Поки Брюссель відтягує. Огляд підсумкових тижневиків за 27 листопада 2016 року

Річниця початку Революції гідності, зірваний допит та проведена натомість прес-конференція Януковича, день пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій, невдача з безвізовим режимом, смерть Фіделя Кастро й тарифи, тарифи, тарифи. Стільки великих тем, і кожна заслуговує на те, щоб бути головною. У змаганні між головними ньюзмейкерами тижня з відчутною перевагою переміг Янукович. Маємо також рідкісний випадок одностайності: по-перше, більшість тижневиків вирішили, як і у випадку з протестами попереднього тижня, оминути увагою деструктивну поведінку учасників акції в центрі Києва 21 листопада. По-друге, не змовляючись, – ну, не могли ж вони, справді, змовитись, – підкреслено м’яко розповіли про безвізову невдачу, не драматизуючи, даючи надію та наголошуючи на тому, що наша влада цього разу постаралась і зробила все, що від неї залежало. Винятком в обох випадках був «1+1».  

Майдан і безкарність

Річниця початку Євромайдану – планова подія, тож команди тижневиків мали час підготуватися, назнімати ексклюзивів і добре подумати, на чому хочуть зробити наголос. В результаті ми мали побачити низку різнопланових, подекуди доволі глибоких або до сліз зворушливих журналістських робіт. Побачили, натомість, дещо інше. Спробуємо інвентаризувати головні акценти. 

ICTV: «Вже третій рік люди, до влади яких привів Майдан, невпинно кажуть: винні будуть покарані. Та поки ті слова залишаються обіцянками», – завершує свій сюжет Веніамін Трубачов. Матеріал побудований на синхронах учасників Майдану, які висловлюють свою думку про те, що було, і про те, чого вдалося – а радше не вдалося – досягнути. Головні винні у зволіканні – «люди у мантіях», себто судді: «На Майдані розстріляли понад сотню людей, щонайменше дві тисячі поранених, багато зниклих без вісти. Але за ці злочини ніхто не поніс відповідальності. Вбивці, а найголовніше ті, хто їм віддавав накази, і досі на свободі. На лаві підсудних всього кілька "беркутівців", всі інші втекли з країни, або досі переховуються. Та навіть, якщо справи потрапляють до суду, люди у мантіях затягують процеси, - кажуть у ГПУ».  

«1+1»: у підводці до сюжету Сергія Швеця наголос на провокативній, на думку Алли Мазур, акції з нагоди річниці. «Знов чорний дим від запалених шин, юрба, яка трощить офіс у центрі Києва і відділення банку. Поліція, що намагається перепинити людей із шинами і мовчки стежить за погромами. І все під прицілом камери російського Lifenews. Вигідну Москві картинку її телевізійні кілери транслюють наживо. Такою показали світові, а також і нам самим, третю річницю Революції гідності у столиці. Хоча більшість тих, хто справді мерз і ризикував життям на Євромайдані три роки тому, в понеділок туди не прийшли. То що ж це було? За чиїм сценарієм розгорталися події в День свободи і гідності? І чи близько від нас дихання третього Майдану?». Сергій Швець, докладно описавши бешкети учасників акції, ще раз перелічує російські медіа, показує їхні заголовки (наприклад «Ну где же вы, херои?») та наголошує на тому, що все це робилося для їхньої «картинки». Припущення голослівні (й нагадують події трирічної давнини, коли будь-які силові дії майданівців умить оголошували зрежисованою провокацією, аж до початку сутичок на Грушевського 19 січня), й жодних коментарів учасників акції, експертів які могли б підтвердити чи спростувати версію журналіста, немає. Втім, ситуацію почасти врятувала лірична мініатюра Ольги Кашпор із Інститутської:

Але загалом можна констатувати, що учасникам провокацій на Майдані 21 листопада все вдалося: якщо не російське телебачення, то «1+1» вони змусили в річницю початку Революції гідності говорити переважно про них. 

