Тиждень зрад і перемог. Огляд тижневиків 26–28 січня 2018 року

У Давосі робот Софі, а в Страсбургу — Юлія Льовочкіна

Минулого тижня міжнародна тематика у випусках інформаційно-аналітичних тижневиків зосереджувалася навколо двох полюсів — Давоса, де проходив міжнародний економічний форум, та Страсбурга, де відбувалася сесія Парламентської асамблеї Ради Європи. І якщо акценти на висвітленні міжнародного економічного форуму були в усіх приблизно однакові, то, порівнюючи матеріали різних каналів про сесію ПАРЄ, можна було подумати, що йдеться про різні події.

Сюжети про Давос будувалися приблизно за однією схемою: переговори Порошенко — МВФ і зняття напруги, Порошенко не зустрівся з Трампом (хоча зустріч була анонсована), зате зустрівся з Тіллерсоном, уперше було відкрито український дім і якраз навпроти російського, на українському сніданку (спасибі Пінчуку за його організацію) робот Софі завис від питання про корупцію в Україні (хоча насправді справа була в режимі налаштувань). Зрозуміло, були деякі відступи від зазначеної схеми, окремі акценти, але загальна схема є саме такою.

Зокрема, «Факти тижня» каналу ICTV й «ТСН. Тиждень» каналу «1+1» не оминули і провокацій російських журналістів у бік Петра Порошенка, а про український сніданок, організований фондом Віктора Пінчука на ICTV, говорили значно довше, ніж усі інші, що логічно для каналу, який належить цьому олігарху. Ще й не забули вказати, що Пінчук долучився і до відкриття українського дому: «Долучився Фонд Віктора Пінчука і до організації в Давосі Українського дому, відкритого вперше за 48 років роботи Всесвітнього форуму. Гасло цього дискусійного хабу — “Україна: креативність, інноваційність, можливість”. А мета — демонстрація України як енергійної інноваційної держави, куди варто вкладати інвестиції».

А от «События недели» (канал «Україна») щодо розташування українського й російського домів влучно підмітили, що «разделяли представительства двух стран проезжая часть и полицейский». І вони не забули про роль Пінчука у відкритті дому, а ще наголосили на важливості заходу для українського бізнесу:

«Кор.: Бизнесмены сбросились деньгами, а хозяин магазина напротив российского представительства оказался сговорчивым и переехал со своим товаром куда-то на склад. В итоге, небольшой торговый зал стал центром креатива и переговорной площадкой.

Василий Хмельницкий, первый вице-президент Украинского союза промышленников и предпринимателей: Мы должны позиционировать страну, страну возможностей. А что такое Украинский дом? Там приходят инвесторы и хотят встретиться с украинским инвестором. Я повстречался с пяти компаниями, я очень довольный. Так мне надо было бы ездить в пять разных стран, а здесь на одном месте. Сразу мы со всеми встретились, обговорили и, надеюсь, что три из них поедут работать в Украину».

«ТСН. Тиждень» оригінально підійшли до теми й вирішили порахувати гроші учасників та розповісти, де вони живуть і як добираються на заходи форуму: «Жити у самому Давосі не просто екстремально дорого, знайти тут помешкання на кінець січня практично не можливо. Поїзд, до речі, дуже зручний, не дешевий — в один бік десь тисячу гривень із прекрасними альпійськими краєвидами за вікном. Під час форуму тут можна зустріти не лише туристів, але й міністрів, дипломатів. Словом, усі ми в одному поїзді. Ну, хіба що класи різні».

Повідомляючи про переговори Порошенка і представників МВФ, журналісти не забули трохи «підколоти» Президента й акцентувати на тому, що він у першу чергу політик: «Порошенко не втрачав жодної можливості запевнити — він найзатятіший борець із корупцією в усій країні і щедро роздавав обіцянки. Закордонні гості в виступах згадували про майбутні вибори в Україні. Кампанія розпочнеться вже із осені і Порошенко в їхніх очах вже не просто президент, а знов потенційний кандидат у Президенти».

А от автори спільного проекту «112 Україна» та «Радіо Свобода» — програми «Завтра» — не забули зазирнути й на російські канали, і послухати, як же там оцінюють українське перебування на міжнародному економічному форумі. Окрім того, «Давос надій і результатів» активно обговорювався з гостем студії, політологом Олексієм Гаранем, який вважає, що результати не дають себе знати одразу, але вони є.

