Фашисти, педофіли та Московський патріархат

Попередній текст огляду тижневиків телеканалів читайте тут.

Бомба, яка ще не здетонувала

Саме так в ефірі «Подробностей недели» на «Інтері» розпочали матеріал про «Національні дружини». Ця фраза дуже добре характеризує емоції, з якими тижневики говорили про цю організацію: суміш страху й нерозуміння, де воно взялося й до чого призведе.

Хоча справедливості заради потрібно зауважити, що «События недели» й «ТСН. Тиждень» про новоутворення не згадали взагалі, а «Факти тижня» розповіли дуже побіжно в межах рубрики «Новини за 100 секунд». Інші ж тижневики присвятили темі повноцінні сюжети та розмови з експертами у студії.

Хронологічно першими були «Подробности недели», що виходять найпершими з тижневиків, у п'ятницю. Сюжет Олени Зоріної про дружини відкрив програму і був доволі експресивним. «Національні дружини» подаються як щось небезпечне, що починає діяти, коли темнішає, таке, що викликає ажіотаж. Зауважимо, у програмі з'явився синхрон очільника Міністерства внутрішніх справ, хоча ще не так давно «Інтер» «мочив» Авакова і про те, щоб надати йому слово, навіть не йшлося. Євген Крапівін, експерт групи з реформування органів правопорядку Реанімаційного пакету реформ, називає дружинників «легітимізованими тітушками», такими, що можуть застосувати силу й бути використаними політиками. Наголошують на тому, що дружинники отримують заробітну плату, хоча джерелом доходів організації є внески в сумі «50 гривень на місяць» — про суму 8–10 тисяч гривень і вище каже правозахисник Едуард Багіров. Чи підтверджена інформація про зарплату? Сумнівно. У розповіді про одного з бійців, Боцмана, акцентується, що він фігурує у справі вбивства журналіста Павла Шеремета, але як саме, ніхто не деталізує. Зрозуміло, що вже саме згадування про це резонансне вбивство накладає негативний відбиток на людину й організацію.

У студії з ведучим Олексієм Ліхманом обговорює «Національні дружини» юрист-криміналіст Анна Маляр, яка з'являється у студії «Подробностей недели» уже вдруге за останні два тижні. Основний її посил — «Національні дружини» можуть скласти конкуренцією поліції, а їхня поява на Хрещатику є сигналом початку виборчої кампанії та сигналом однієї політичної сили іншій. Очевидно, що ведучий розуміє, про які політичні сили мова, раз не питає й не просить уточнити. Але чи розуміють це глядачі? Сумнівно. Втім, для них цими коментарями справу переводять у суто політичну площину.

У суботу тему зачіпають і «Перші про головне. Деталі» на каналі ZIK.

Ведуча Інна Москвіна розповідає про «Національні дружини» емоційно, називає подію такою, що наробила галасу: «Їх одразу порівняли із штурмовими загонами фашистської Німеччини. Писали, що це кишенькова армія Авакова, що поліція не здатна ефективно працювати і логічно, що залучаються подібні молодіжно-спортивні об'єднання». Одразу постає кілька запитань до неї: хто порівняв зі штурмовими загонами? Хто говорив про кишенькову армію Авакова? Суцільне нагнітання й жодної конкретики. Сюжет Олексія Братущака не менш безапеляційний — тези подаються без доказів. Наприклад, «ці шість сотень хлопців в однострою на Майдані налякали українців», — а де конкретні налякані громадяни? Хоча б один коментар? Немає. «У їхньому марші, ритуальній присязі, врученні прапорів і заяві: "Ми прийшли допомагати наводити порядок", частина суспільства побачила наступ правих радикалів, які сповідують мало не нацистську ідеологію», — знову запитання, хто конкретно це побачив, чи є хоча б якийсь коментар? Немає, тільки висновки журналіста. У сюжеті звучать коментарі про діяльність організації від політиків, зокрема Валерія Карпунцова. Спочатку той називає дружинників незаконною військовою організацією, а згодом каже про зв'язок із «Народним фронтом», але жодних доказів не наводить. То це і є анонсовані перед сюжетом заяви про те, що організація — «кишенькова армія Авакова»? Звучить інформація про фінансування з посиланням на видання «Дзеркало тижня»: «Одне з найважливіших джерел — діяльність охоронної компанії, що створили ветерани "Азова". Серед найбільших клієнтів — корпорації підприємства "ДТЕК" Ріната Ахметова. Що може бути більш прагматичним?». Але чи це підтверджено? Звертають увагу й на ідеологічне навантаження — політолог Олесь Доній коментує, що ніхто не може точно сказати, який націоналізм сповідують представники «Національних дружин».

