Хто гроші має. Моніторинг підсумкових тижневиків за 30 жовтня 2016 року

Факти ICTV/YouTube

Демонстрація лояльності «України» до Гройсмана й «тепла ванна» для Гонтарєвої, переказ чуток і погроз у соцмережах на ICTV, закарпатська байка про угорський легіон донецьких сепаратистів на 5-му каналі, вуличне опитування як аргумент проти підвищення мінімальної зарплатні на «1+1» і — ви не повірите — лідер «Опозиційного блоку» Юрій Бойко на «Інтері». Але головною темою цієї неділі, без сумніву, були електронні декларації політиків та депутатів. Тижневики радо долучилися до свята масового вуаєризму.

 

Декларації…

30 жовтня 2016 року було останнім днем подання електронних декларацій, до якого зобов’язали всіх чиновників і народних обранців. Це ускладнило завдання творцям тижневиків, адже чимало «цікавинок» у темі, що обіцяла бути найскандальнішою та найбільш обговорюваною наступного тижня, могло з’явитися в останню мить перед ефіром або ж після нього. З іншого боку, тижневики «синхронізувались» із соціальними мережами, долучившись до загального стеження та оперативного реагування на нові й нові декларації. І, подібно до мейнстриму соцмереж, маніпулювали емоціями аудиторії. А головна проблема виникла з тим, щоби, перелічуючи статки можновладців, запитати їх самих, звідки стільки добра — а не робити голослівні припущення. Часто-густо в експресивний перелік багатіїв включали й політиків, до чиїх статків виникають очевидні питання — наприклад, тих, що все життя були держслужбовцями, — і тих, хто має бізнесовий бекґраунд.

«Сьогодні останній день подачі електронних декларацій українськими високопосадовцями. Тягнули вони з оприлюдненням своїх статків до останнього. Можливо, сподіваючись, що система не витримає, — заявляє тему ведуча «Фактів тижня» ICTV Оксана Гутцайт, вдаючись одразу до ще сміливішого узагальнення. — Дані виявилися багато у чому несподіваними. Наприклад, у кожного другого сотні тисяч, а то й мільйони готівки, причому в різних валютах». Далі в підводці «пікантні факти з життя слуг народу»: Богдана і Ярослава Дубневичів (Блок Петра Порошенка), Володимира Парасюка, Ігоря Котвицького («Народний фронт»), Ігоря Мосійчука (Радикальна партія). Кореспондент Володимир Соколов починає сюжет із опису технічних збоїв системи декларування, а потім переходить до опису статків перших осіб держави (крім Петра Порошенка — він на той час своєї декларації ще не подав). Скромність декларації голови Верховної Ради Андрія Парубія стає приводом для легкої іронії:

«Голова Верховної Ради, судячи з декларації, живе скромно. В Андрія Парубія навіть власної квартири немає. У Києві він орендує номер в готелі та їздить Андрій Володимирович на автомобілі не найвищого класу. Вся нерухомість оформлена на дружину. Квартира площею у 21 квадрат і 30-метровий будиночок. Єдине, що у спікера є — його заначка, в якій 225 тисяч гривень і майже 30 тисяч доларів». На контрасті з «бідністю» спікера перелічуються статки народних депутатів. Головний експерт у сюжеті — виконавчий директор Міжнародного фонду Блейзера Олег Устенко, який каже речі доволі загальні й поверхові як для економіста: «Казалось бы, страна, которая на 20% упала на протяжении 13-го, 14-го и 15-го годов, вдруг есть чиновники, которые в этот же период времени покупали какое-то дорогое имущество».

Зненацька Володимир Соколов демонструє обізнаність із таємницями кримінального світу: «Отже чиновники та держслужбовці, зважаючи на їхні статки, живуть зовсім непогано, а у багатьох випадках значно краще їхні колеги з європейських країн. Чи не візьме цю інформацію на замітку МВФ, а криміналітет вже начебто взяв», — хоча подальший коментар Олега Устенка повністю суперечить цій тезі, експерт висловлює сумнів, що криміналітет може зацікавитися задекларованим майном. Отже, журналіст «Фактів тижня» знає щось, чого не каже нам? 

Характерно, що вслід за сюжетом про статки можновладців у випуску «Фактів тижня» вийшло повідомлення про те, як співробітники Національного агентства запобігання корупції начебто виписували собі мільйонні премії. Слово підозрюваним у самопреміюванні надано не було, і в поєднанні з наголосом на несправності системи декларування це виглядає як спроба поставити саму ідею електронних декларацій під сумнів.