Ключові події ПАРЄ — обрання нового генерального секретаря, лояльного до Росії — італійця Микеле Ніколетті й можливі зміни політики щодо Росії. Оповідаючи про парламентську асамблею Ради Європи, «Подробности недели» на «Інтері» перші (і, як потім з'ясувалося, єдині) повідомили благу вість — Юлію Льовочкіну призначили доповідачкою моніторингового комітету по Вірменії й дали з цього приводу висловитися. Мовляв, вдруге представниця України стала доповідачкою. Не забули в сюжеті і про Вадима Новинського, який укотре розкритикував так званий закон про деокупацію, прийнятий Верховною Радою України. Цікаво, що народний депутат уперто говорить про українську владу як про щось чужорідне, хоча сам є представником цієї самої влади. Ну й не обійшлося без емоційно-негативного синхрону від Олега Ляшка про співпрацю з країною-окупантом. Вочевидь, таки від постійної критики Ляшка  «Інтер» нині насправді перейшов до його не менш настирливого піару. Загалом же, якщо подивитися на сюжет — складається враження, що ці рішення й виступи стали ключовими подіями сесії. А от, наприклад, про те, що представник України Володимир Ар’єв став віце-президентом ПАРЄ — на «Інтері» не обмовилися жодним словом.

А от Віталій Гайдукевич у «Підсумках тижня» на 5-му каналі висловлюється категоричніше: «Українська делегація в ПАРЄ протистоїть бажанню Росії повернутися до цієї організації фактично за гроші, ігноруючи її принципи». Далі в сюжеті ця інформація дещо прояснюється — мовляв, Мікеле Ніколетті готовий навіть змінювати регламент Асамблеї, лише щоби повернути право голосу росіянам, яке в них забрали через анексію Криму та окупацію частини українського сходу. Але пасаж про гроші ніяк не пояснено.

Зате тема грошей розкрита в сюжеті «Событий недели»: «На что готовы пойти в Страсбурге, чтобы вернуть Россию вместе с ее деньгами? Ведь обидевшись на санкции, Москва членские взносы платить прекратила. А это 53 миллиона евро, совсем не лишние в прохудившемся в последнее время кошельке Ассамблеи. Нависающая над Советом Европы угроза урезания бюджета заставляет парламентариев менять свои политические взгляды. Многое из того, что потом появляется в официальных документах и резолюциях, рождается здесь, в кулуарах. Неформальные переговоры проходят прямо на таких вот диванах в виде милых бесед, с делегатами ПАСЕ встречаются лоббисты в надежде на политические дивиденды. Поэтому и парламентариев, да и саму ассамблею нередко обвиняют в нечестной игре на руку той или иной стране». Крім того, розкрита і тема виступів на сесії Олега Ляшка — два немаленькі синхрони демонструють усю його експресивність. Хоча визначення подій навколо Росії як «гібридної амністії» дуже влучне.

Як наступ і шантаж оцінюють політику Росії щодо ПАРЄ у «Завтра». Співведучий програми Григорій Жигалов пояснює: «Аби повернути собі повноправне членство у парламентській Асамблеї Ради Європи, Москва погрожує європейцям грошима. Нагадаю, на Росію наклали санкції через її агресію проти України, але тепер Росія намагається будь-що повернутись у залу засідань ПАРЄ. І тепер — це прямо визнають у Страсбурзі — Європі доведеться вибирати, що важливіше — гроші або принципи». В сюжеті кореспондентки «Радіо Свобода» питання ставиться ще радикальніше — чи продаються європейські цінності і якщо продаються, то яка їх ціна? Невеликий конфуз вийшов із коментарем із приводу ситуації в ПАРЄ від народного депутата України Борислава Берези, якого журналісти локалізували у Франції, але він насправді перебував в Україні. Власне, Береза акцентував на тому, що хоча ПАРЄ — рекомендаційна інституція, все ж порушення цих рекомендацій має бути сигналом для посилення санкцій, і навпаки — «повернення Росії буде розглядатися самою Росією, як те, що вона рівна серед рівних і не порушує європейське законодавство».

Важливою подією став візит спеціального представника Державного департаменту США з питань України Курта Волкера до України. Цієї теми не уникнув жоден тижневик, але кожен розставив свої акценти. Зокрема, на «Інтері» важливо було повідомити, що Волкер зустрівся з Сергієм Льовочкіним і Юрієм Бойком. Більше того, прозвучав і коментар лідера «Опозиційного блоку» про те, що вони донесли свою позицію до пана Волкера.