«Інтер»: у першому матеріалі випуску поєднують прес-конференцію Януковича в Ростові та річницю Майдану. Наголос у сюжеті Олексія Пшемиського – на безрезультатності розслідування злочинів влади: «…ни исполнители, ни заказчики преступлений не наказаны до сих пор. Адвокат родственников Небесной сотни Роман Маселко уверен: кто-то просто не хочет довести дело Майдана до конца». В сюжеті є важлива (і водночас дошкульна для головного ворога «Інтера», міністра внутрішніх справ Арсена Авакова) інформація про причину, з якої був зірваний допит Януковича – акція організації «Вільні люди», що заблокувала СІЗО та не дала привезти обвинувачених беркутівців на суд. Слова організаторам акції для того, щоб пояснити свої досить ірраціональні, на перший погляд дії, не дали.  Як і представникам інших організацій, того ж таки «Правого сектору»,  які, за повідомленнями інших ЗМІ,  теж були серед учасників блокування СІЗО. Є, натомість, коментар єврочиновника сера Ніколаса Братци про те, що МВС перешкоджало розслідуванню: «Министерство внутренних дел не только не взаимодействовало, но и препятствовало расследованию. В частности, в эпизоде с задержанием представителей «Беркута». Все это во многом перечеркивает попытки власти довести честное расследование событий Майдана». Коментар минулорічний, але в боротьб проти Авакова «Інтерові» підходять усі засоби. 

Говорити детальніше про розслідування справ про вбивства на Майдані був би сенс із представниками прокуратури, яка безпосередньо відповідає за притягнення злочинців до відповідальності, але… «Інтер» обрав іншого співрозмовника: колоритного голову Закарпатської ОДА з міліцейським бекґраундом Геннадія Москаля. Формальний привід для цього був: Москаль, іще не ставши чиновником, очолював у Верховній Раді комісію з розслідування злочинів на Майдані. На фоні прямого включення Москаля демонструють кадри боїв на Майдані, що створює моторошну ілюзію присутності: 

Після того, як Москаль вимовляє потрібні слова – про те, що влада, яка прийшла на хвилі Майдану, не хотіла нічого робити у цій справі – Олексій Ліхман поспіхом прощається з ним і переходить до зручнішого співрозмовника: завсідника студії «Інтера» Сергія Міщенка. Депутат, якого ведучий представляє як «одного з найдосвідченіших юристів цього скликання Верховної Ради», відповідає на запитання аж ніяк не з позиції фахового юриста: його філіппіки зводяться до того, що люди, які прийшли до влади на крові, не зацікавлені в чесному розслідуванні. Себто до того самого, що сказав Москаль  хіба що Міщенко має дещо оптимістичніші сподівання на те, що Янукович таки буде засуджений, хоча б заочно, тоді як Москаль на запитання про це відповів: «абсолютно ні». 

«Україна»: місця для цієї теми у випуску не знайшлося. Нічого, зате є щотижневе «Я хочу сказать большое спасибо Ринату Ахметову за помощь, оказанную за два года. Единственный человек нашей большой страны, единственный, который помогает продуктами людям».  

5 канал: теж обійшлись без цієї теми. Натомість, глядачам показали чотирихвилинну нарізку з прес-конференції Януковича з промовистим переходом до смерті Фіделя Кастро – мовляв, «скільки ниточці не витися, кінець все одно прийде». Що ж, ми й без Віталія Гайдукевича знали, що всі люди смертні. Але цього разу, дозволивши собі зловтіху, виразник інтересів середнього класу трохи переборщив: «Що б персонаж не говорив з телевізора, а кінець у диктаторів, як правило, безславний. Цього тижня помер Фідель Кастро. Людина, котра, по суті, перетворила курорт на концтабір. Кастро і такі як Че Гевара втопили в крові інакодумство. І не треба говорити про революційну романтику. Кастро вважав, що переживе США, а помер в чорну п'ятницю, капіталістичний день тріумфу купівельної спроможності. Що тепер буде з Кубою? Хочеться вірити, що все буде добре. Не одразу, але прийде час і острів Свободи буде островом Свободи від лівацького абсурду, а, може, і зізнається про справжнє обличчя червоного терору Кастро». Що аж такого безславного в тому, щоб дожити до 91 року в статусі національного героя та спокійно померти в своєму ліжку, залишивши біля керма держави рідного брата? 