Ведучий «Событий недели» на каналі «Україна» Олег Панюта підводить до цієї теми так: «Чиновники затягивали с заполнением данных до последнего. Боялись, что придется объяснять, откуда богатства. Ответ знает Максим Урлапов». Якщо Максим і знав відповідь, то в сюжеті її не дав. Натомість одразу вдався до інфотейнменту й нагнітання емоцій:

«Можете ли вы себе представить, что у вас на руках наличными деньгами один миллионов долларов? Сумма может показаться громадной, хотя на самом деле выглядит она не так уж и внушающее. Сто во таких пачек стодолларовых купюр свободно помещаются вот в такой кейс. Сколько десятилетий, а то и столетий понадобиться обычному украинцу, чтобы накопить миллион долларов не берется сказать никто». Перші прізвища мільйонерів, які називає журналіст «України» — Ігор Насалик, Микола Княжицький і Олесь Довгий; далі — голова Одеської облради Урбанський і міністр Рева. Зауважмо, що ані тут, ані далі в сюжеті не розглядаються статки колишніх регіоналів. Важливий акцент, яким матеріал «України» відрізняється від інших сюжетів на цю тему, — чітка та зрозуміла інформація про те, що загрожує чиновникам і депутатам за неправдиві відомості в деклараціях, і про те, як їх перевірятимуть. Адже далеко не всі глядачі знають, що за неправду в декларації тепер настає кримінальна відповідальність. Водночас забагато уваги в програмі приділено глюкам системи електронного декларування — хоча, на відміну від ICTV, тут із цього не починали, а навпаки — цим закінчували.

Для «ТСН. Тижня» «1+1» тема електронного декларування — справжнє свято. Розмова на цю тему почалася ще під час інтерв’ю в студії з міністром фінансів Олександром Данилюком, одним із небагатьох політиків, яким удалося цього вечора виправдатися за свої статки в ефірі (і принагідно зізнатись у правопорушенні своєї дружини, заявивши, що вона всупереч українським законам має подвійне громадянство).

 Далі — довгий перелік прізвищ політиків (понад два десятки, серед яких, до речі, лише один представник екс-регіоналів — Нестор Шуфрич) і задекларованих сум готівки. «Готівка в такому розмірі для цивілізованого світу пряма ознака корупції, але для України, схоже, абсолютна норма», — резюмувала Алла Мазур. Далі — більше про це: «Ну і тепер, власне, стає зрозумілим, чому вітчизняні чиновники і політики так опиралися електронним деклараціям. Ми здогадувалися, що вони-люди не бідні, але правда, що звалилася на нас приголомшує. Ті, кого українці обирали, ті, хто нас охороняє і обслуговує, тримають вдома мільйони доларів, десятки швейцарських годинників, діаманти і колекції картин та дорогих вин. Їхня земля, палаци і квартири, дуже часто не відповідають доволі скромним зарплатам. А ще, виявляється, наші можновладці заробляють тим, що дають гроші в борг. Цими даними зацікавились уже не тільки пересічні громадяни, а і офіцери НАБУ і звичайні злочинці, які уже заявили, що перейшли до ретельного вивчення декларацій». Цікаво, що репортаж Станіслава Ясінського та Ольги Василевської, якому передувала ця підводка, побудований на розкішних статках суддів, а не депутатів або чиновників. У сюжеті є певна суперечність: спершу Віталій Шабунін, керівник «Центру протидії корупції», прямо каже про те, що нікого не посадять за задеклароване майно, набуте до 2015 року, «навіть якщо воно очевидно корупційне» — лише за неправду в декларації. Інакше кажучи, більшість власників величезних статків, здобутих нечесним шляхом, не нестимуть відповідальності. Та далі автори кажуть:

«Сьогодні найгірший сценарій, який може бути, якщо українці просто проковтнуть і переварять це все. Якщо десятки незаконних багатіїв не понесуть відповідальності, решта зрозуміє, можна робити що завгодно: купувати палаци, декларувати мільйони або взагалі нічого не декларувати — усім байдуже — тоді Україна втратить шанс перетворитись із випадкового перетину паралельних світів у спільну державу». «ТСН. Тиждень» відверто провокує народне обурення, не гребуючи навіть ґеґами із соцмереж: «…співвласник відомої торгової марки "Хортиця" і багаторічний учасник списку “Форбс” Євген Черняк, почитавши декларації українських чиновників, буквально заявив, цитую його фейсбук: “Усі учасники списку Форбс відчули себе лохами, з цієї хвилини прошу вважати мене жебраком”. І висловив сподівання, що із задекларованого слуги народу таки сплатять податки». На цьому тему завершили, залишивши глядачам досить недвозначний меседж: товстосуми-можновладці повинні бути покарані за своє багатство, й гарантує невідворотність покарання тільки народний гнів.