А екс-міністра закордонних справ Володимир Огризко в коментарі «Подробицям тижня» фактично називає Волкера українським послом: «Ми зацікавлені в тому, щоб наша позиція була врахована. Він фактично виступає тут в ролі і нашого посла». У «Фактах тижня» візит Волкера коментує Володимир Фесенко:

«Ведуча: У Києві Волкер зустрівся з президентом Порошенком, з начальником Генштабу, вислухав думку політиків від Опозиційного блоку і інших фракцій Парламенту. При цьому чітко окреслив і власну позицію. Росія — учасник конфлікту, а не посередник. І мир залежить насамперед від її бажання. Але от за результатами зустрічі в Дубаї, на жаль, Волкер і Сурков так і не змогли зблизити позиції. Ну чи можуть взагалі бути зрушення в цих переговорах з Росією? Ми запитали експерта.

Володимир Фесенко: Я думаю, що якісь зміни в переговорному процесі, вони скоріше за все, якщо й відбудуться, то тільки після президентських і парламентських виборів в Україні, в залежності від їх результату.

Ведуча: Єдина теза, де цього тижня був знайдений компроміс — це гуманітарні питання. Владислав Сурков заявив після зустрічі, що в сфері обміну полоненими — у нього з Волкером повна згода. Ну очевидно напередодні президентських виборів у Росії, Володимир Путін налаштований грати в миротворця. І от головне тепер для України, правильно цим скористатися надалі.

Володимир Фесенко: Зверну увагу на важливу деталь. Під час візиту до Києва, ця тема неодноразово піднімалася. Якщо раніше вона не була головною для Волкера, зараз Волкер пообіцяв, що тема обміну полоненими буде одним з питань переговорів з Сурковим. Оце принципово нова деталь. Українська сторона побачила оце вікно можливості з боку Путіна, що він готовий зараз погратися в от такі гуманні, гуманітарні жести. І тому намагаються продовжити процес обміну полоненими на Донбасі і спробувати, скажем так «вичавити« від Путіна, від російського керівництва наших громадян, які знаходяться вже в російському полоні. Не на Донбасі, а в російському полоні».

Власне, на хвилі інформування про зустріч Волкера з українськими політиками та його включення у процес українсько-російських стосунків ексклюзивну інформацію подає «ТСН. Тиждень» — більше ніхто з тижневиків не розповідає про арешт Ігоря Плотницького та ще кількох посадовців так званої ЛНР: «Усіх їх, за даними російських джерел, ФСБ тримає під вартою і ви, тільки оцініть це звинувачення, за те, що ця компанія співпрацювала зі Службою Безпеки України і готувалася здати Донбас Києву. Але головний їхній злочин, очевидно, проти військової потуги “ЛНР”, вони банально вкрали кремлівський ґрунт. Хоча деякі експерти вважають; Кремель позбувається найбільш одіозних фігур на Донбасі, посилаючи, таким чином, сигнал Заходу, що готовий виконувати Мінські угоди».

Не встиг глядач здивуватися, як йому пропонують ще одну сенсацію: «“Захід має готуватися до вторгнення Росії в Україну”. Про це в Давосі заявив прем'єр Польщі Матеуш Моравецький. Що “війна з Росією може стати невідворотньою”, — застерігає і очільник британського Генштабу Нік Картер. Мені особисто хочеться думати, що вони помиляються, але маємо кілька нових прикладів незвичної активності на окупованих територіях. Жителям так званої ДНР стали приходити ось ці повістки на війну. А на вулицях окупованих міст з'явилися такі ось оголошення про те, що, цитую: “В березні очікується широкомасштабний наступ Збройних сил України. “ДНР” починає загальну мобілізацію”. Раптова мобілізація викликала галас навіть серед прихильників «руського мира». Соцмережі вибухнули закликами втікати з “ДНР”. Отже, окупанти змушені заспокоювати населення, мовляв, це лише перевірка готовності. Думаю, не треба пояснювати, бойовики лякають українським наступом, бо самі почали готуватися до активізації на східному фронті», — говорить  Алла Мазур. Набір неперевіреної інформації, без конкретики, без жодних доказів.

Сам себе не захистиш...