«У когось можуть бути позитивні аналогії і їх можна згадати, наприклад, скаутів, або пластунів, а хтось може знаходити і негативні аналогії і згадати, що, зрештою, Муссоліні передали владу добровільно, після так званого Маршу на Рим», — каже Доній. Закінчують сюжет іще одним бездоказовим твердженням, яке не додає об'єктивності сюжету: «І навіть виявилося, що деякі політики і собі розмірковують про створення подібних загонів, от тільки чи встановить це справжній порядок?». Деякі політики — це хто? Якщо журналіст не знає прізвищ, як він може таке стверджувати? Якщо ж знає, але не каже й тим більше не просить їх прокоментувати такі факти, то чому?

«Вони силове крило політичної партії. Партія, яка будувала свою риторику на потребі запровадження порядку і якщо треба, то запровадження силою. Партія, яка намагалася зібрати в своїх лавах тих, хто пройшов свого часу війну. Партія, яка популізмом використовувало бажання побудови національного ладу. Вони не приховували своєї мілітарності. Публічні тренування, підкреслена, воєнізованість, любов до епатажу, факельних маршів тощо. Вони навіть спробували кинути виклик армії та правоохоронним структурам і стати монополістами на право сили. З яких часів ця картинка?» — питає ведучий «Підсумків тижня» на 5-му каналі Віталій Гайдукевич. І сам же відповідає: «Так, це 1930 рік. Це коричневі сорочки. Це кулаки і м'язи партії Гітлера в боротьбі за владу». Для достовірності навіть показує картинку, що не може не викликати негативних емоцій.

Продовжує: «А наступна картинка — 2018 рік. Отже, центром Києва крокують молодики, які погрожують застосувати силу заради наведення українського порядку. Вони наголошено мілітарні. Вони ховають обличчя і при цьому вони не можуть пояснити, хто їх просив наводити порядки і власне, що саме ці молоді люди мають на увазі під словом «порядок»? Як благими намірами можна вимостити дорогу до пекла? Кому знадобилося розіграти карту партійних силових дружин і риторику коричневих сорочок, але тепер вже XXI столітті? Чи знайде відгуку в масах картинка, яка дуже нагадує часи встановлення нацизму? Чи розуміє держава, що втрата на монополію застосування сили, це пряма дорога до хаосу?». Риторика, як бачимо, не вирізняється на тлі інших програм — максимально емоційна, з проведенням історичних аналогій, без доказів, натомість із апеляцією до створення партійних силових дружин тощо.

Сюжет Олени Бережнюк більш виважений, аніж вступ ведучого, хоча й не без голосних заяв на кшталт: «Відео, на якому 600 молодиків у камуфляжі та в балаклавах крокують центром міста, а потім складають присягу у Київській фортеці, неабияк збурило суспільство». Називаємо такі заяви голослівними, бо доказів неабиякого збурення в сюжеті на наводиться. Втім, мусимо визнати, 5 канал був одним із небагатьох, хто показав, що певні акції проти створення дружин таки відбулися. Але говорити про велике збурення суспільства — це все ж таки перегин. І в цьому сюжеті звучать сумніви з приводу фінансування організації та натяки про зв'язок із Аваковим: «Також дружинники, як і увесь Азов та “Національний корпус”, пов'язують з міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим. Молодиків навіть називали його кишеньковою армією. Сам міністр від формування відхрестився». Плюсом сюжету є те, що коментатори — юрист-криміналіст Анна Маляр і речник Національної поліції України Ярослав Тракало — доволі чітко пояснюють, у якому правовому полі має діяти така організація. Також журналістка констатує: «Поки що претензії до “Нацдружин” у поліції немає». Тобто претензій немає, а нездорове збудження у ЗМІ є. І власне емоційні висловлювання ведучого проекту Віталія Гайдукевича про скриньку Пандори — тому яскравий доказ.

