниках на «Україні» б’ють, як і минулої неділі, з усієї артилерії: синхрони Гройсмана й Порошенка, згадка про те, що розблокування вимагали на конференції в Мюнхені, коментарі експертів і похмурі прогнози щодо відключення електрики та опалення в разі, якщо ахметовський — даруйте, український — антрацит не поїде з окупованих територій на вільні.

Проте в тижневиках інших телеканалів більше не долучаються до кампанії за повернення статус-кво, а натомість починають ставити запитання, незручні і для влади, і для Ріната Ахметова.

«Є купа взаємозв’язків — прихованих, політичних, фінансових. Хіба влада раніше не знала, що антрацит возять з окупованих територій? Чому не можна було позбутися цієї залежності? Чи є альтернатива антрациту з Донбасу?» — запитує на початку випуску «Фактів тижня» Оксана Соколова.

У сюжеті Ярослава Мінервіна роз’яснюється (нарешті!) ситуація з тарифом «Роттердам+», а також робиться спроба добути пояснення від можновладців і з’ясувати, хто винен, що з людей почали брати більше грошей за те саме донбаське вугілля. Таким чином, акцент зміщується з самої блокади та проблем, які вона може викликати в енергетичної галузі, на причини залежності. Далі Оксана Соколова поставила низку доволі незручних запитань міністру енергетики Ігорю Насалику.

Після цього — ще один сюжет із місця блокади: його автор Сергій Антонов не просто дає слово блокувальникам — там усе про них. Щоправда, без Семена Семенченка і компанії, лише рядові учасники. Водночас є в сюжеті й критика — зокрема, військових, які закидають блокувальникам, що ті перешкоджають виконанню бойових завдань, та політкоментатора Олександра Палія, що вважає блокаду зумовленою бізнес-інтересами. Проте й на цей закид — таке трапляється, їй-богу, нечасто — блокувальникам дали відповісти: «Самі ж блокувальники, що за ними хтось стоїть, спростовують. Новини про запровадження надзвичайного стану в економіці серйозно не сприймають». Словом, матеріал, хоч і не є явно прихильним до учасників блокади, дає їм слово й показує людьми, що мають свої мотиви та переконання, а не купкою безсловесних демонів.

Після «Фактів тижня» Ігор Насалик встиг до студії ще одного тижневика — «Подробностей недели» на «Інтері». Тут про блокаду розповідають із легкою іронією, але без нищівної критики. І, як і на ICTV, роблять наголос на відповідальності влади за те, що Україна залишається залежною від антрациту. Попри те, що Насалик розвінчує «Роттердам+» і ще раз повторює, що купувати вугілля замість окупованих територій доведеться в Росії, головний акцент — те, що блокада не є однозначним злом, а можливо, гігієнічною процедурою, що витягає на світло приховану виразку. Погляньмо хоча б на формулювання, вжите в сюжеті-довідці перед інтерв’ю: «Блокада вызвала лавину заявлений и споров. Кто-то называет её проявлением патриотизма и борьбой с агрессором, кто-то — политическими играми с денежным душком». Хто-хто, а «Подробности недели» ніколи не схарактеризують у такому амбівалентному ключі ситуацію чи проблему, щодо якої прагнуть нав’язати аудиторії певну думку.

У програмі «Час. Підсумки тижня» на 5-му каналі йдуть іще далі: тут проблему залежності не лише констатують і формулюють, але й називають на ім’я та візуалізують на мапі.

«Половина ТЕС, які нині роздають українцям світло й тепло — сім із чотирнадцяти станцій — працюють на антрациті. Після окупації всі шахти, які його видобувають, опинилися на непідконтрольній Києву території. 80 % із них належать Рінату Ахметову, більш як 60 % ТЕС належать теж йому. Цю одноосібну залежність завдовжки у три окупаційні роки не здолали й досі», — йдеться в сюжеті Анни Мірошниченко.

5 канал — єдиний, де дають слово нардепу-організатору блокади Єгору Соболєву, балансуючи його словами висловлювання перших осіб держави про неприпустимість блокади. Журналістка досить завзято намагається розібратись у ситуації з тарифом «Роттердам+» і резюмує: «Вийти на повну незалежність від окупованих територій можна. Але урядовцям знадобиться принаймні п’ять років і мільярди гривень. Хоча експерти зараз запевняють, що терміни можна скоротити в рази…».

Ну а від матеріалів програми «ТСН. Тиждень» «1+1» власника антрацитових шахт мало би кинути в холодний піт. Іще в підводці Алла Мазур ставить обґрунтованість претензій до блокувальників під сумнів: «Поки що на блокаду окупованих територій там реагують дуже негативно. Головне, чим лякали українців із цього приводу весь тиждень — віялові відключення електрики. Бо, як твердять в уряді, замінити вугілля з захоплених сепаратистами районів нічим. Чи справді це так? Чому не знайшли цю альтернативу за три роки війни на сході? І які махінації вже виявила блокада?». Розкривати цю тему доручили важковаговику «ТСН» Сергієві Швецю.