Тема тиску на ЗМІ не часто порушується в тижневиках, а два різних кейси за один тиждень — узагалі рідкість. Але маємо те, що маємо — 27 січня «Перші про головне. Деталі» на ZIKу розповіли про ситуацію з начебто тиском на телеканал ЗІК у зв'язку з історією про запрошення Андрія Портнова у програму генеральної продюсерки телеканалу Наталії Влащенко. А 28 січня Алла Мазур в ефірі «ТСН. Тижня» проінформувала про тиск на канал «1+1» з боку чиновника... Цікаво, що згадок про проблеми медійників у тижневиках інших телеканалів не було.

Ситуація навколо ефіру ZIKу з Андрієм Портновим набула більше розголосу. Історія справді доволі гучна — 22 січня в ефірі програми «Hard з Влащенко» відбулася розмова генеральної продюсерки Наталії Влащенко з колишнім заступником голови Адміністрації Президента Віктора Януковича Андрієм Портновим. Дата ефіру, на яку припали роковини перших смертей на Майдані, загальна тональність розмови з гостем викликали неоднозначну реакцію як серед політиків і медійників, так і серед простих громадян. Власне, тема мала суспільний резонанс і опинилася в тижневику.

Ведуча Інна Москвіна повідомила про те, що «під час ефіру до каналу прийшли невідомі, що вимагали зустрічі з керівництвом. Згодом, з такими ж наполегливими проханнями, до каналу звернулися, чомусь, і працівники поліції, які приїхали до офісу ЗІКу». Далі розповіли про реакцію політиків, зокрема Антона Геращенка і Івана Винника. Не забули і про позицію каналу: «Автор програми, генпродюсер ЗІКу Наташа Влащенко згодом заявила: поява Портнова саме цього дня — збіг і помилка, за яку вибачається перед глядачами, але натомість повідомила, що напередодні ефіру отримала погрози від одного з провладних нардепів.

Наташа Влащенко: Якщо ви вийдете в ефір — я тобі не гарантую, що не будуть праві реагувати, що не будуть якісь проблеми, що не знадобиться охорона. Я, чесно кажучи, була шокована, тому що я просто роблю свою роботу, я професіонал, ми всі робимо свою роботу. Канал завжди займав незалежну позицію». Тут є певна непослідовність — якщо напередодні програми, авторка і продюсерка отримала інформацію про те, що програма може бути неоднозначно сприйнята глядачами, про яку помилку і збіг може йтися, адже, очевидно, було достатньо часу, щоби прийняти рішення про те, ставити її в ефір того дня чи ні. Далі озвучується інформація, що ZIK звернувся до правоохоронних органів і закордонних дипломатичних представництв y нашій країні із заявою про тиск. Але до яких саме представництв і на яких підставах — не повідомляється.

Інна Москвіна продовжує: «Нам зрозуміле обурення глядачів, які побоюються реваншу і того, що смерті Небесної сотні можуть бути марними. І глядачі, на мою думку, мають право висловити свою думку і вирішувати, чи можуть довіряти журналістам. Але втручання політичних сил у процес підготовки ефіру, дзвінки на канал — в усьому світі є неприпустимими, що підтвердили нам у Спілці журналістів України». У коментарі голова НСЖУ Сергій Томіленко назвав розпалення ворожнечі до журналістів, що порушують незручні питання і запрошують спікерів, які, можливо, не подобаються комусь у владних кабінетах, свідомими діями людей, наділених владою. Конкретно ніхто не називається, глядач може хіба здогадуватися, про які ж такі владні кабінети йдеться. Але йому мимоволі дають певні натяки — одразу ж ведуча повідомляє про те, що з тиском зіткнулися і на «Радіо Свобода», після виходу в ефір програми «Схеми» з резонансним розслідуванням про відпочинок Президента України Петра Порошенка на Мальдівах. Зокрема, розповідає, що журналісту Михайлові Ткачу намагалися зламати сторінку в соціальних мережах, а «інтернет-боти погрожували і намагалися дискредитувати». Прокуратура висловила готовність розслідувати тиск на журналістів і запропонувала Ткачу написати заяву. Цікаво, що у програмі, яку робить «Радіо Свобода» спільно з каналом «112», про ці факти тиску повідомити не вважали за потрібне. Запитань значно більше, ніж відповідей — глядачі не отримали конкретики. Зрозуміло, що той, хто зацікавиться темою, зможе знайти більше — і претензії представників ГО, і подробиці щодо погроз, і деталі звернення до міжнародних організацій. Але на загал, сюжет дуже схематичний.