Побіжно згадується про «Національні дружини» у «Фактах тижня» на ICTV. Серед інших новин повідомлено про протистояння з поліцією у Кременчуці та мовчазну присутність на сесії Черкаської міськради. «Хто вони, таємничі "Національні дружини", які нібито патрулюють вулиці українських міст. Вони викликали бурхливу реакцію серед українців», — ідеться далі. Відповіді на запитання немає, бурхливу реакцію нічим не ілюстровано, конкретної інформації про те, де, хто і що патрулює, не подається.

Фінальним акордом теми стало висвітлення питання у проекті «Завтра», який твориться спільними зусиллями «112 Україна» та «Радіо Свобода». Анонсуючи сюжет Руслана Тарасова, один із ведучих, Олег Білецький із каналу «112», задає тон обговорення, окреслюючи межі, в яких розглядатимуть «Нацдружини»: «“Національні дружини”, про які ми говоримо, — це правоохоронна структура, кишенькова армія чи, можливо, політична технологія?». Сюжет у порівнянні з іншими каналами менш істеричний, містить більше конкретної інформації — як про Андрія Білецького, так і про керівника «Національних дружин» Ігоря Михайленка. І що важливо: це єдиний сюжет, у якому хоча б якось пояснюється, чому організацію пов'язують із персоною Авакова:

«На те, що подібний зв'язок, попри публічні заперечення, можливий, — звертає увагу політолог Андрій Золотарьов. Тривалий час він був консультантом українських топ-політиків.

Андрій Золотарьов, політолог: Арсен Аваков финансировал организацию "Патриот Украины". Эта организация возникла в нулевые в Харькове. Из нулевых вот тянется вот эта связка Аваков-Билецкий».

Це принаймні якась конкретика, а не припущення, які видають за факти. Хоча не вказують, що й тепер Золотарьов є радше політтехнологом, аніж політологом.

Журналістам удалося знайти й коментаторів, що висвітлюють діяльність організації не так демонічно, як усі решта: «Такі прогулянки у формі, що нагадує військову, законом не заборонені, заявляє радник міністра Авакова Іван Варченко. Він переконує, що боятися нацдружинників не варто.

Іван Варченко, радник міністра внутрішніх справ України: Працювали зараз в Національній гвардії і в Збройних силах України, працювали хлопці, то я розумію, що вони мають правильні цінності в голові і це додає мені аргументів до сподівання, що вони будуть діяти в межах закону». Це спроба збалансувати у сюжеті критичні коментарі: «Професор Васютинський упевнений: такі загони на вулицях безпеку та атмосферу у містах, атмосферу не поліпшать. Науковець припускає, що створення таких організацій має іншу мету.

Вадим Васютинський: Вони їх створюють на перспективу. Зараз вони мають такі цілі, які будуть через місяць, через півроку, через рік, можливо на вибори чи ще. І це будуть цілі, пов’язані з насильницьким встановленням певного порядку. Вигідно їм перевернути виборчі скриньки, спалити, розігнати комісію і так далі. Хулігани в чорних масках».

Попри сюжет, подивування викликає гість у студії, адже прокоментувати «Національні дружини» запросили колишнього міністра внутрішніх справ Анатолія Могильова, людину з команди Януковича. Могильов коментує створення «Національних дружин» і озвучує умови, за виконання яких організація діє у правовому полі, інакше потрібно застосовувати заходів, щоби притягнути їх до відповідальності.

«Олег Білецький: Пане Могильов, Ви як екс-міністр внутрішніх справ, яким би чином діяли на місці Асена Авакова зараз?

Анатолій Могильов: Я бы проводил по этому вопросу, во-первых так, надо разобраться о законности действий этих структур, и при наличии тех обстоятельств, которые показали на экране, необходимо решать вопрос о привлечении к ответственности. Или их возвращать в правовое поле, в котором должны они работать.

То, что вы сказали о финансировании, понимаете ли, частная вот такая вот армия, такое частное военизированное подразделение, во-первых, источники его откуда? Или кто-то им дает деньги, это могут давать только олигархи, потому что мы, любые граждане, не будут заниматься такой работой, или вариант второй, они занимаются просто, это новая форма рэкета, то, что вот сейчас происходит в городе Киеве, особенно, так сказать, ярко, и в других городах тоже. Мы видим, что там они подходят к одному киоску или там наливайке или к игровому автомату. Эти дали денег, их не трогают, вторые не платят — их трогают, громят. Это ж такие факты, известные всем. По территории Киева они постоянно присутствуют. Или следующий момент. Вот присутствие их в Черкассах, на сессии горсовета. Это же вмешательство этой организации в политику, потому что принятие бюджета, так сказать, горсовета — это политическое решение. Политическое, социальное, экономическое и так далее.

