В усьому винен Парасюк. Огляд підсумкових тижневиків ICTV, «України», «1+1», «Інтера» і 5-го каналу за 19 березня 2017 року

Скрін-шот відео каналу ICTV

Стомільйонна застава за Романа Насірова та поворот у блокадній справі стали головними темами підсумкових тижневиків 19 березня. Особливо цікаво спостерігати за тим, як ведучі й журналісти тижневиків коментують несподіване рішення влади «якщо не зупинити, то очолити» блокаду: одні наполегливо переконують, що не сталося нічого страшного, інші за старою пам’яттю ганять організаторів «народної» блокади як винуватців того, що на окупованих територіях захопили «українські підприємства». Найбільше дісталося на горіхи Володимиру Парасюку – такої уваги до своєї персони народний депутат, напевно, не пам’ятає з часів 21 лютого 2014 року, коли виступав зі сцени Майдану.

Все пропало, але нічого страшного

Ведуча «Фактів тижня» ICTV називає те, що відбулось із блокадою, «сенсаційним рішенням, культмінацією багатотижневого екшна»: «Цього тижня українська влада перехопила прапор блокади окупованих територій і узаконила те, про чого боролася весь останній місяць». Вона узагальнює ситуацію: «Шлагбаум закрив будь-які переміщення вантажів через лінію зіткнення до того моменту, поки бойовики не повернуть українські підприємства, які вони так би мовити націоналізували цього тижня, тобто просто захопили», – проте в сюжеті Сергія Антонова бачимо вже докладнішу інформацію.

«Гордіїв вузол заворушень буде розрублено в середу один махом, вірніше рішенням РНБО, за яким Україна офіційно припиняє транспортне сполучення з окупованими територіями і застосовує санкції проти російських банків», – ідеться в сюжеті. Насправді справжні «санкції», себто заборона виведення грошей за кордон, були запроваджені лише 23 березня. А на момент виходу «Фактів тижня» в ефір Рада національної безпеки і оборони дала Нацбанку доручення «проаналізувати діяльність банківських установ України, у капіталі яких є частка державних банків РФ, та протягом доби внести відповідні пропозиції, зокрема, щодо запровадження проти них санкцій». У підводці до наступного сюжету Оксана Соколова уточнила, що приватному пасажирському транспорту через лінію розмежування їздити дозволять.

Про рішення РНБО ведуча говорить як про таке, що матиме катастрофічні наслідки: «Рішення відгукнеться кожному з нас. Бо в природі все як відомо прагне балансу. Якщо на одній чаші терезів опинилося рішення РНБО про офіційну блокаду, то треба щось покласти і на іншу чашу. Найперше експерти заговорили про курс долара, який стрибне догори, як компенсація нестачі валюти». «Факти тижня» чи не найбільше уваги з-поміж усіх тижневиків приділили подіям, що передували рішенню РНБО: арешту активістів у Кривому Торці, протестам у Луцьку, Чернівцях, Києві тощо. Парасюку, звісно ж, також:

У матеріалі продемонстрований відеозапис конфлікту між Парасюком та поліцією, є коментарі правоохоронців, а ось для позиції Парасюка в жодному з двох сюжетів місця не знайшлося. Натомість її коментує представник Блоку Петра Порошенка Олексій Гончаренко (сам не святий):

«У Блоці Порошенка не виключили можливість позбавлення мандату.

Олексій Гончаренко, народний депутат України, фракція партії "Блок Петра Порошенка": Я думаю що Парасюк і за безкарності опустився на найнижчий рівень які може бути. Мені здається він вдвічі просипається і кричить, я народний депутат, я народний депутат».

Проаналізувати ймовірні наслідки запровадження блокади «Факти тижня» вирішили за допомогою політкоментатора Олега Устенка, якого Оксана Соколова характеризувала як «прекрасного аналітика». Його прогноз невтішний, але, принаймні, аргументований. Ведуча не приховує й свого особистого несхвального ставлення до блокади.