Дещо більше конкретики у сюжеті «ТСН. Тижня», хоча і тут не обійшлося без загадок. Як повідомила Алла Мазур, «перший заступник секретаря Ради нацбезпеки і оборони України, який ще відповідає за експорт озброєнь, Олег Гладковський прирівняв журналістське розслідування до державної зради. Зрадою він вважає дослідження репортерів “1+1” про його імовірний зв'язок із російськими спецслужбами».

Далі починається конспірація: «У розпорядженні “1+1” опинився лист Гладковського до голови Служби безпеки України, в якому він вимагає притягти до кримінальної відповідальності ведучого програми “Гроші” Олександра Дубинського за статтями — завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення об'єктів власності та державна зрада. Цей лист ми отримали із надійного джерела і не сумніваємось у його достовірності». Звідки отримали лист — глядач може хіба здогадуватися. «У зв'язку з цим, ми публічно звертаємось до пана Гладковського і голови СБУ пана Грицака з вимогою підтвердити чи спростувати офіційне подання такої заяви, а також повідомити, чи ведеться прослуховування і стеження за журналістами “1+1”».

«Ми направимо зустрічний запит до голови Служби безпеки України, чи не бачить він сам у діях пана Гладковського ознак державної зради, чи найменше перешкоджання діяльності журналістів, що теж ї кримінальним злочином» — резюмувала Алла Мазур, а 31 січня стало відомо, що проти журналіста Олександра Дубинського було відкрито кримінальне провадження. Після емоційної заяви ведучої про те, що «заява чиновника — це відвертий шантаж і неприкритий тиск на пресу і можемо пообіцяти, що у пана Гладковського буде можливість значно розширити своє уявлення про державних зрадників, бо до розслідування його діяльності на державній посаді і в особистому бізнесі приєднаються і журналісти інших департаментів “1+1 медіа”, “ТСН. Тиждень”, телевізійна служба новин в цілому і агентство УНІАН», можна очікувати, що на «1+1» так просто справу не полишать.

Порядок денний у кожного свій

Антикорупційні заходи, міжнародна політика — це теми, що переходять із програми в програму. Цікаво дивитися за їхнім розвитком і змінами, але також важливі і особливі, ексклюзивні теми, які висвітлюють тижневики.

«Подробности недели» подають важливий сюжет про так званий пенсійний туризм у зоні бойових дій. Автори матеріалу наголошують, що це дуже небезпечна справа, — зафіксовані факти смерті та поранень мирних мешканців внаслідок обстрілів. Крім того, є певна небезпека з боку керівництва так званих ЛНР / ДНР:

«Ужесточать правила начали на оккупированном Донбассе. Лимит продуктов, товаров, а самое главное — запрет на посещение подконтрольной территории для бюджетников и сотрудников ещё работающих предприятий. А когда дончане стали возмущаться в соцсетях (на открытый протест там никто не решился), главари сепаратистов назвали их предателями.

Олександр Захарченко: Либо скрытые враги, либо проплаченные Украиной. Это люди действительно не патриоты, это люди, которые получают деньги... их кормит Украина. Это враги ещё страшнее, чем враги, которые стоят на фронте. Те, по крайней мере, понятно, а здесь они внутри. И вот по истечению этого срока мы можем ясно сказать, что те люди, которые сейчас в интернете это напишут, это действительно наши враги.

ٌتاظ: По сообщениям в соцсетях, на неподконтрольных территориях уже минимум три сотни мирных жителей наказаны за пересечение линии разграничения. Пока это штрафы, но вскоре может грозить вполне традиционное для Донецка наказание — подвал».

«Перші про головне. Деталі» продовжили тему спалаху кору в Україні, причому, здається, журналісти самі не можуть визначитися, яка їхня позиція — спочатку ведуча каже, що спалах ще не переріс в епідемію і щоб цього не сталося, потрібно вживати заходів. Але вже в самому сюжеті повідомляється, що епідемія набирає обертів — то вона є чи нема? Варто визначитися, щоб не плутати глядача.

Натомість «Перші про головне. Деталі» допомагають глядачеві розібратися в питанні антикорупційних органів, зокрема, антикорупційних судів — докладна довідка про світову практику, чого не давали інші тижневики, безперечно, є важливою для розуміння ситуації. Також є корисним матеріал про якість послуг ЖКГ і те, як правильно діяти в разі нарахування необґрунтованих боргів.