Єврооптимізм зашкалив

Найдужче з усіх здивували «События недели» каналу «Україна». Першою темою випуску був обраний Голодомор, а висвітлена вона була в незвичному форматі навіть не сюжету, а майже документального фільму Андрія Кузакова про повстання у Павлограді 1930 року. 

Історичне просвітництво – справа добра й корисна, особливо зважаючи на міфологізоване уявлення про українських селян як інертну масу, що дозволила заморити себе голодом, не чинячи спротиву владі. Цікаво також, що передували сюжетові – й відкривали випуск – «паркетні» кадри з офіційної церемонії вшанування пам’яті жертв із синхроном президента Порошенка. Й по завершенні сюжету глядачам, знову ж таки, показали «паркет», і знов за участі Порошенка. Олег Панюта стисло пояснив, що Європа, стурбована своїми мігрантами, не дала нам безвізового режиму (і «некоторые эксперты уверены, что раньше весны уладить все юридические проволочки не получится»), «но не безвизом единым»: 

«В Брюсселе лидеры Украины и Европы подписали меморандум про энергетическое партнерство и антикоррупционные меры. На последнее выделят 15 миллионов евро. Еще Европа даст 104 миллиона евро на реформу государственной службы». Далі – синхрони Порошенка та голови Європейської Ради Дональда Туска, який запевнив, що «никто в Европе не заинтересован в блокировании процесса отмены виз для Украины или других стран. Есть некоторые споры между институциями по поводу механизма приостановления, но, поверьте мне, тут нет никакого злого умысла».  

Далі – про те, що, «пока Брюссель оттягивает с безвизом», Угорщина вирішила видавати Україні безкоштовні візи (уточнення – всі, крім туристичних), і взагалі посилено дружитиме з Україною. І вгадайте, чия це заслуга? Майже вгадали: не Порошенка, але близько: 

«Об этом по итогам переговоров в Будапеште сообщил Владимир Гройсман. А известный евроскептик, венгерский премьер Виктор Орбан, добавил: после всех испытаний ЕС обязан принять решение как можно скорее. Также политики отметили: экономическое сотрудничество между странами за последние несколько лет упало. Торговля пойдёт, если дороги будут лучше. Премьеры договорились построить автостраду и оборудовать пункты пропуска». Увінчав це повідомлення вкрай «інформативний» синхрон голови уряду: «Глибоко переконаний у тому, що ми маємо поглиблювати наші економічні стосунки, збільшувати, розширювати можливості нашої міжнародної торгівлі, а також створення умов щодо якісного інвестування в економіки наших країн». 

Здавалося б, досить паркету – але ні, на довершення Олег Панюта анонсує поїздку ще одного улюбленця «Событий недели», який вигулькує майже в кожному випуску програми: «Впрочем, расслабиться еврочиновникам в вопросе отмены виз для украинцев не дадут и на следующей недели. Буквально завтра в Брюссель с визитом отправляется лидер партии "Народный фронт" Арсений Яценюк». Колишній прем’єр – уже не офіційна особа, тож жодних об’єктивних причин такого регулярного висвітлення його поїздок і переговорів у статусі голови партії немає. Спадають на думку лише причини рекламні. 

Ось так – від Порошенка через Гройсмана та Яценюка – дістались до Ахметова, чий гуманітарний штаб у цьому випуску рятує мешканців прифронтової зони від мін. Драматична історія протистояння владі  українських селян 86-річної давнини потонула у виявах сьогодняшньої лояльності. 