Олег Білецький: Ну це можна трактувати як...

Анатолій Могильов: То, что это комментирую, потом еще говорят: "Если его не примут, будет развал полный и провал". По нашим законам, если бюджет не принят, в январе будущего года принимается 12-я часть, все идет это.

Олег Білецький: Пане Могильов, будемо Вам дякувати. Я нагадаю, Анатолій Могильов щойно з нами. Почули думку екс-міністра внутрішніх справ. Чули раніше і реакцію Заходу, до речі, щодо “Нацдружин”. Вона є негативною, партнери побоюються будь-яких формувань, які можуть стати загрозою законній стабільності».

Тут потрібно звернути увагу на кілька моментів. По-перше, називання дружинників новою формою рекету і твердження, що про їхню начебто вибіркову діяльність «відомо всім» — це маніпуляція. По-друге, апелювання вже ведучим до негативної реакції Заходу теж не має якихось підкріплень і деталізації, а отже може сприйматися як нагнітання.

У цілому можемо визнати, що випробування «Національними дружинами» українські ЗМІ, на жаль, не пройшли. Те, що ми бачимо, — мінімум конкретики, максимум істерики.

Страсті за Десятинкою

Ще одна тема, що в деяких ЗМІ викликала стан, близький до істерики, — черговий раунд протистояння навколо Десятинного монастиря Української православної церкви Московського патріархату на Старокиївській горі. Ця тема опинилась у фокусі інформаційно-аналітичних тижневиків ZIKу, 5-го каналу та «1+1».

«Перші про головне. Деталі» розпочинають із цієї теми випуск: «Протест біля руїн Десятинної церкви у суботу ледь не переріс у бійку», проте потім показують, що таки переріс — у кадрі опиняється розбита голова одного з протестувальників. У цілому сюжет доволі логічний: аргументи на підтвердження незаконності споруди, коментарі керівництва музею, коментарі представників монастиря. Щоправда, рівень аргументів обох сторін відчутно різниться:

«Тетяна Сосновська, генеральний директор Нацмузею історії України: Ця споруда не має дозволу на землю. Не має договорів оренди на землю, і не має будь яких документів на неї.

Жінка : Церква тут була, буде і має бути, бо це історична правда».

Далі цілком коректна інформація про те, що київська влада знала про проблеми, про петицію щодо перенесення церкви, підписану киянами, але лишалася бездіяльною. І як висновок: храм можна демонтувати лише за рішенням суду. Виважений сюжет, подано всі сторони.

Дещо відрізняється сюжет «Підсумків тижня» 5-го каналу. Віталій Гайдукевич значно емоційніший: «Негативу довкола Московського патріархату стає все більше. Цього тижня емоції додала так звана справа "архітекторів". Скандал розгорівся в прямому розумінні навколо нелегальної каплички. Тобто певна споруда, яка була зведена там, напевно, ще за часів Януковича. Абсолютно незаконно, бо за документами вона є тимчасовим кіоском. МАФ знаходиться на території історичної пам'ятки, на землі, яка є комунальною — належить місту. Себто повний букет нелегальщини. Московський патріархат зауважень не чує і зухвало ігнорує українські закони. Чи ще слід дивуватися, що внаслідок такої поведінки в малу архітектурну форму прилетіло — коктейлі Молотова». Питання однієї незаконної споруди ведучий переводить у площину значно ширшу й розмірковує про місце Української православної церкви Московського патріархату в Україні: «Але цікаве ще й є те, що попри те, що двоє молодих хлопців, безумовно, вдалися до певного роду хуліганських дій — кияни, вийшовши на вулицю, підтримали саме їх. І серед гасел, що звучали: "Геть московського попа" — напевно було найбільш чемним. Так співпало, що Московському патріархату прилетіло не лише в питанні законності конкретного МАФу, а набагато ширше — а значить серйозніше. За найсвіжішими опитуваннями: Чи є в Києві Київський патріархат (себто українська церква), переважає московську, за підтримки по країні майже вдвічі — 39 % проти 20 %. В Дніпрі Київський патріархат — це 63 % підтримки, а Московський — тільки 5 %, в Миколаєві — 38 % проти 5 %. Навіть у Маріуполі до української церкви лояльні 23 % опитуваних, а до філіалу російської — тільки 18 %. Чергова скандальна історія показує, що підстав для детального розслідування діяльності російської церкви на території України стає все більше-більше-більше. І розслідування мало б щонайменше розділити — де є питання віри, а де під прикриттям імені Божого, банально відбувається бізнес, політичні маніпуляції та антиукраїнська пропаганда».