Виразно контрастує з пафосом «ТСН. Тижня» підхід Віталія Гайдукевича у програмі «Час. Підсумки тижня» на 5-му каналі. Його підводка — справжня маленька проповідь:

«Чиновники і політики відкрито задекларували, що мають. І тут країна на кілька днів отетеріла. Вау! От невже справді виходить, що всі пнуться в високі чиновники і політики саме заради цього. Судячи з декларацій, там просто щільно медом помазано. Західні чиновники в порівнянні з нашими чисто собі злидні. Про нас з вами я взагалі мовчу. (Отут, звісно, можна було б детальніше — чи є підстави у ведучого нехай не топового, але центрального телеканалу об’єднувати себе і своїх глядачів, 63 % яких становлять пенсіонери.) Тут одразу інтернетом прокотилася хвиля, давайте ми їх будемо розкуркулювати. Давайте нікого не розкуркулювати. Не варто. Цей пролетарський більшовизм — не наш метод. Бути заможним — це нормально. Питання в тому, яким чином це добро приросло до бізнесмена, який прийшов у політику, задекларував статки, жодних запитань немає. А до фахових чиновників і політиків, які в цій професії дуже давно, а має статки, як у бізнесмена, питань дуже багато. Навіть по-людськи зараз якось шкода легальних мільйонерів, які зробили себе самі, ще й із цього податки заплатили. Аж тут гульк таке. Насправді, якщо без лірики, то електронне декларування — це лише перша фіксація. Початок накопичення великих обсягів інформації, котрі будуть для нас з вами, громадян, як відкрита книга. І для слідчих органів, між іншим, також. І насправді абсолютно неважливо, хто, по суті, ці скоробагатьки. Вони є альхени, чи вони є корейки? Важливо, що тепер вони мають про все це регулярно нам з вами розповідати. І не лише тільки стара політична гвардія, а й молода також. Саме та, котра так полюбляє слово "корупція". Ну а нам з вами, громадянам, ця інформація знадобиться колись перед виборами, щоб ми чітко бачили, хто є ху».

Це, а також фінальний пасаж цієї теми — «Такі оприлюднені дива чиновників і можновладців тепер перевірятиме Національне агентство з питань запобігання корупції, а потім вже й НАБУ. Тому, хто надурив електронну систему, Святий Миколай замість годинника принесе кримінальну відповідальність. Термін оприлюднення золотих батонів нинішніх чиновників спливає вже за день» — дає глядачам достатньо інформації, аби дивитися на електронне декларування не як на масовий камінг-аут глитаїв, що волає про нову коліївщину, а на те, чим воно є насправді — інструмент контролю влади й боротьби з корупцією. Сюжет Анни Мірошниченко на цю тему пронизаний закономірною іронією — але не злою. Пізніше Гайдукевич вселить у глядачів іще трохи віри у спроможність держави якщо не побороти, то, принаймні, боротися з корупцією: «Зараз майже тисяча осіб не має жодних перспектив найближчі 10 років обіймати якісь вагомі посади і для багатьох це практично довічно. Усі нові чиновники проходять люстраційну перевірку. А тепер давайте додамо до цього електронне декларування і виходить, що проповзти до "грошового корита" державного стає все складніше і складніше». Було б, звісно, непогано почути підтвердження серйозності й незворотності цих змін від обізнаних у темі експертів, але на тлі загальної зневіри це виразний промінчик оптимізму.

«Электронная ярмарка тщеславия». Так назвав е-декларування ведучий «Подробностей недели» на «Інтері» Олексій Ліхман. Він саркастично проїхався по технічних проблемах, що перешкоджали декларуванню:

«У депутатов, чиновников, судей было 60 дней для того, чтобы заполнить свои декларации, но большинство из них сумели сделать только в последние недели, многие — в последние дни. Заполнить документ, оказалось, делом не простым, то сайт не открывался, то данные не сохранялись. Наверное, не осталось политиков в нашей стране, который не пожаловался бы на это и даже на странице в Фейсбуке Национального агентства по предотвращению коррупции, которая как раз и отвечает за электронное декларирование, чуть ли не каждый 3 пост был о том, как справиться с какой-нибудь ошибкой в системы». Із суб’єктивного опису Ліхмана випливає, що чиновники й політики всіляко намагались ухилитися від декларування, проте зі страху перед кримінальною відповідальністю все-таки зламалися. Ведучий каже про політиків — усіх, а не лише тих, хто задекларував непропорційно великі суми готівки — зверхньо і зневажливо: «…то, что украинские политики очень любят деньги, знает, наверное, каждый из нас, то-то, что они любят их настолько и наличными, можно увидеть только сейчас. Даже депутаты, которые занимаются только культурой, духовностью и патриотизмом, изображая из себя людей не богатых, умудрились как то накопить по миллиону долларов».