Все ясно, що нічого не ясно

«Факти тижня» ICTV говорять про ситуацію з безвізом дуже стисло – у тому ж дусі, що «Україна», констатуючи, що «тепер безвіз для України розглядатимуть у грудні. Щодо умов його отримання, наша країна виконала всі сто сорок чотири вимоги. Тепер справа лише за Брюсселем». Оптимізму тут також не бракує: «Сподіваємось, що і Європейський Союз, нарешті, ухвалить в грудні багатостраждальне рішення і скасує візи для українців. На це налаштований і президент Єврокомісії Юнкер, а Голова Європейської Ради Дональд Туск навіть звернувся до народу України українською мовою». Одна суттєва відмінність: лібералізація візового режиму з Угорщиною подається тут не як досягнення особисто Гройсмана і без синхронів останнього. 

На цьому оптимісти закінчуються. 

На противагу «Україні», що просто обмежується паркетом і однозначним трактуванням причин невдачі з безвізовим режимом (наша влада не винна, винна Європа, все буде добре), 5 канал намагається розібратись у нюансах причин і варіантах подальшого розвитку подій, звертаючись до експертів. У сюжеті Ірини Герасимової є коментарі речника ЄС в Україні Давида Стуліка й редактора «Європейської правди» Сергія Сидоренка (із його матеріалу на цю тему можна зрозуміти про ситуацію з безвізом буквально все), які говорять про реальні (невизначені) перспективи як надання безвізового режиму, так і продовження санкцій для Росії через її агресію проти України. З версії 5 каналу стає зрозумілим, що причини зволікання є досить глибокими, а підстави для занепокоєння в України є. 

Тим часом Алла Мазур відразу попереджає: надії дедалі менше. І від спокуси нагадати про невиконану обіцянку Порошенка ведуча «ТСН.Тижня» «1+1» не втримується: 

«Саміт зруйнованих надій. Євросоюз так і не дав Україні безвізового режиму цього тижня. Хоча президент Порошенко і запевняв, що все буде 24 листопада. Шанси отримати-таки право вільно пересуватися Європою до кінця року ще є. Так нам, принаймні, кажуть. Але що довше чекаємо, то менше їх стає». Надії меншає через підступи Путіна, який просуває своїх симпатиків до влади у Франції та Німеччині та «все більше залякує сусідів своїми ядерними ракетами». Автор брюссельського сюжету «1+1» Костянтин Коробов іще раз констатує: «Час, аби втримати увагу ЄС, стрімко минає», і поринає в детальну розповідь про те, як Путін «обирає кандидата у президенти Франції». Якщо вірити журналістові – який виступає і в  експерта, – будемо ми без безвізу. 

«Безвизовый режим в паузе», ось як це називається в «Подробностях недели» на «Інтері». Тут про саміт ЄС розповідають у форматі прямого включення кореспондентки Світлани Чернецької, якій передувала елегійна підводка Олексія Ліхмана: «Европейцы, по сути дела, не смогли дать Украине никаких конкретных результатов. И даже по безвизовому режиму. Да, в Европе признают, что Украина выполнила все необходимые условия. Это целых 144 пункта. И безвиз нам все-таки дадут, но вот когда? Вопрос зависает в воздухе. И точно также со многими другими вещами». Які ще питання зависли в повітрі, глядачі так і не дізналися, адже з розповіді кореспондентки випливало, що Євросоюз, навпаки, всіляко перепрошував і підмазувався, аби Україна не ображалась. Цікаво, що, за версією «Інтера», головним безпосереднім винуватцем зволікання з безвізом є вже не Франція (і не Путін, як на «1+1»), а Нідерланди. 

Перспективи, окреслені Світланою Чернецькою, не надихають: «Разработка может занять немного времени, несколько недель или месяц. Комиссия и совет Европы при надобности довольно быстро способны подготовить документы. Но добро на подготовку этих документов пока Евросоюз не дал». І ще: «…не только Европейская бюрократия затягивает время. Да, нужно продумывать и согласовывать процедуры. Да, нужно формальное решение по механизму приостановки. Но есть еще и влияние отдельных стран. Они пока не готовы безоговорочно поддержать долгожданное решение для Украины». «Вcё ясно», – відреагував Олексій Ліхман і попрощався з колегою. 