Те, як він описує позицію блокувальників, дуже контрастує з нищівними характеристиками «Событий недели»:  «Вони хочуть звести до нуля напівлегальну торгівлю з ворогом та маскування під неї контрабандних потоків… За час блокади зупинено рух до 35 тисяч вагонів. Є підозри, що під ними може бути все: пальне, зброя, цигарки, алкоголь, наркотики, лікарські препарати. Контрафактна торгівля двостороння. Отже, вимоги блокувальників справедливі». Він справді це сказав: вимоги блокувальників справедливі. Та ще й нагадав, як Юрій Луценко закликав до блокади торгівлі з окупованими територіями на Донеччині та Луганщині, посилаючись на позицію Президента. Шах і мат!

Журналіст розповідає про ситуацію з тарифом «Роттердам+» як про аферу, констатуючи, що «споживачів обманули», й додає, що «саме блокада виявила мільярдні тіньові схеми». Далі устами екс-міністра Олексія Кучеренка звинувачує в організації афери керівника Національної комісії з регулювання енергетики та комунальних послуг. А далі — устами екс-члена НКРЕКП Андрія Геруса — сягає ще вище: «Фактично головним кінцевим отримання вигоди від Роттердамського плюса є ДТЕК Ріната Ахметова». Якщо до цього моменту ми ще сумнівалися, що тема блокади є просто черговим приводом для зведення старих порахунків власника «1+1» Коломойського із Ахметовим, то далі це стає очевидним:

«Опоненти ж кажуть президенту, що проблема не в блокаді. Бо й без неї залізницю може в будь-якому місці підірвати прицільна чи випадкова міна або снаряд.

Тарас Батенко, народний депутат України: Не може Україна, даруйте, бути залежною від трьох рейок, які заблокували наші активісти, волонтери, які розуміють, що ми не можемо торгувати з ворогом. Тому даруйте, а якщо рейки, які сьогодні заблоковані, раптом будуть підірвані ворогом-терористом, тоді що, вся Україна залишиться без світла? Ми говоримо про те, що повинні уникнути залежності від антрацитового вугілля, вже не один рік».

Напевно, назвати нардепа Батенка «опонентом», а надто «опонентами» Петра Порошенка було би надто великою честю. Натомість відомо, ким він є: одним із креатур Ігоря Коломойського у Верховній Раді. І якщо людина Коломойського, кажучи про блокувальників, називає їх «нашими», то, певно ж, не просто так.

Далі «контрольний у голову» від Сергія Швеця: «Хоч би як критикували нинішню блокаду, вона вже зробила вкрай корисну справу — відкрила очі людям на існування в державні цілої тарифної афери і примусила владу публічно визнати ганебну торгівлю під час війни. Розчарований народ, зі свого боку, віддячує державі тією ж монетою — неплатежі за височенними тарифами на енергоносії становлять понад двадцять мільярдів гривень». Після ефектного завершення сюжету — вимикається світло, й кореспондент «ТСН. Тижня» занурюється в темряву — Алла Мазур додає, що учасники блокади «мають намір перекрити ще й залізничні шляхи між Україною і Росією», а також «тим часом центр блокади тепер, здається, перемістився під Адміністрацію Президента. Там планують встановити символічний редут і намет для запису в ряди блокувальників». Цим подіям на Інституській 19 лютого буде присвячене окреме пряме включення:

Окрім «1+1», події в режимі прямого включення висвітлював «Інтер», проте значно стисліше. Одним словом, «Плюси», можна сказати, здійснили камінґ-аут, відкрито підтримавши блокаду, а ICTV, «Інтер» та навіть 5 канал, хоч і не висловлюються «за», вже не настільки однозначно трактують дії блокувальників і дедалі жорсткіше звинувачують владу в тому, що вона обманює громадян та діє в інтересах Ахметова.

І друг Карпат Борис

Отже, на позиціях «негайно розблокуйте, а то ми всі замерзнемо в темряві» канал «Україна» залишився сам. І, схоже, запровадив режим надзвичайного стану. Якість програми Олега Панюти, колись доволі стерпної, погіршувалася протягом останніх тижнів, і ось у 52-хвилинному випуску залишається лише два сюжети без явного піарно-джинсово-пропагандистського підтексту. Окрім уже згаданого матеріалу про блокаду та незмінного джинсового сюжету про порятунок Донбасу штабом Ріната Ахметова, тут є також кілька паркетних повідомлень від уряду і дуже смішний сюжет про лижі.