Намішали всього: й опитування, й бізнес, і антиукраїнську пропаганду. До речі, щодо опитування — джерело цих цифр не вказано, а це опитування GFK, проведене з 15 листопада по 14 грудня 2017 року.

Сам сюжет Сергія Барбу більш виважений: викладено історію спорудження храму, навколо якого точиться протистояння, подається як позиція НМІУ, так і церкви. Проте наголошено, що подібні історії з незаконно збудованими релігійними спорудами є не поодинокими:

«Артем, громадський активіст: Можна через кадастрову мапу подивитись, що мали збудувати тут школу із басейном ще більш ніж 10 років тому. Спочатку тут з'явився хрест. Потім потрішки вони почали щось розбудовувати». Наведені також приклади зі Львова, Запоріжжя тощо.

«Кор.: З року в рік тягнуться такі історії. Чиновники вирішувати долі церковних самобудів не поспішають. Дуже часто діяти їх спонукають активісти — пікетами і зверненнями. Так, цього тижня петиція киян про знесення церкви-МАФу біля фундаменту Десятинної набрала необхідну кількість голосів. Тепер міськрада Києва зобов'язана її розглянути. А прокуратура спільно із власником землі, Національним музеєм історії, вже готують позив до суду проти Московського патріархату».

Цікаво, що всі наведені приклади стосуються УПЦ МП, але справедливості заради потрібно зауважити, що не тільки ця конфесія будує незаконні церкви, в тому числі й на тому ж Подолі.

Ну й апогеєм є довгий, майже на 13 хвилин, сюжет від «ТСН. Тижня». Ведуча програми Алла Мазур розпочинає: «Крики. Прапори. Гасла "Геть ФСБ" і віряни, які вважають, що в них хочуть забрати храм. Сотні людей зібралися в суботу біля залишків фундаменту Десятинної церкви в Києві — першого кам'яного храму Київської Русі». Нагнітає: «Самовільно зведена священиками Української православної церкви Московського патріархату будівля спричинила гостре протистояння противників і прихильників знесення. Мовляв, якщо це не зробить влада, це зробимо ми». І резюмує: «Скажу чесно, я була приголомшена, коли дізналася, що в директора музею історії, яка два роки намагається виселити самовільних забудовників, стріляли і погрожували відірвати голову. Вражаючі подробиці далі. А головне — пошуки способів не довести цю справу до самосуду».

У сюжеті Сергія Гальченка є все: велика кількість документів різного ґатунку, що доводять незаконність зведення монастиря, коментарі археологів про те, як відбувалося встановлення намету і його подальші модифікації, коментарі з департаменту у справах релігії, де підтвердили, що Десятинного монастиря не зареєстровано. Знайшли зв'язок із високопосадовцями часів Януковича:

«Цікаво, що релігійна громада на честь Різдва Пресвятої Богородиці зареєстрована на Михайла Гойхмана. В пресі його називали “смотрящим” колишнього прем'єра Арбузова за банками.

Віталій Козюба: Были очень серьезные покровители, которые ходили в эту церковь. В частности, называли фамилию Арбузова и других таких высокопоставленных чиновников.

Сергій Гальченко: Именно в эту?

Віталій Козюба: Да, да, именно в эту церковь. Значит, Мирошниченко.

Кор.: Саме ці люди від президента Януковича лобіювали будівництво храму на залишках Десятинки, перекривши їх монолітною плитою. Утім, суспільне незадоволення таким варварством стримало владу від офіційних дозволів».

Чимало уваги в сюжеті приділяється погрозам на адресу Національного музею історії України:

«Знайомство з Тетяною Сосновською, директором нацмузею історії, на території якого Московський патріархат і звів так званий Десятинний монастир, дала мені таку відповідь. Ця відповідь неприємна. Пані Тетяна вже два роки на посаді, і всі ці два роки фактично стоїть на шляху незаконної розбудови. Проте реально боїться за власне життя.