Якщо хтось іще не зрозумів, що електронне декларування — це погано й соромно, то незабаром зрозуміє. Далі в ефірі про це говорили з Кирилом Куликовим, нардепом попереднього скликання і колишнім керівником українського бюро Інтерполу. Уже дуже колишнім — майже десятирічної давнини, проте Олексій Ліхман каже: «Это руководитель Национального бюро Интерпола в Украине с 2005 по 2007 год. Кому, как не вам, Кирилл, знать, поверят ли всему тому, что надекларировали наши политики и чиновники европейцы». Пізніше сам Куликов висловить подив щодо того, як наполегливо Ліхман прив’язує його до Інтерполу.

Із перших реплік ведучого стає зрозумілим, що Куликов — статист, покликаний відтіняти «правильні» меседжі: зокрема, про «легалізацію» статків. «… У нас отношение к этому е-декларированию сегодня, как будто это нулевая декларация, то есть мы подали и все. Какие вопросы к нам? Вы просили, мы вам дали, теперь от нас отвалите пожалуйста, вот такие вот у нас доходы и дальше мы собираемся на эти доходы жить. Но это не легализация капиталов, это е-декларирование, соответственно следующим шагом должна быть проверка, каким образом эти капиталы накоплены», — каже гість студії, проте вже за хвилину ведучий підводить сюжет Павлини Василенко так: «… Мы будем с вами говорить и о том, зачем легализовали многие из этих чиновников и политиков пустые деньги. Может быть они надеются на взятки наперед, а возможно они хотят вывести эти деньги за Европу, если хотят вывезти их в Европу, то возможно уже и чемоданы пакуют. Такой вопрос, не боятся ли они преступников, которые тоже, наверное, читают электронные декларации и могут прийти к ним в гости, могут ли спать спокойно? Но об этом обо всем немного позже. Давайте сейчас узнаем, что же раньше прятали, а вот теперь решили засветить».

Якби між українськими телетижневиками проводили змагання з сарказму на тему статків можновладців, Павлина Василенко з «Інтера» взяла би гран-прі. Так тонко, в’їдливо, безжально висміяти найекзотичніші моменти з декларацій політиків не вдалося більше нікому. «Інтер» навіть поїхав до задекларованого Анатолієм Матвієнком храму на Вінниччині, щоби зняти легендарну культову споруду. Природно, дісталося й «улюбленцю» «Інтера» Арсену Авакову, в якого «…декларация на 50 страниц. То-то же министр жаловался, что заполнял ее аж 16 часов, но все же поведал согражданам: и жить есть где, — у него 12-комнатная квартира в Харькове почти на 700 квадратов, — и посмотреть есть на что — коллекция монет и произведений искусства, где "Рисунок лошадки" Василия Ермилова или "Таграфия" Пикассо. Да и выпить есть что, в аваковских закромах почти 800 бутылок дорогущих вин, некоторые от 400 тысяч гривен за бутылку. Помимо вполне реальных литров и метров владеет Аваков и авторскими правами на, цитирую, "сценарий в виде рюкзаков с газетными вырезками"». Те, що Аваков займався бізнесом і був аж ніяк не підпільним мільйонером, залишилося за кадром: рюкзаки й дорогі пляшки відіграють у сюжеті «Інтера» роль золотого батона.

Штрикнули й іншого давнього ворога — Миколу Княжицького: «А вот глава парламентского комитета по вопросам духовности и культуры Николай Княжицкий нагрешил в декларации вполне земными вещами. Как оказалось, он большой ценитель техники телевизионной, у него 7 видеокамер, устройство для беспроводной передачи сигнала и несколько серверов, которыми владеет жена. А еще держит под матрасом вместе с женой почти миллион наличных долларов». Цікаво, що коли заходиться про єдиного представника «Опозиційного блоку», Євгена Мураєва, про партію згадати «забувають», натомість позиціонуючи нардепа як «власника одного з телеканалів». Єдиний чиновник, якому так-сяк дали «виправдатися» за свою декларацію, — голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль.

Говорячи про перспективи е-декларування як інструмента боротьби з корупцією, Павлина Василенко міняє сарказм на скепсис, кажучи: «Активность чиновников зашкалила, вместо ожидаемых 50 тысяч деклараций, в системе зарегистрировали более 100тысяч электронных документов. Теперь очередь за проверяющими органами, но эксперты сомневаются, что тысячи деклараций обернутся тысячами антикоррупционных дел». «Експертів» звуть Тарас Загородній, якого позиціюють як політолога, він пояснює свій сумнів так: «Враховуючи те, що чиновників дуже багато в країні, а НАБУ і інші структури теж не гумові, вони теж не можуть все перевіряти, тобто ми повинні розуміти, що вони, дай Боже, знайдуть відмінності, дай Боже, порушать справу, то це не факт, що в суді вони ще зможуть щось довести. Це ж провести слідство фахово треба, а у тих людей достатньо можливості для того, щоб адвокатів найняти». Переконати глядачів у тому, що антикорупціонери в нас липові й ніякої корупції не переможуть, намагається й Олексій Ліхман:

«Тягой к большим деньгам заразились от политиков и сотрудники агентства по предотвращению коррупции. Несмотря на то, что в системе электронного декларирования так и не устранили ошибки и сбои, а реальная работа агентства начнётся только после подачи декларации, когда можно будет начать их проверку, сотрудники этой структуры выписывали себе премии в десятки тысяч гривен ежемесячно. Глава агентства с учётом таких вот премий заработала с апреля по сентябрь аж 700 тысяч гривен. Пару дней назад директору Национального Антикоррупционного бюро Артёму Сытнику даже пришлось пообещать проверку этих премий. Но премии конечно капля в море по сравнению с богатствами, о которых отчитались народные избранники и чиновники. Что же ждёт всех этих миллионеров от политики, которые раньше были подпольными, а теперь решили стать официальными? Глава НАБУ обещает уделить им достойное внимание». Далі наведена цитата Ситника; але хто там слухатиме людей, які самі собі виписують величезні премії? Ліхман наполегливо переконує — не буде ніякої кари: «Подчиненные Артема Сытника или Натальи Корчак вряд ли теперь обойдут все дома чиновников и депутатов, чтобы пересчитать заявленные горы наличности, ну и попросту детективов может не хватить на все эти сотни миллионов из электронных деклараций».

Після цього ведучий повертається до розмови з Кирилом Куликовим, який колоритно, не добираючи дипломатичних формулювань, докладається до зображення всіх без винятку українських депутатів і чиновників злодійкуватими, наляканими, але все одно безкарними. Ба більше: не посилаючись на джерела й не називаючи імен, каже про те, що народні депутати, які брали участь у війні на Донбасі, могли нажити мільйони й предмети розкоші, грабуючи маєтки колишніх можновладців. І ведучий замість перепитати, кого саме Куликов має на увазі, киває та підтакує. «То есть вы согласны со мной: из деклараций некоторых политиков и чиновников так и сквозит: да плевать мы на вас на всех хотели?» — запитує Ліхман; і як тут Куликову не погодитися?

Пізніше Куликов іще раз виникає у студії разом із представником України у Венеціанській комісії Володимиром Пилипенком, щоби допомогти ведучому Олексію Ліхману довести глядачам, що «сумнозвісний» закон про люстрацію в Україні не працює. За дивним збігом Пилипенко виявляється полум’яним критиком закону «Про очищення влади» і використовує на доведення своєї позиції аргументи на зразок «підіть на базар і запитайте, кого хочуть люструвати люди — вони скажуть, що люструвати треба владу».

Отже, якщо винести за дужки окремі зерна здорового глузду на 5-му каналі та почасти «Україні», тижневики змалювали дієвий старт електронного декларування — одну з давно обіцяних та очікуваних суспільством реформ — як однозначно негативну подію. Бути багатим — гріх, тримати гроші в готівці соромно. Ці люди апріорі винні, й не мають морального права пояснити, звідки й чому в них є саме ці речі. Декларування свого майна — вияв страху перед покаранням, свідчення намірів «відмити» нечесно нажиті гроші або будь-що інше, окрім простого виконання вимог закону. Жоден народний депутат або чиновник зі скромними або середніми статками, що відповідають його попередньому статусу та легальним доходам, до сюжетів не втрапив. А отже, у глядачів склалося враження, що всі без винятку політики — крадії, «альхени і корейки». А на довершення цієї песимістичної картини в душі глядачів вселили сумнів щодо того, що покарання за приховані статки можливе. Адже організація, яка відповідає за боротьбу з корупцією, вже дискредитувала себе. Тому відповідальність ані корупціонерам, ані тим, хто чогось не задекларував, не загрожує (щоправда, тоді не зрозуміло, чому вони так її боялися).

Чи навмисно це було зроблено, чи новинарі просто піддалися спокусі зіграти на не найсимпатичніших почуттях глядачів — заздрощах, недовірі, зверхності, невдоволенні — й заробити рейтинги? Припускаємо, що для різних каналів відповідь буде різною, проте методичність, із якою розмазував саму ідею електронного декларування «Інтер», сумнівів не залишає.

…і все інше

Вище ми говорили про промінчик оптимізму, що з’явився в темі електронного декларування у програмі «Час. Підсумки тижня» 5-го каналу. Та вже в наступному матеріалі — сюжеті Дар’ї Феденко про перебіг люстрації — промінчик блякне. Забагато героїв, кожен із яких говорить про своє, і з цієї плутанини важко зрозуміти, кого й за що повинні були люструвати. Зрозуміло, що «Опозиційний блок» намагається скасувати закон «Про очищення влади» з минулого року, але під яким приводом, які аргументи? А головне — не зрозумілий інформаційний привід для сюжету, якщо не вважати ним це: «27 жовтня відбулося чергове засідання Конституційного суду, однак рішення і досі немає. Тим часом перевірки тривають. Станом на 16 жовтня у Мін'юсті досліджують понад 250 тисяч справ, з них 200 тисяч — чинні посадовці, решта — ті, хто лише планують стати держслужбовцями». Можливо, замість допитувати народного депутата Юрія Чижмаря, який, застосовуючи потужній демагогічний потенціал політика зі стажем, «відмазується» від необхідності бути люстрованим, варто було розповісти про те, як тривають перевірки, наскільки вони ефективні і чи можна довіряти їх результатам.