Але нічого насправді не ясно. Більшість тижневиків – крім «ТСН. Тижня» «1+1» – повелися вкрай милосердно з українською владою та наголосили на тому, що вона виконала весь довжелезний список вимог. Таким чином тенденція звинувачення Петра Порошенка в тому, що він не виконав обіцянки про безвізовий режим, зійшла нанівець. Проте різнобічного та компетентного аналізу того, що відбулося, й прогнозу майбутнього розвитку подій ми не почули ніде, крім тижневика 5 каналу. Звісно, за роки очікування на безвіз ця тема не чужа багатьом українським журналістам, проте думка справжніх експертів потрібніша й доречніша. Принаймні, поки міркування патріотизму (чи лояльності до влади?) заважають декому з журналістів зізнатися глядачам, що безвізовий режим, принаймні в найближчі місяці, отримати нереально.  

Про Росію – до кінця

Критикуючи в попередньому огляді «Факти тижня» ICTV за те, що половина матеріалів випуску присвячені подіям у Росії чи діям її влади, ми трохи вагалися – чи не занадто категорично? Адже не виключений збіг, або, можливо, тиждень справді був насичений інформаційними приводами, пов’язаними з сусідньою державою. 

Та, схоже, ніякого збігу. У випуску «Фактів тижня» 27 листопада вже не половина, та все ж солідна порція сюжетів безпосередньо про Росію (протистояння спецслужб Росії та України, сюжет «Чи хочуть росіяни війни?» та фінальна «порція кремлівських маразмів»), а в більшості інших Росія згадується прямо чи опосередковано. Важко назвати всі ці матеріали виправданими. Наприклад, у «маразмах» є солідний шмат ток-шоу з російського телебачення, де сваряться про те, чи живе Росія в лайні. Схоже, команда «Фактів тижня» просто отримує мазохістичне задоволення від занурення у стихію російської політики, побуту та медіа. Або садистичне – від того, що занурює в неї своїх глядачів. 

Вони захоплено смакують дурницями, промовленими російськими політиками; лякають війною – адже «Балтійський та Чорноморський регіони перетворюються на небезпечну зону безпосереднього контакту сил Росії і НАТО у повітрі, на суші та у морі»; знаходять «руку Москви» в піднесенні польських націоналістів. А розповівши про затримання українськими спецслужбами двох дезертирів, що перейшли на бік Росії в Криму, страшать неминучим продовженням: «У тому, що продовження буде, експерти не сумніваються. Якщо рушницю так вперто тягнуть на сцену, вона повинна вистрелити». Словом, тепер Путінові для підвищення самооцінки рекомендовано дивитись ICTV. Його тут люблять, бояться, ненавидять і не відводять від нього очей.  

А на «Інтері», навпаки, воліють зайвий раз не будити лиха в Кремлі. Ситуацію з підготовкою виборів у Франції, яку колеги з «1+1» трактують як «змагання між другом Путіна і великим другом Путіна», «Подробности недели» подають без Путіна взагалі. Фійон у матеріалі Юлії Мендель зовсім не виглядає маріонеткою Кремля – журналістка лише поміж іншим констатує, що він називає політику щодо Росії шизофренічною… «И французам эта риторика очень нравится, поскольку они ждут перемен в отношениях с Европой, с Вашингтоном и с Москвой. Давайте вспомним, что полгода назад французский сенат отдал 315 голосов из 350 за снятие санкций с Москвы. Депутаты здесь полагается не на партийную систему, а на регионы, на мажоритарку. В регионах французских производителей очень интересуют российские рынки сбыта». Крім того, журналістка дає пораду українським дипломатам працювати над тим, аби кандидати в президенти Франції не забували про Україну та її інтереси. І жоднісінької згадки про Путіна, який буквально висловив підтримку Фійону.