Сергій Гальченко: Чи правда, що вам погрожували? Тому що мені декілька людей сказали.

Тетяна Сосновська: Правда.

Сергій Гальченко: Правда, так?

Тетяна Сосновська: Правда. Погрожували ті представники церкви, які на самому початку приходили до мене, і на моє прохання і мою вимогу надати документи говорили, що всі ми по земле ходим, и что ты думаешь, что очень надолго сюда пришла? И у тебя есть дети. Вони повністю мені розповіли про мою сім'ю. І сказали…

Сергій Гальченко: Тобто, настільки погрожували?

Тетяна Сосновська: Настільки, так.

Кор.: Пізніше водій настоятеля храму архімандрита Гедеона Харона на зауваження директора поводити себе тихіше на території музею сказав, що Тетяні Вікторівні відріжуть голову.

Тетяна Сосоновська: Вибіг водій настоятеля, розказав, що ми тобі голову відріжемо. І дети твои забудут, как тебя звать и где тебя искать.

Сергій Гальченко: Це ви передаєте?

Тетяна Сосновська: Дослівно.

Кор.: У тисячоліття Успіння Володимира Тетяна Сосновська заборонила встановити подіум та хрест на залишках фундаментів десятинки. Потім, коли поверталася додому пізно ввечері, її парасолька розкололася від кулі.

Сергій Гальченко: Тобто в момент, коли ви йшли, у вас стріляли?

Тетяна Сосновська: Я йшла. Уже підходила до кінця, там, де пагорб. Дорога спускається вниз, йшла до свого автомобіля. Я нікому нічого не говорила, але водія попросила і добрих, можливо, ще місяць чи півтора він мене підвозив прямо сюди.

Сергій Гальченко: З чим ви це пов'язуєте?

Тетяна Сосновська: Я це, власне, пов'язую з церквою, якій я перешкодила провести богослужіння на тисячоліття Володимира на фундаменті Десятинної церкви».

Власне, журналісту доречніше було би запитати про заяву в поліцію й те, чи планує поліція якимось чином реагувати на ці погрози. Зрозуміло, такі розповіді додають сюжету драматизму, але чи він тут виправданий?

Як страшно жити: санкції, педофіли, затемнення та джинса

Не обійшлося без корпоративної джинси, причому якщо на «Інтері» це традиційно був Юрій Бойко, а на ICTV в сюжеті про похорон космонавта Леоніда Каденюка два синхрони Леоніда Кучми, то «События недели» на «Україні» цього тижня видали потрійну дозу компліментів: похвалили і Ріната Ахметова, і Олега Ляшка (його закон схвально оцінили вустами Леоніда Кравчука), і Бориса Колеснікова (сюжет про благодійний фонд, що влаштовує поїздки на профільні виставки для український студентів).

Законопроект польського сейму тижневики також не оминули. Тут питань більше, ніж відповідей. Нагадаємо, польський сейм схвалив зміни до закону про Інститут національної пам'яті, що передбачають кримінальну відповідальність за заперечення «злочинів українських націоналістів». Тижневики намагалися максимально долучити експертів — так, у «Подробностях недели» політичний коментатор Володимир Фесенко дав пораду реагувати стримано і спрогнозував, що масових вироків щодо українців не буде. А от «Підсумки тижня» та «Завтра» взяли коментарі у Володимира В’ятровича, керівника Українського інституту національної пам’яті. «Завтра» ретельно підійшли до підбору експертів із цієї теми — глядачі почули й реакцію польського журналіста, й коментар із Ізраїлю. Цікавий хід зробили у «Фактах тижня», де журналіст Андрій Борис провів експеримент із червоно-чорними прапорами і довів, що не всі польські депутати розуміють, за що проголосували.

Не оминула увагу ЗМІ і тема санкцій США щодо росіян — дещо різні акценти, але в усіх тижневиків передбачення, що тема ще отримає свій розвиток. Та якщо санкції вплинуть на кілька сотень російських посадовців, то місячні затемнення й аномалії, які вони несуть, матимуть вплив на всіх. Тому до 15 лютого доленосних рішень краще не приймати й не влаштовувати собі додаткових стресів. Так, принаймні, стверджують деякі тижневики, наприклад «Факти тижня»:

«Кудімов: Ох, любителі містики знову скажуть, щось має статися.