«Причепом» до блокадної теми в тижневиках звучить тема львівської сміттєвої проблеми. Якщо Олексій Ліхман на «Інтері» вкотре вже висміяв гори сміття та невдалі спроби міської влади їх розгребти, розповівши про «полювання на сміттєвози Садового», то на ICTV більше уваги присвячено заяві львівського мера про можливе кримінальне переслідування, підтвердженій генпрокурором:

«Усю відповідальність за наслідки від блокади, Петро Порошенко поклав на партію "Самопоміч" і особисто на її керманича Андрія Садового.

Петро Порошенко: Хіба годиться такий спосіб відволікати увагу від провалів власного керівництво яке за два з половиною мерських терміну не спромігся і вирішити найгострішого комунального питання і засипав сміттям найкрасивіше європейське місто України.

За дивним збігом обставин, цього ж тижня Генпрокурор припустив що львівському мері можуть оголосити підозру і навіть відсторонити від посади. Але не за блокаду, за службову недбалість, яка призвела до загибелі чотирьох людей на Грибовицькому сміттєзвалищі.

Юрій Луценко: Чи буде оголошена підозра Садовому, його заступнику, начальника управління, начальнику відділу? Я зараз сказати не можу і прошу будь-ласка не запускати чутки що Луценко готується вручити підозру Садовому. Луценко дав команду вручити підозру ті посадові особи міській раді яка згідно своїх повноважень мала зреагувати на критичну ситуацію на Збиранці.

У "Самопомочі" заява Генпрокурора викликала обурення.

Олег Березюк: Будь-якого мера країни, в Україні чи за її межами можна притягнути відповідальності навіть за скрепки. Не є проблема, але те що відбувається зараз, є класична політична деспотія і тиск». Коментарів самого Садового тут і в інших програмах немає.

«События недели» досі говорять про блокаду як про грандіозну трагедію, яка може згубити Україну. Олег Панюта вибудовує причинно-наслідкові зв’язки, виходячи з припущення, що ситуація до блокади була нормальною, але  «противник воспользовался самодельной блокадой как поводом для захвата украинских предприятий, работавших на неподконтрольной территории». На відміну від інших ЗМІ, які відкрито говорять, що йдеться про підприємства Ріната Ахметова, «Україна» наполегливо називає їх «українськими».

Утім, блокада для Ахметова – явно не привід сваритися з центральною владою, тому, знову і знову згадуючи про згубні дії активістів, владу «События недели» критикувати не сміють.

Сюжет Олени Швець не додає оптимізму: експерти, залучені журналісткою до коментування, прогнозують погіршення ситуації як в економіці, так і в переговорному процесі. А політкоментатор Володимир Фесенко нагадує, що й торгівлі-то ніякої не було – був «обмін ресурсами». (Торгівля – це і є обмін ресурсами, між іншим.) Увінчує похмуру картину камінґ-аут «Событий недели». Ось якої долі авторська програма Олена Панюти хотіла для окупованих територій: «Эксперты "Событий недели" более удачным примером называют Молдову и Приднестровья. Им удалось сохранить торговые отношения и хотя бы экономическое единство. Что касается Донбасса, то после захвата украинских предприятий точка невозврата, возможно, уже пройдена».

Отже, коли ми з занепокоєнням констатуємо, що окуповану частину Донбасу хочуть перетворити на українське Придністров’я, то для каналу Ріната Ахметова це бажана та позитивна модель. До речі, придністровська проблема не була вирішена протягом двадцяти п’яти років, і рух у напрямку порозуміння почався після того, як президентом Молдови став прокремлівський кандидат. Це так, між іншим.

Прем’єр-міністр Володимир Гройсман із тезою про Придністров’я навряд чи погодився би, але його про це не просять. Натомість розлоге інтерв’ю (чи то пак, модерований монолог) звучить цілком в унісон із підводками Олега Панюти: самозвана блокада була злом, ми були вимушені, буде тяжко:

Здавалося б, тепер, коли блокада стала державною політикою, можна було би дати спокій порівняно дрібним постатям організаторів блокади «народної». Але навпаки: саме тепер прийшов час для «України» зосередитися на людях, які місяцями залишалися за кадром – навіть їхніх імен воліли не називати. Сюжет Анастасії Вересової присвячений скандалу за участі Парасюка:

Зазвичай суха й небагатослівна програма «События недели» приділяє бешкетнику чимало уваги, проте слова йому так і не надає. Натомість про постраждалих поліцейських розповідають докладно, зокрема, згадуючи деталі їхньої біографії. Перелічено й попередні скандали за участі Парасюка, а також наведено синхрон Петра Порошенка, який засуджує депутата. Зрештою, для коментування цієї самої теми до студії на розмову – вперше за багато місяців – запросили міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, який назвав бійку «небезпечним явищем»:

«Это было сделано с определённым вызовом демонстративным, который приводит к следующему. Если общество с этим мириться, если полицейская система с этим мириться, это означает, что обществу не нужна полиция, обществу не нужен порядок. Обществу нужен "матрос Железняк" в лице господина Парасюка или в лице афериста Семенченка, кто-то из них».

Крім того, Аваков виступив на захист народних депутатів від «Народного фронту», які, за його словами, тричі зверталися до віце-спікерки Оксани Сироїд із проханням про виступ постраждалих поліцейських. Сироїд слова у відповідь не дали.

«ТСН. Тиждень» на «1+1» висвітлює блокадну тему в зовсім іншій тональності. Розпочинаючи з конфлікту на «редуті» в Кривому Торці, Алла Мазур дуже стримано розповідає про пригоду Парасюка: «Нові конфлікти виникли на блокпостах біля Слов'янська і Костянтинівки, куди на підтримку прийшли народні депутати Володимир Парасюк і Тарас Пастух. У поліції повідомили про напад на поліцейських під керівництвом народного депутата Парасюка і відкрили кримінальне провадження за фактом сутички». Жодних натяків на кепкування чи критику викличної поведінки нардепа. Далі – сюжет Сергія Швеця, який популярно пояснив, що всі страшилки на тему наслідків блокади треба ділити на шістнадцять. 

Криза в енергетиці? «Результати не зачепили пересічного споживача. Блокада не відбилася на тарифах, всі електростанції працюють, ніяких віялових відключень електрики та тепла, якими лякав міністр енергетики Ігор Насалик, не сталося».

Дефіцит вугілля? Підприємства, які працюють на антрациті, вже переорієнтовуються на інший тип. «Якщо це вдалося так швидко, значить і решта енергогенеруючих компаній невдовзі підтягнеться».

Збитки металургійних підприємств? «Втім збитки таких підприємств поки що оцінюються як некритичні. Кваліфікований менеджмент впорається з тимчасовими проблемами». Зважаючи на те, яка корпорація найбільше лементує про збитки, розуміємо, в чий бік спрямований сарказм Сергія Швеця. Утім, він прямим текстом каже про те, що значна частина захоплених підприємств належить Ахметову.

Єдина проблема, яку журналіст визнає серйозною, – втрата податків, які сплачували до бюджету захоплені бойовиками підприємства, проте й тут усе не так страшно: «Прем’єр-міністр навіть назвав загрозливу суму в 32 мільярди гривень. Однак незалежні експерти говорять про цифру в 16 разів меншу - два мільярди. Тепер продукція заводів та шахт главарі ЛДНР зібралися продавати в Росію. Однак туди їх навряд чи пустять місцеві виробники, якщо не хочуть зайвої конкуренції. Значить сидіти працівникам без зарплатні наскільки терпіння вистачить». Про долю підприємств Ахметова Сергій Швець каже отак:

«Можливо частина заводів і збережеться, бо зараз їх передають у холдинг бізнесмену Курченку, іншими словами сім’ї Януковича.

Олександр Кочетков: Выяснилось, что у Ахметова можно забрать все, как у любого другого бизнесмена. Он перестал быть хозяином».