Не викликає сумнівів актуальність наступного матеріалу — сюжету Сергія Барбу про осередки сепаратизму, які існують на Закарпатті, Чернігівщині та в інших українських регіонах. Щоправда, об’єктивна інформація в ньому перемішана із сумнівною: особливо це стосується так званого Легіону святого Іштвана, який начебто воює на боці сепаратистів на Донбасі. «Дві колони сепаратистів у краю, тобто це угорський сепаратизм і русинський сепаратизм об’єдналися в одну силу. У 2014 році був створений підрозділ святого Іштвана, котрий пішов воювати у Донецьку Народну Республіку так звану. Із Закарпаття туди поїхало 129 чоловік», — цитує автор закарпатця Томаша Деяка. Звідки така точна цифра? І головне — жодних підтверджень реального існування не те що підрозділу, а навіть групи людей, що називає себе не зовсім правильною угорською Szent István Légiója, знайти не вдається: всі згадки про нього лунають із уст або закарпатських борців із сепаратизмом, або діячів, які не посилаються на достовірні джерела. Якщо, звісно, не вважати за них сайт «Русская весна» і спільноту гаданих угорців-сепаратистів у «Вконтакті», яка чомусь ведеться російською мовою. Попри це, привернення уваги до осередків сепаратизму, підтримуваних структурами Віктора Медведчука, було цілком доречним.

Цікаво, що сюжет на цю саму тему — про закарпатський сепаратизм — вийшов і в «Событиях недели» каналу «Україна», але тут погано прихованою метою було довести, що ніякої загрози сепаратизму в регіоні немає. У цьому журналістів успішно переконували й господар області Віктор Балога, і керівник області Геннадій Москаль, і самі мешканці Закарпаття. Уся ж біда, за словами Москаля, від «йобиків», себто угорських націоналістів. До Медведчука в Наталії Кравченко, авторки сюжету, руки не дійшли.

Із достовірністю є проблеми й у «Фактів тижня» ICTV: в матеріалі про автокатастрофу в Одесі за участю «мажорів» (так їх називає ведуча) використовуються… чутки:

«…містом стали ширитися чутки про те що справу намагатимуться зам’яти. Адже винні у трагедії діти багатих і впливових в Одесі людей. Як повідомило Одеське інтернет-видання "Одеса-репорт", посилаючись на власні джерела у правоохоронних органах, родичі водія вже намагалися вирішити питання з керівництвом місцевої поліції. У МВС на звинувачення поки не відреагували. Завдяки знайденим водійським посвідченням, вдалося встановити особи тих, хто був у БМВ. Це одесити, 22-річний Валерій Ганченко і на рік молодший Магомед Берсанов. Не надто сподіваючись на правоохоронні органи, користувачі соцмереж уже оголосили на них полювання: “Если их родители и родственники спрячут или отправят на историческую родину, они должны будут сами ответить за смерти и травмы”. Їхні знайомі в свою чергу кажуть, що Ганченко і Берсанов вже могли перетнути державний кордон і втекти до Молдови». 

Отже, імена підозрюваних уже названо, хоча не зрозуміло, чи затримано їх, чи відомо, де вони перебувають — про це в поліції не питають, оперуючи натомість чутками, дописами в соцмережах і посиланням на неназваних «знайомих». Не кажучи вже про те, що поширення в загальнонаціональному ефірі оголошення про «полювання» на підозрюваних, чия провина не доведена, є сумнівним із погляду професійної етики.

Рік тому будь-яка важлива подія з життя Надії Савченко ставала новиною номер один в українських теленовинах і тижневиках автоматично; тепер поїздка помилуваної росіянами народної депутатки до Росії на суд над українцями Карп’юком і Клихом стає лише деталлю, про яку в сюжеті ICTV говорять із легкою іронією. У матеріалі ж «1+1» прізвище Савченко згадано, але про її поїздку на суд — ні слова.

Дивує логіка автора сюжету ICTV про суд Сергія Смальчука, який спершу називає Станіслава Клиха божевільним, посилаючись на неназваних російських правозахисників — даючи приклад «божевільної» поведінки підсудного — а потім… ставить у сюжет цілком притомний синхрон того самого Клиха: «Ну что сказать, сейчас мы смотрели телевизор, по всем каналам там визит Надежды Савченко в Верховный Суд. Хороший пиар, хороший проект. Но я не понимаю, какое место здесь у меня». Взагалі, в сюжет увійшли кадри з різних судових засідань — це видно з того, як міняється зачіска Клиха.