Власне, тема комунальних платежів цікавить і «ТСН. Тиждень». Зрозуміло, що глядачам такі матеріали є актуальними, особливо взимку. Крім того, на «1+1» традиційно сильний блок матеріалів про людей із активною життєвою позицією. Зокрема, в цьому випуску глядачі познайомилися і з наймолодшим директором школи в Україні, і з кримським патріотом, що втік від ФСБ (в цьому сюжеті, правда, бракувало якось реакції української влади), і з дитячим духовим оркестром із невеликого селища, якому допомогли оновити інструменти глядачі «ТСН. Тижня». А на додачу трохи скандалів (історія про американського спортивного лікаря, якого засудили до 175 років ув’язнення) та сенсацій — визначення того, який же має бути курс долара за «індексом бігмаку».

Прикладним виявився і сюжет «Событий недели» про сортування сміття: корисні поради, якими хоч зараз можуть скористатися глядачі, аби було бажання. А от з електронним квитком все не так просто: з одного боку, система запрацювала, хоч і в окремо взятому Тернополі, але чи це справді зміни, а не окозамилювання? Сюжет Віталія Литвина залишає більше питань, ніж відповідей.

Непрості питання ставить і «Завтра», зокрема в сюжеті Богдана Цюпина про те, як Україна захищає в Лондонському суді своє рішення не повертати Росії борг, який у грудні 2013 року взяв уряд Януковича-Азарова. Як пояснює ведучий, передусім справа ускладнена тим, що «перед Лондонським судом задача складна: розглядати цю справу виключно як комерційну, чи як політичну».

«Підсумки тижня» на 5-му каналі традиційно багато уваги приділяють ідеологічним моментам. Цього тижня Віталій Гайдукевич провів лікнеп щодо дещо тенденційного висвітлення битви під Крутами: «Якщо говорити про Крути, то досі в уяві багатьох, це перш за все жалобна подія, де молоді люди були кинуті під каток російської військової машини. Плач. Хоча насправді все було дещо інакше. Так, вони були добровольці, молоді. Але юнаки і військові курсанти були геть не діти. Дехто мав досвід боїв ще з Першої світової війни. Окремим було до 28 років, мали дружин, дітей. Але головне — бій під Крутами — це втрата росіян, які втричі більше, щонайменше втричі більше, ніж українські. Це вчасний відступ з займаних позицій українських частин тоді, коли вони виконали свою задачу. А вона була — тримати позиції максимально довго. З рештою, дорогоцінний для Центральної Ради час для придушення російського більшовицького заколоту в Києві був отриманий саме завдяки і цій битві також. З рештою, вона допомогла і вдалим для України переговорам в Бресті. І головне — відступ не був втечею а евакуацією з усіма пораненими з усією зброєю, після чого підрив колій і всіх мостів, щоб росіяни затрималися. Загони Муравйова такого не чекали. Росіяни були в шаленості, тому вони помстилися тим, кого захопили в полон. Як багато промов про Крути сьогодні були саме в такому контексті? Чому ми досі не знаємо наших акцентів? Чому ми досі знаходимося в полоні російсько-радянського світоглядного кліше і маркерів, які ми чомусь сприймаємо, як належне? Ці маркери, вони довкола нас. Ми до них настільки звикли, що вважаємо їх своїми. Типове постколоніальне мислення». Тема декомунізації доволі незручна, бо викликає різні реакції в суспільстві, але коли Віталій Гайдукевич боявся незручних тем чи формулювань?

А от «Факти тижня» займаються конкретними справами — допомагають тим, хто повернувся з полону. Сюжет Євгенія Лєсного про вболівальників луганського футбольного клубу «Зоря», які через проукраїнські протести потрапили в полон — можливо, трохи самопіарний — мовляв, подивіться, як ми добре все влаштували, хлопцям запропонували роботу у Федерації футболу України, а ми тут ще зняли отакий от фільм. Проте це — конкретні справи, здатні викликати симпатію у глядачів.

Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Данії. Зміст публікації є виключно відповідальністю ГО «Детектор медіа»; висновки та погляди, викладені в публікації, не обов'язково представляють позицію Міністерства закордонних справ Данії.

 

comments powered by Disqus