Єдина на весь сюжет дещиця критики на адресу ініціаторів блокади та всієї ситуації загалом міститься в синхроні заступника міністра оборони Георгія Туки. А на завершення глядачі чують, що все це – на краще:

«Блокада внесла ясність у голови. І стала мечем, що здається розрубав Гордіїв вузол. Нині вже не видно близької перспективи повернення окупованих районів до складу України. Бойовики цілковито перейшли на рубль, заявили що прагнуть у склад Росії і навіть офіційно оголосили про створення спеціального комітету інтеграції. Нещодавно Росія визнала фейкові документи фальшивих республік. Тож буде і наступний крок - видача російських паспортів та узаконення бандитів. Як це сталося цього тижня із збройними формуваннями Північної Осетії. Донбас уже там. Нам залишається забрати у нелюдів полонених і осмислити нову реальність. І здається провали в модернізації країни вже важко буде випрадати універсальним поясненням Східного фронту. Як було досі».

Нагадаємо, що місяць тому, 19 лютого, «ТСН. Тиждень» почав відкрито підтримувати блокаду, а за тиждень стало ясно, що це збіглося з долученням до блокадних мітингів партії «Укроп», орієнтованої на власника «1+1» Ігоря Коломойського.

Якщо для «1+1» запровадження державної блокади – привід зачепити Ріната Ахметова, то для «Інтера» – вкотре наголосити на неспроможності нинішнього скликання Верховної Ради. Олексій Ліхман розпочинає випуск «Подробностей недели» із традиційної критики на адресу депутатів: «Если ещё в понедельник казалось что главной темой недели будет блокада на Донбассе, то к среде выяснилось, конкуренцию Верховной Раде составить всё таки нереально даже таким экстравагантным личностям, которые правят бал на линий соприкосновения. Когда под куполом появились полицейские, начался скандал такой силы, что и привычные парламентским ссорам наблюдатели удивились». Гармидер у ВР виявляється для «Інтера» важливішим за саму блокаду:

«Такого ещё не было. Группа полицейских в камуфляже заходит в парламентский зал. Без разрешения, без предупреждения. Похоже на захват трибуны. И не то чтобы в зале Верховной Рады могут выступать только депутаты. Есть процедура. Для выступления любых гостей, нужно разрешение полутора сотен нардепов. Без него по закону даже на пол в зале заседаний никто, кроме депутатов, вступать не должен. Всё-таки парламент», – ідеться в сюжеті Катерини Лисенко. Із цієї нагоди на голови «Народного фронту» посипалася критика з боку Єгора Соболєва («Самопоміч») та Сергія Мельничука («Воля народу»). У відповідь лунає спроба виправдатися з боку заступника голови фракції «Народного фронту» Андрія Тетерука: «Так, дійсно. Для того щоб вони виступили, потрібно за день до цього подати відповідні документи, підписані 150 народними депутатами. Ми розуміємо що ми подаємо ці документи вдень. Ми не можемо зволікати неприпустимих умовах, які дозволяють собі політичні сили, розхитуючи ситуацію в фронтовий зоні». У цьому сюжеті після двох тижнів розлуки глядачі бачать своїх улюбленців – Юрія Бойка і Дмитра Добродомова, головних завсідників «Подробностей недели», які коментують конфлікт у парламенті.

«Политики уже говорят, что такое появление людей в военной форме за парламентской трибуной вполне может стать не скандальным исключением из правил, а просто первым в серии подобных событий. Так любой из депутатов ради пиара может попытаться провести в зал своих "побратимов" или недовольных», – підбиває підсумок Олексій Ліхман. Далі слово дають Юлії Тимошенко, яка висловлює свою позицію щодо цього конфлікту, хоч і не була його стороною.

Сюжет Руслана Смещука про блокаду – п’ятий у випуску:

«Блокада сегодня – это два в одном. Линия разграничения – под двойным замком. Ее блокируют и официально, и не очень. Хотя начиналась неделя как раз с попытки блокаду снять», – каже журналіст. Окремий сюжет авторства Олени Зоріної присвячено подвигам Парасюка. Тут – уперше – нарешті дають слово самому героєві:

«Народный избранник Парасюк с перебинтованной рукой уже на следующий день размещает в соцсети фото и свою версию произошедшего.

Владимир Парасюк: Всіх поклали лицем в землю, мою сестру побили. Я шокований був сьогоднішньою інформацією, що там сім чоловік поранені. Мені цікаво, хіба що напевне самі себе ранили».