Ще один парадокс — використання коментарів політкоментатора Володимира Фесенка: він відомий як експерт із усіх можливих питань української політики, проте чи є в улюбленця тележурналістів компетенція коментувати логіку російського суду? Цікаво, що далі той самий Фесенко (разом із Вадимом Карасьовим) у сюжеті Максима Кропивного долучився до пошуків відповіді на запитання «хто стане спадкоємцем Путіна?».

На іншому каналі — «Україні» — бачимо цього самого політкоментатора в іншій іпостасі: Фесенко хвалить прем’єр-міністра Володимира Гройсмана, називаючи його розумним тактиком і схвалюючи підвищення мінімальної зарплатні вдвічі. Поза тим, матеріал Інни Христич — доволі докладна й насичена експертними думками спроба розібратись у тому, які наслідки матиме це рішення для економіки, підприємців, громадян. Завершується матеріал згадкою про те, як півроку тому Гройсман в ефірі «України» хвалив свою команду, і такою тезою: «Заданное направление международные кредиторы одобряют и продолжают финансово помогать Украине, пусть даже реформы идут не так быстро, как того ожидает общество». Загалом сюжет не можна назвати хвалебним, проте критики в ньому обмаль.

А далі в ефірі «Событий недели» повторюється ситуація, яку ми бачили тиждень тому у студії «Фактів тижня» ICTV. Гостя студії — голова Національного банку Валерія Гонтарєва. Повідомивши глядачів, що з гривнею все стабільно і не зрозуміло, чого це раптом пані Гонтарєву останнім часом сильно критикують, ведучий Олег Панюта пропонує їй висловитися: «Валерия, итак, вас критикуют Юлия Тимошенко, парламентский профильные комитет, Сергей Тарута особенно вас критикует, что эти люди с вами не поделили? Где черные кошка пробежала между вами? Почему эти политики вас критикуют?».

Отже, Гонтарєвій знову пропонують переказати звинувачення опонентів, замість хоча би навести їхній основний зміст або прямою, або непрямою мовою. У відповідь Гонтарєва починає говорити про свої досягнення, і про зміст претензій до неї ми не дізнаємося нічого; тим часом ведучий не тільки не зупиняє потоку самохвальства, а дякує їй і каже, що було дуже цікаво. Інтерв’ю насправді було монологом Гонтарєвої на обрану нею тему без хоча б мінімального бекґраунду, необхідного для розуміння, в чому, власне, проблема з цією начебто розгорнутою проти керівниці Нацбанку кампанією.

«События недели» хвалять чужих, але й про свого не забувають. Сюжет Юлії Міншакірової про страждання дітей у зоні бойових дій, як і слід було очікувати, привів нас до фонду Ріната Ахметова і тієї незамінної допомоги, яку власник каналу «Україна» надає мешканцям Донбасу.

На противагу компліментам, якими засипали Володимира Гройсмана за рішення підвищити мінімальну зарплатню вдвічі на «Україні», «ТСН. Тиждень» «1+1» знайшов чимало підводних каменів та приводів для критики цього «експерименту», або ж «гри». Виявилося, що не схвалюють це рішення як експерти, так і сам головний іноземний ідеолог реформ чинної влади Лешек Бальцерович — хоча в його синхроні немає явно негативного ставлення до підвищення зарплатні. На додачу до цього «1+1» застосував вічний непереможний аргумент: вокспоп. Перехожі, опитані на вулицях столиці, добрим намірам влади не довіряють.

Позитивно відзначити в цьому випуску «ТСН. Тижня» варто сюжет Андрія Цаплієнка на тему, яку занадто рідко порушують в українських ЗМІ: про становище ув’язнених на окупованих територіях. Громадяни України, що відбували покарання у в’язницях Донбасу й не мали жодного стосунку до інспірованого Росією «волевиявлення» навесні 2014 року, залишаються заручниками сепаратистів. Кореспондент «1+1» з’ясував, що деяких із них змушують воювати в незаконних збройних формуваннях сепаратистів, а інші зголошуються самі, щоби купити собі волю Можливо, цей сюжет нагадає владі про необхідність дієвіше вирішувати цю проблему.