The Wall

Телеканал «Інтер» уже третій рік веде планомірну інформаційну війну проти політичного середовища, що умовно називається «Народним фронтом» і гуртується навколо Арсена Авакова, Арсенія Яценюка, Олександра Турчинова, Сергія Пашинського та інших. Це не новина для вас, адже постійні читачі ДМ бачать згадки про цю війну в кожному огляді – як щоденних, так і щотижневих програм. Не хотілося б повторюватись, але нема на те ради: інших таких довгих, відвертих і запеклих воєн на знищення політичних опонентів на українському телебаченні немає. 

Це означає, що в будь-якому випуску програми «Подробности недели» ви почуєте прізвище «Аваков», навіть якщо міністр внутрішніх справ нічого не сказав і не зробив протягом тижня. Також із великою ймовірністю ви побачите доречну чи (більш імовірно) недоречну згадку про рейдерство Пашинського та катастрофічні розтрати колишнього прем’єра Яценюка. Уособленням останніх є Стіна. 

«Ну а пока экономика будет расти, что стоит сделать чиновникам, так это раз и навсегда отказаться от привычки решать свои пиарные проблемы за счёт госбюджета. Помните знаменитую "Стену" Яценюка? Когда всё только начиналось в 2014-ом, на этот проект правительство собиралось тратить миллиарды гривен. С тех пор много воды утекло, и миллиарды сократились до сотен миллионов, но ведь и этого много. Впрочем, чего много для госбюджета, того всегда мало для коррупционеров. Зарабатывают они, конечно, и на стене. Кого сейчас кормит так называемый "европейский вал"?», – звернувся до глядачів ведучий Олексій Ліхман. Постійні глядачі «Подробностей недели» не мали жодних шансів забути про Стіну, оскільки  згадки про цю історію трапляються тут якщо не щоразу, то точно через раз. 

Яценюк присутній у сюжеті Павлини Василенко у формі знущальної нарізки старих синхронів під веселу музику. Натомість, його опоненти і критики отримують набагато більше часу і простору. Наприклад, виявляється, що будівництво стіни знищило дорогу на Харківщині, і це загрожує життю гіпотетичних пацієнтів швидкої медичної допомоги: 

«Грузовики с материалами для Козачей Лопани курсируют с утра до вечера и разбивают остатки дороги. Местные власти просят провести хотя бы ямочный ремонт, ведь действия полиции, скорой помощи, пожарная служба работают на все прилегающие населённые пункты.

Вячеслав Задоренко, голова председательского совета Козачьей Лопани: Где-то медики могут не вовремя приехать, а этот кто-то может лишиться человеческой жизни. Дорога - это жизнь. Мы писали неоднократно, когда был Яценюк ещё премьер-министром Украины». 

Поки що це не дуже серйозне звинувачення. Серйозніші йдуть далі: 

«…часть стены заинтересовала военную прокуратуру. Подозревают, при строительстве через фиктивные фирмы подрядчики отмыли более 1,5 миллионов гривен. Такие схемы с фирмами- прачечными очень популярны, субподрядчик - третье звено в цепи, это фиктивное предприятие, куда сливаются деньги за стройматериалы и за выполненные работы. Проанализировав документацию, юристы пришли к выводу: евровал возводят именно по такой же схеме,  и, возможно, госсредств намыли на десятки миллионов». Що ж, було таке – чотири місяці тому. 