Соколова: Ну, а як же! Місяць, він реально впливає на життя кожного з нас. Він, навіть на життя Володимира Путіна впливає.

Кудімов: Боже, знову Путін! А він тут до чого?

Соколова: А астрологи кажуть, що у Путіна, от в зв'язку з цим закінчився 18-річний цикл. А ще, наступні два тижні, буде дуже небезпечна зона для кожного з нас. Не можна робити різких рухів».

Ще одна масова тема — масові акції від «Руху нових сил» і тих, хто виступає за зміну законодавства щодо ввезення автомобілів із Європи, що відбулися в Києві в неділю, 4 лютого. Тут цікавий момент із кількістю протестувальників: в ефірі «ТСН. Тижня» Алла Мазур озвучує 10 тисяч і 2,5 тисячі за версією правоохоронців, а вже в сюжеті Івана Гребенюка кількість учасників акції виростає до 10–15 тисяч. Повідомили про мітинги й «Завтра»: там журналістка Яна Полянська озвучила зовсім інші цифри — 2,5 тисячі мітингарів від «Руху нових сил» (самі вони говорять про 5 тисяч) і одну тисячу прихильників «євроблях».

Важливі сюжети «Подробностей недели» про рейдерське захоплення заводу в Новій Каховці, сюжет про борги за житлово-комунальні послуги та матеріал про викрадення авто з порадами, як не потрапити на гачок до зловмисників. Особливо цінні, бо світло на те, як викрадають автомобілі, проливає людина, що має досвід викрадення авто. Ну і традиційний сюжет про кризу в медицині, цього разу не тільки українській, а й американській.

«Перші про головне. Деталі» порушили тему прописки та афер у цій сфері. Про афери з боргами за квартиру розповіли і «События недели».

«Факти тижня» в детальному сюжеті згадали першого космонавта незалежної України Леоніда Каденюка, що пішов із життя. Також варто відзначити сюжет про майбутнє звільнення заручників, що очікувався вже ближчим часом. Ну й цікавий споживачам сюжет про якість зубної пасти — хочеш не хочеш, а замислишся, чим чистити зуби.

«ТСН. Тиждень» переймався питанням якості молока й системи організації кооперативів, темою насильства в родинах, а ще виявили педофіла в дитячому садочку Запоріжжя.

Анонс лякає: «Алла Мазур, ведуча: Ну а далі — уявіть, ви відвели своє маля в дитячий садочок, а туди прийшов якийсь дядько, сказав дітям роздягтися до трусиків, усміхатися і почав їх фотографувати. Саме так сталося в одному із дитсадків Запоріжжя. Ось ці сумнівні фото, які збурили мам. Скандал прогримів на всю країну, бо тамтешні батьки вже одного разу забороняли цьому садочку фотографувати їхніх дітей без дозволу. Чому ж тепер вони змушені шукати захисту у журналістів? Як реагує поліція на підозри мам про педофіла?». Сюжет Ірини Курило розкриває історію — фотограф готував фотосесію нібито для дитячого альбому групи, але не узгодив роботу з батьками. Питання дитячої приватності й запобігання будь-якому насильству над дітьми є важливими, проте до їхнього висвітлення треба підходити максимально делікатно. Сюжет «ТСН. Тижня», попри певну скандалізацію, викриває чимало проблем — неготовність чиновників, зокрема працівників дитячих садочків, визнавати свою неправоту, відсутність у батьків реальних важелів впливу на людей, яким вони довіряють власних дітей. «Ця історія могла трапитись будь-де, але сталась у цьому дитячому садочку. Довірливість вихователів та несерйозність сприйняття ситуації могла призвести до трагічних наслідків. Гарантією від злих намірів не може бути ані фах, ані тривале спілкування. От, наприклад, упійманий у Запоріжжі педофіл виявився священником з Росії, а авторитетний медик американської збірної — серійним ґвалтівником. Найменшій жертві було шість років», — цитуємо журналістку. Паралелі проведені сильні, особливо на хвилі викривання фактів про численні випадки наруги над дітьми. Запорізька історія отримала розголос, уже розбирається поліція й відповідні органи. Можливо, журналістам не варто поспішати зі звинуваченнями в педофілії?

comments powered by Disqus