«Інтер», відстрілявшись по владі в межах двох тем — декларацій і закону про люстрації — повторює те саме, що глядачі чули тиждень тому: про бажання «депутатів» (і знову не уточнено, яких саме, хто був ініціатором) підвищити собі зарплату:

«…если с поправками к закону "О люстрации" Кабмина депутаты не торопятся, то уже на следующей недели им вероятно придется отменить скандальное повышение зарплаты народных избранников. Ведь это то, что избиратели простить навряд ли готовы. Согласно принятому недавно постановлению спикер Верховной Рады мог бы получать до сорока четырёх тысяч гривен в месяц, а рядовые депутаты не меньше тридцати шести тысяч гривен. При этом кстати средняя зарплата в Украине на сегодняшний день всего пять тысяч триста пятьдесят восемь гривен. Хотя о способе отмене этого решения политики еще спорят. Абсолютное большинство все-таки соглашаются на фоне тотальной бедности в Украине платить так много депутатам непозволительная роскошь. Народу же власть предлагает роскошь пожиже. Минимальная зарплата с нового года может вырасти до трех тысяч двухсот гривен», — говорить Ліхман, підводячи до теми підвищення мінімальних зарплат. І тут він оперує суб’єктивними оцінками «думки більшості», як і у випадку з зарплатами депутатів: «Только ленивый на этой недели не обсуждал почему Кабмин захотел изменить один из основных параметров госбюджета на следующий год так внезапно. Одни говорят это "пиар", другие уверены, что таким образом можно вывести зарплаты из тени. Официальная же позиция власти: это реальная борьба с бедностью в Украине». До розмови на цю тему до студії «Інтера» запросили депутатку від Блоку Петра Порошенка Оксану Продан, яка — випадково, напевно — виявляється іншої думки, ніж «офіційна позиція влади», хоча цю владу начебто представляє. І жорстко критикує ініціативу Кабінету міністрів. Ліхман завершує розмову з депутаткою… погрозою владі: «…власти, наверное, нужно помнить о том, что общество может себе поставить задачу вывести деньги из "серых" схем в бюджет страны в обход, сменив себе правительство».

Далі в ефірі «Інтера» буде ще один гість — Юрій Бойко, лідер «Опозиційного блоку» та однопартієць власника телеканалу Сергія Льовочкіна. Тема, на яку Бойка запросили поговорити, — становище переселенців із Донбасу. Розмові передував сюжет Руслана Смещука, який звівся до того, що держава погано підтримує переселенців матеріально, тому вони потерпають. «Юрий Анатольевич 2,5 года уже как в стране возникла проблема с переселенцами. Неужели этого времени было недостаточно для государства, чтобы создать нормальную работающую действенную систему помощи переселенцам?» — запитує Олексій Ліхман колишнього урядовця-регіонала. Відповіді Бойка за формою і змістом схожі радше на передвиборну агітку: «Надо делать все вместе. И повышать жизненный уровень населения, вообще борьба с бедностью должна стать у нас национальной идеей. И адресная помощь людям, которые, действительно, потеряли все. Вот в комплексе это даст эффект». У кінці розмови повертаються до рішення депутатів підняти собі зарплату — про яке кільканадцять хвилин тому сам Ліхман сказав, що його, ймовірно, буде скасовано (а вперше зробив такий прогноз іще тиждень тому). Що, втім, не заважає ведучому поставити запитання:

«Следующая неделя парламентская. Напомню, что на прошлое парламентской неделе было в общем такое резонансное решение депутатов повысить себе зарплату. Как Вы думаете, эту идею отменять все таки, то есть это решение или нет?».

Бойко відповідає:«Я настаивать буду на том, чтобы начал парламент работать с тем чтобы отменить это решение, которое всколыхнуло и взбудоражило всю страну. Мы естественно за него не голосовали и наша фракция официально выступила с заявлением, мы отказались от этих денег. Зарегистрировали постановление об отмене этого решения. И считаю, что дело чести, чтоб 230 депутатов, которые проголосовали за это решение и в том числе которые декларируют у себя в декларациях большое количество наличных денег, сопоставимое с траншем МВФ, который дают нашей стране, они тоже проголосовали за отмену своего же, считаю абсолютно неправильного, несвоевременного и позорного политического решения».

«Опозиційний блок» в ефірі «Інтера» трохи розбавила представниця іншої формально опозиційної фракції — Ірина Сисоєнко із «Самопомочі». І навіть у розмові про актуальні проблеми охорони здоров’я — саме за цю сферу відповідає пані Сисоєнко у ВР — Ліхман повертається до улюбленої теми: «Если, конечно, не будет помнить только о повышении зарплаты для депутатов и о том, какие деньги спрятать от электронного декларирования, а которые наоборот из тени вывести для того, чтобы легализовать перед Европой». Завзяття, з яким «Інтер» намагається дискредитувати владу взагалі (Петро Порошенко особисто, що характерно, згадується в цих філіппіках не так часто, як абстрактна «влада»), та періодичні згадки про можливість зміни уряду або перевиборів, можливо, є натяком на реальну ціль, поставлену перед програмою. Адже навряд чи чимось іншим можна пояснити переказування тричі впродовж випуску новини, яка перестала бути новиною ще тиждень тому.

comments powered by Disqus