Ну тобто не про лижі, а про Колесникова. Але не чужий Рінату Ахметову співголова «Опозиційного блоку» позиціюється не як народний депутат, а як глава опозиційного уряду і просто хлопчина, за якого Карпати мали блискучі перспективи розвитку спортивно-туристичної галузі. У цій ролі Борис Колесников абсолютно випадково, звісно ж, піднявся в гори та покивав головою мешканцям бойківського села. Отак.

«Хазяїна треба», — сказав Колесникову один із селян. А сам екс-віце-прем’єр дав кілька надзвичайно цінних порад на зразок цієї: «Без инфраструктуры развить Карпаты невозможно, государство должно это четко понимать». Авторка сюжету Інна Христич за допомогою свого попутника-опозиціонера розповідає, якою грандіозною мала би бути олімпіада на Львівщині — не менш грандіозною за чемпіонат Європи 2012 року, який організував саме Колесников. Якогось чіткого посилу сюжет не містить: схоже, просто чергове нагадування глядачам «України» про те, що, крім Ріната Ахметова, існує ще й Борис Колесников.

Між іншим, щоби порівняти наші лижні курорти з європейськими, Інна Христич для підготовки цього сюжету зганяла до австрійських Альп. Цікаво, чи їздив із нею Колесников.

І про хороше

Річниця Майдану закономірно спричинила хвилю ретроспективних і проблемних матеріалів, які в той чи інший спосіб ставили питання «чому майже нікого не покарано?». «Фактам тижня» вдалося утриматись від маніпуляцій та якісно розкрити один із аспектів цього питання: чому українська судова система не очищується, а натомість прикриває людей, відповідальних за неправосудні рішення у майданівських справах:

Ще одним приводом для матеріалу Володимира Соколова став іспит до реформованого Верховного суду, що засвідчив відсутність якісних змін у суддівському корпусі. Щоправда, відповіді на питання «чому?» і «що робити?» журналіст не знайшов, але, принаймні, якісно поставив діагноз.

Дивитися «ТСН. Тиждень» у річницю розстрілів на Майдані було трохи лячно, адже емоційність, із якою ця програма підходить до розкриття подібних тем, мусила зашкалити. Утім, глядачі недільного вечора мали вибір, що подивитися — порцію звинувачень на адресу влади, яка неефективно розслідує та карає, чи зливу емоцій. Ті, хто обрали друге, отримали сильну річ — сюжет, у якому діти вбитих майданівців звертаються до своїх батьків:

Найбільш адекватний із ретроспективно-критичних матеріалів підготувала Ірина Смирнова у «Событиях недели» на каналі «Україна». Це, власне, один із тих двох нормальних сюжетів, яким знайшлося місце в мобілізованому тижневику. Другий — людяний сюжет Андрія Кузакова про пробацію — новий для України підхід у пенітенціарній системі, що дозволяє засудженим замість ув’язнення спробувати адаптуватися до суспільства й виправитися:

Фінал, де засуджений хлопець читає вірш про свою маму, надзвичайно сильний.

Від зворушливого до корисного: 5 канал підготував сюжет про інший бік проблеми шалених сум у платіжках за опалення. Це те, про що пише Андрій Зінченко в резонансному тексті на «Економічній правді», що змусив багатьох читачів замислитися, чи не платить він за тепло сусіда. Кореспондентка 5-го каналу Юлія Божко показала, як виглядає марнування тепла в наших будинках.

На цю саму тему вийшов сюжет і в «ТСН. Тижні». Іншим тижневикам, та й щоденним новинам, варто підтягуватися. Щоправда, важливо не звести проблему до ходіння з тепловізором і взаємних претензій між сусідами, не забуваючи про утеплення будинків, встановлення лічильників, точні підрахунки, сучасні системи опалення (хоча б батареї з регуляторами!) і, зрештою, можливість резонного зниження температури в оселях.

«Інтер» потішив репортажем із Катеринівки — села в «сірій зоні» Донеччини. Ярослав Кречко не просто показує злидні та прикрощі тутешнього життя, які загалом не є новиною для глядачів. Він зіставляє життя в Катеринівці з ситуацією в ближньому Новолуганському, яке нещодавно взяли під контроль військові.

З одного боку, недвозначний патріотичний посил (одна з героїнь сюжету каже прямим текстом: «У нас тут Україна!»), з іншого — журналіст нагадує про те, що Новолуганське (як і інші населені пункти «сірої зони») до визволення було базою для контрабанди. Один із військових, що базуються в Новолуганському, каже, що місцеві мешканці задоволені визволенням. Таким чином, глядачі можуть подивитися на наслідки «повзучого наступу», що відбувався в останні місяці та повернув під контроль сил правопорядку частину української території. Втім, сюжет закінчується банальним «лишь бы не стреляли».

comments powered by Disqus