Утім, журналістка не забула нагадати про скандальний бекґраунд депутата і про те, що він «міняє машини як рукавички», хоча доходів не декларує.

Специфічний підхід продемонстрували «Подробности недели», говорячи про економічні наслідки блокади. Олексій Ліхман доводить, що окупація – не привід розривати економічні стосунки, наводячи приклад Ізраїлю: «Мол, нигде в мире такого не было, чтобы во время войны бизнес-отношения сохранялись. Но это мягко говоря неправда. Самый яркий пример торговли во время войны, и он стал уже хрестоматийным, это ситуация в США 19 века, когда во время Гражданской войны Север сохранял торговые отношения с Югом, и это даже помогло северянам победить.

Ну впрочем, есть и более близкие современной Украине примеры. Израиль сохраняет торговые отношения с Палестинской автономией, несмотря на десятилетия противостояния. Израильский экспорт в автономию – это 5% от общего объема внешнеторговых операций».

У сюжеті Сергія Ауслендера йдеться про те, як розважливо Ізраїль торгує з Палестиною, не пускаючи тамтешніх товарів на свій ринок, проте експортуючи туди свої. Натяк цілком прозорий: «С гуманитарной составляющей тоже все более-менее ясно. В глазах мирового сообщества именно Израиль несет ответственность за территории, захваченные во время Шестидневной войны. А значит Иерусалим не может бросить людей, которые там живут. Да и давать лишний козырь антиизраильским пропагандистам здесь никто не хочет. Отсюда вытекает и третья причина – политическая».

Отже, поки «Україна» пропонує Україні наслідувати досвід Молдови і Придністров’я (25 років замороженого конфлікту, реінтеграція лише за умови повернення в зону впливу Росії), то «Інтер» дає ще радикальнішу пораду: незалежність Палестини була проголошена майже тридцять років тому, й про реінтеграцію тут не йдеться.

Здавалося б, від програми «Час. Підсумки тижня» на 5-му каналі можна було би чекати неупередженого погляду на ситуацію з блокадою. Проте Віталій Гайдукевич у підводці знову звинувачує в усьому, що відбулося, організаторів блокади, яких уже другий місяць послідовно критикує – хоча й не так беззастережно, як це робили в «Событиях недели». Сюжет Анни Мірошниченко натомість більш стриманий:

У цьому сюжеті є ексклюзивний момент: слова виконавчого директора компанії ДТЕК про те, що купувати антрацит у Росії неприпустимо, й це навіть потрібно заборонити. Раніше мотив «доведеться купувати в Росії, раз блокують окуповані території» був одним із улюблених аргументів проти блокади, що використовувався як ЗМІ Ахметова, так і представниками влади.

Отже, з усіх тижневиків лише «ТСН. Тиждень» на «1+1» уважає, що оголошення блокади – рішення не лише виправдане, але й позитивне для країни. Інші коливаються в оцінках того, що сталося, від просто проблеми до катастрофи. І вважають, що особа Володимира Парасюка та його бешкетів на блокпості заслуговує на більшу увагу, ніж оцінка реальних економічних наслідків блокади для України загалом і для окупованих територій зокрема.

Сто мільйонів

У змаганні за увагу тижневиків Роман Насіров явно програв Парасюку, навіть попри те, що його родина знайшла десь сто мільйонів гривень для сплати застави. Жарти на тему Насірова та його картатої ковдри вичерпалися. На ICTV зацікавилися походженням грошей: «До речі, Мустафа Найєм написав, що половину цієї суми вніс тесть Насірова, який, до речі, виявився серйозним бізнесменом. І ось, стало відомим, що під час підготовки до «Євро 2012» його компанія виграла мільярдні тендери». На статках родини Насірова детальніше зосередився автор сюжету Михайло Колесников:

 

«Дружина Насірова Катерина Глімбовська. Жінка, справді, не бідна. У декларації чоловіка вказано, володіє двома земельними ділянками, будинком, у гаражі два позашляховики та мотоцикл Харлі Девідсон. Заробила в 2015-му 4 мільйони 200 тисяч гривень. Всього ж родина задекларувала майже 76 мільйонів. Але їх би на заставу не вистачило, якби не тесть. Олександр Глімбовський - будівельний магнат. Його корпорація проводила реконструкцію Київського ЦУМу і Поштової площі, а ще отримала купу державних замовлень під час Євро-2012», – розповів він.