Зробити так, щоб звинувачення звучали поважніше, авторці допомагає такий собі Павло Калинников із організації «Бюро Громекс» (розшифровується «Бюро Громадських експертиз»). Організація цікава: на її сайті можна знайти надзвичайно детальне розслідування корупції навколо «Стіни» з теґами «Яценюк, Народний фронт, Стіна, Європейський вал, бюджет, підприємства з ознаками фіктивності, розтрата, Аваков». Тут є навіть кілька матеріалів на цю тему. Хто саме зробив цю масштабну роботу й досягнув таких переконливих, підкріплених документами висновків, невідомо: імен авторів під матеріалами немає. У сюжеті ж Калинников говорить стисло і називає всі теґи в одному синхроні:

«Ну, скорее всего, стоит "Народный фронт", в том числе и премьер-министр. Так как премьер-министр уже является экс-премьер-министром, из-за этого всё равно работы продолжаются и, соответственно, кто-то всё равно их контролирует. При расследовании было выявлено, что бизнес-партнёры фирм через учредителей связаны с министром внутренних дел Арсеном Аваковым, его женой, вернее». 

Та зненацька, вже майже переконавши глядачів у тому, що «Народний фронт» нажився на «Стіні», авторка змінює акценти: 

«…воровство – это бонус к пиару. Политологи полагают: основная задачи стены - получение политических дивидендов, и только для одной политической силы». «Політологів» звуть Володимир Фесенко. Він обережно («на мой взгляд») підтверджує, що метою «Стіни» був піар. Наступним синхроном Олена Сотник, депутатка від «Самопомочі», говорить про те, що ініціатори проекту обманули парламент. 

Зайве казати, що коментарів Авакова, Яценюка або будь-якого представника «Народного фронту» (не раз згадуваного в матеріалі Павлини Василенко як бенефіціара цієї історії, хоча неясно, чи йдеться про партію, чи абстрактне середовище), або будь-якого представника згаданих фірм у сюжеті немає. Як і свідчень того, що журналістка «Інтера» намагалась ці коментарі отримати. Такими формальностями «Інтер» себе не обтяжує: а ля ґер ком а ля ґер. 

Натомість, наступне повідомлення у випуску – контрольний постріл у голову: 

«В контексте таких новостей (а де тут новина, до речі? – ДМ) всегда интересно следить за рейтингами политсил. Оценили ли избиратели то, как обращаются с бюджетными деньгами политики? Надо сказать – оценили сполна. За два года с момента проведения последних парламентских выборов рейтинг «Народного фронта», представители которого и протолкнули идею строительства стены на границе, упал аж в 55 раз. Если в 2014 году за эту политсилу проголосовали больше 20% избирателей, и это позволило «Народному фронту» сформировать вторую по численности фракцию в парламенте, то в случае проведения выборов в ближайшее воскресенье эта партия едва набрала бы 0,5%. Таковы данные опроса, проведённого социологами из центра «София».  

«У 55 разів» є оцінкою, від якої заридає будь-який студент першого курсу факультету соціології. Дослідження, на яке посилається Олексій Ліхман, має похибку 2,2%. До того ж, Ліхман порівнює тепле з м’яким – кількість голосів, відданих за політичну партію на виборах, і кількість опитаних, готових проголосувати за неї на гіпотетичних виборах, яких не буде, за два роки після того, як партія припинила вести передвиборну агітацію і вже практично злилась із Блоком Петра Порошенка на місцевих виборах 2015 року. Зрештою, не зрозуміло, чому з усіх результатів дослідження, проведеного асоційованою зі структурами Сергія Льовочкіна організацією Андрія Єрмолаєва «Софія»,  «Інтер» обирає тільки одну цифру. І мовчить, наприклад, про те, що показник партії «Опозиційний блок» також добряче знизився – хоча, якщо вірити провісникам тарифного апокаліпсису  з «Інтера», мав би зрости. 

Ця аж надто відверта маніпуляція наштовхує на думку, що у війні проти «Народного фронту» в «Інтера» закінчуються боєприпаси.   

 Якісний моніторинг щоденних праймових новин та  підсумкових тижневиків здійснюється за підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина. Зміст оглядів є виключно відповідальністю ГО «Детектор Медіа» і не обов’язково відображає позицію Міністерства закордонних справ ФРН.

 

 

comments powered by Disqus