Натомість на «Україні» суму застави вирішили перерахувати в пенсіях та інших корисних речах, які можна було би купити на ці гроші: «Пенсии 4,5 тысяч пенсионеров за год или, например, 830 компьютерных классов для сельских школ» тощо. Проте докладно на темі Насірова тут не зупинялися. На відміну від «1+1», де Сергій Гальченко в окремому сюжеті підбив підсумки «насіріади»:

«Усі звинувачення він відкидає. А його арешт і підозру за стародавньою українською традицією називає політичною розправою. А соцмережі теж традиційно кепкують. Наприклад, вам простій медсестрі або вчителю з мінімальною зарплатою 3 200 потрібно 2604 роки, щоб назбирати 100 мільйонів гривень застави, а журналісти радіо "Свобода" підрахували, що на ці кошти 4 роки може жити 20-тисячне місто Яготин, бо має бюджет 25 мільйонів гривень. А ще на 100 мільйонів можна купити 100 безпілотників для армії, обладнати 830 сільських шкіл комп'ютерними класами, або рік виплачувати пенсію 4-м з половиною тисячам пенсіонерів. До речі, 100 мільйонів гривень застави вже зараз перевіряє Антикорупційна прокуратура щодо їх походження», – розповідає він.

Громадянство Насірова стало приводом для сюжетів про подвійне громадянство в Україні загалом. Зокрема, «Україна» відрядила Сергія Іванова на Буковину, щоб він спробував «стати Іванеску»:

Тема не нова: румунський паспорт, зокрема, у грудні минулого року отримувала журналістка ICTV. Проте Олег Панюта та його колега примудрилися надати проблемі «другого паспорту» воістину вселенських маштабів. Зокрема, в підводці до сюжету ведучий стверджує, що більшість мешканців Закарпатської, Чернівецької та Львівської (sic!) областей уже мають паспорт сусідньої держави. «Чуть ли не поголовно», – сказав Олег Панюта. Звідки така інформація – особливо про Львівщину, де, на відміну від Закарпаття та Буковини, немає численних громад національних меншин, яким би охоче видавала паспорти сусідня держава, – не зрозуміло.

При цьому Сергій Іванов у сюжеті називає офіційну кількість українців, які отримали угорський паспорт, – «понад 100 тисяч». Населення Закарпаття – 1,25 мільйона, отже, це десята частина мешканців регіону. Навіть якщо припустити, що всі 30 тисяч закарпатських румунів теж мають румунське громадянство, все одно це лише кільканадцять відсотків, а не «поголовно». Утім, кореспондент «України» їде на Буковину, а що Румунія інформації про громадянство не надає, то й створити видимість тотальної румунізації регіону набагато легше. Хоча за статистикою румуни й молдавани разом становлять близько 20% населення області, а 75% ідентифікують себе як українці.

До чого це все? «Вот так я мог легко стать румыном Сергеем Иванеску. И если бы закон о гражданстве приняли в сегодняшнем виде, пришлось бы выбирать, какой паспорт оставить. Все ли захотят оставить украинский?» – завершує матеріал Сергій Іванов. Теза слушна, проте чи потрібно заради її проголошення нагнітати пристрасті, оголошуючи мало не всіх мешканців прикордонних областей порушниками Конституції?

Матеріал на цю тему показали й «Подробности недели», проте тут обійшлося без надмірних узагальнень.

Інтимне й жовте

Попри серйозні перипетії в Україні й світі, тижневики знаходять час для жовтизни, й подекуди цей відтінок починає переважати. Це, зокрема, стосується «Фактів тижня» ICTV та «ТСН. Тижня» «1+1». Так, на особливу увагу «Фактів тижня» заслужив російський шоумен Микита Джигурда:

Звісно, завдяки російському кіно, телебаченню та мемам у «Вконтакті» Джигурду знають, найімовірніше, всі. Проте в ситуації, коли щодня від обстрілів бойовиків гинуть українські військові, мусолити «громадянство» російського блазня – доволі дивно. Навіть якщо це потрібно для того, щоби проілюструвати маразматичність Росії. Зачепився за Джигурду в своєму огляді й Сергій Швець. Також «ТСН. Тиждень» потішив сюжетами про страшні сни та Світлану Лободу.

А ще «Факти тижня» присвятили окремий сюжет перспективам в’їзду в Україну російської співачки Юлії Самойлової, яку обрали представницею РФ на «Євробаченні-2017»:

Авторка Тетяна Іванченко називає Самойлову «співачкою з обмеженими можливостями». Утім, авторка демонструє всю неоднозначність ситуації: «Тема вічно дуже делікатна, не пустити, наразитися на звинувачення у приниженні людини з обмеженими можливостями. Пустити – порушити українські закони і створити прецедент; музика, в якій політики більше, ніж нот.

Антін Мухарський: Навіть пісня про мир, аист на крыше верной земле, є засіб пропаганди і чого не буває, особливо під час війни. Так, пустіть, нехай вона приїде, але віддайте перші ряди воїнам. Або одна, цих військах інвалідних, запропонуйте їм брати участь таку зустрічі делегації російської в аеропорту».

У «Фактах тижня» триває цикл спецрепортажів Леоніда Канфера про українських політиків. Цього разу героєм став голова Верховної Ради Андрій Парубій:

Журналіст вирушив із Парубієм до Карпат, посидів за святковим столом і послухав колядки. Щоправда, Парубій, хоч і ділиться спогадами, уникає згадок про своє політичне минуле – таким чином, у матеріалі немає згадок про Соціал-національну партію України, одним із лідерів якої був нинішній спікер, та його бурхливу націоналістичну юність.

Оксана Сироїд, яка стала героїнею «Інтимних зон» «ТСН. Тижня», цього тижня фігурувала в новинах як учасниця конфлікту у Верховній Раді. Як стало відомо згодом із програми Романа Скрипіна і Наталки Якимович «16+», спілкуванням із Дарією Щасливою Сироїд залишилася незадоволена. Схоже, вона не чекала на запитання про виступ у церкві Мунтяна:

За версією журналістки, Сироїд почала квапитися на зустріч, щойно почула незручне запитання, хоча сама віце-спікерка стверджує, що попередила знімальну групу про свій графік заздалегідь.

І про хороше

Тетяна Штан для «Фактів тижня» ICTV підготувала ексклюзивний репортаж про тайську в’язницю, де сидять українські громадяни:

В’язні, засуджені за перевезення наркотиків, постають невинними жертвами обману, що, звісно, викликає певні сумніви. Проте важливо бачити й те, що вони там є, й те, що про них дбають українські дипломати.

Віталій Літвінов у «Событиях недели» розповідає про лоукости та їхню перспективу в Україні. Інформаційним приводом для сюжету став вихід на український ринок компанії Ryanair:

Це не лише актуальна тема, – зокрема й з огляду на ймовірне надання Україні безвізового режиму з ЄС, – але й великий крок уперед у порівнянні з тим, що раніше проблема недоступних для пересічного українця авіаперевезень обговорювалася здебільшого в контексті монополії Ігоря Коломойського.

У «ТСН. Тижні» блискуча мініатюра, що викриває бюрократію:

Ось коли чиновники пошкодують про те, що без поспіху відповідають на запити журналістів.

Загалом тижневики непогано висвітлили ситуацію з виборами до Вищої ради правосуддя. Порівняно адекватний сюжет вийшов у Ярослава Кречка у «Подробностях недели», а особливо – в Дар’ї Феденко у програмі «Час. Підсумки тижня» на 5-му каналі:

«Вже зараз можна з легким оптимізмом говорити про певний позитивний поступ. До Вищої ради правосуддя не пройшли ті судді, які опинились у так званому чорному списку», – каже в підводці Віталій Гайдукевич. Сама ж журналістка називає теперішню ситуацію «частковою перемогою».

Зберегти

comments powered by Disqus