Пристрасті за роздержавленням: про що говорять на Житомирщині

Фото: blog.sendexpert.com

Тимчасом як депутати Верховної Ради готуються до ухвалення закону про роздержавлення ЗМІ (законопроект № 1123 «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» вже готовий до ухвалення за основу та в цілому), на місцях про реформування преси говорять обережно. Головне питання, яке ставлять перед собою керівники комунальних газет і журналів, — чи зможе вижити видання в умовах незалежності від органів місцевого самоврядування? Особливо гостро ця проблема стоїть перед маленькими ЗМІ з невеликими тиражами. Своїми думками про реформування і перспективи роздержавлених газет з MediaSapiens діляться редактори комунальних видань Житомирщини.

За даними Державного комітету телебачення і радіомовлення, на початок 2015 року в Житомирській області зареєстровано 367 друкованих видань, із яких періодично виходить близько 70 видань загальним тиражем трохи більше 550 тисяч примірників. В області функціонує 28 комунальних газет: одна — обласна, решта — районні, міські та міськрайонні.

Головним вісником Червоноармійського району є газета «Вісті» з тиражем 3 тисячі примірників. Очолює видання Ольга Бортнікова. Про вихід газети з-під опіки органів місцевої влади редакторка говорить з надією.

«Востаннє допомогу з місцевого бюджету “Вісті” отримували торік — грошей вистачило на те, щоб друкувати газету протягом двох місяців. У 2015 році дотацій не було. Виживаємо за рахунок власно зароблених коштів», — пояснює пані Бортнікова.

Конкретні суми Ольга Бортнікова не називає, але зароблених коштів вистачає на те, щоб оплачувати оренду приміщення для редакції, утримувати невеликий колектив і випускати газету. Така фінансова незалежність дозволяє працівникам «Вістей» обґрунтовано говорити про власне роздержавлення.

«Мої колеги дуже чекають прийняття закону “Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації”. Але навіть якщо його не приймуть, як очікується, восени, гряде адміністративно-територіальна реформа. Після децентралізації влади комунальні ЗМІ будуть роздержавлені автоматично. Всього наперед не передбачиш, але ми сподіваємося на краще і віримо у позитивні зміни. Вони уже близько».

У ємільчинській «Народній трибуні» ситуація схожа. Видання не отримує дотацій, працюючи згідно з договором про висвітлення діяльності місцевої влади.

«Насправді, ці кошти покривають тільки 20–30 % від наданих нами послуг. Намагаємося працювати за принципом: скільки є грошей, стільки й витрачаємо. Але навіть коли їх не вистачає, ми не можемо сказати співзасновникам, що не будемо друкувати матеріал про сесію райради чи якусь колегію. У цьому проблема комунальних ЗМІ», — переконаний редактор Михайло Мельник.

За його словами реформувати комунальні видання треба обов’язково, але підходити до процесу треба зважено, із добре виписаним законом.

«Треба дати комунальним газетам хоча б п’ять років, щоб стати на ноги. Щоб був якийсь стартовий майданчик, фундамент для подальшої роботи. Думаю, що колектив підтримав би мою позицію: за першої можливості ми підемо на роздержавлення. Єдиний  фактор стримування, який я бачу в цій ситуації для творчих працівників редакцій, це те, що журналіст за статусом (за соціальним забезпеченням. — Ред.) прирівнюється до державного службовця. Але тут вже кожен обирає сам: хороша пенсія чи вільна преса», — зауважує пан Мельник.

Редактор міськрайонного видання «Земля Бердичівська» Володимир Кравченко вважає, що його газета роздержавлена вже 15 років, хоча ні Бердичівська міська, ні районна ради досі не вийшли зі складу співзасновників.

Свою позицію пан Кравченко мотивує тим, що вже чимало років газета заробляє сама на себе. Причому сума цих заробітків значна.

«Так вийшло, що один із наших співзасновників — районна рада — просто самоусунувся. Ми не отримуємо від них абсолютно нічого. Міська рада продовжує закладати у свій бюджет кошти для газети — дотацію у розмірі 10 тисяч грн. Але навіть для нашого тиражу — 4 тисячі примірників — це мізер», — пояснює Володимир Кравченко.

За словами редактора, для того, щоб вижити, редакції на рік треба мінімум 500 тисяч гривень. Тож виходить, що тільки 2 % від необхідної суми видання отримує від органів місцевого самоврядування, решту — змушені заробляти самі.

«Зараз у Бердичівському районі працює шість чи сім місцевих видань, тому конкуренція велика. Я вважаю, що ми непогано тримаємося. Думаю, роздержавлення нам не страшне, але треба дочекатися прийняття закону. Зараз важко говорити про щось конкретне», — підсумовує пан Кравченко.

Готова хоч завтра до виведення органів місцевого самоврядування зі складу співзасновників редактор андрушівської районної газети «Новини Андрушівщини» Марія Олексюк. У колективу вже є чіткий план, як вони працюватимуть після роздержавлення.

«Після відділення від засновників-органів влади, газета мусить перейти в якусь іншу форму власності. Чому це не може бути приватне підприємство? Зараз ми віддаємо у бюджет великі гроші: це єдиний соціальний внесок, що нараховується на заробітну плату — журналісти прирівнюються до державних службовців, тож він вищий, ніж виплата за інших працівників. Платимо податок на прибуток. Ставши приватним підприємством, ми зможемо знизити суми податкових виплат у рази. Газета від цього тільки виграє, бо гроші залишаться у редакції», — каже вона.

Марія Олексюк переживає за добробут редакції не даремно: з 2013 року газета не отримує дотацій від місцевої влади і заробляє на своє існування сама. Джерелом прибутку є в основному реклама. Також редакція надає різні послуги: тиражує бланкову продукцію, робить ксерокопії, роздруковує фото тощо. А площа приміщення редакції дозволяє здавати його частину в оренду, тож дохід колектив має і, за словами редактора, бюджетних дотацій не потребує.

Один із варіантів роздержавлення, коли газета стає вісником районної ради або райдержадміністрації, редакторка «Новин Андрушівщини» вважає малоймовірним. За її словами, тоді видання перетвориться на бюлетень, у якому не можна друкувати оголошення.

«Особливість будь-якої районної газети у тому, що її читачі найбільше звертають уваги на рубрики з вітаннями та некрологами, оголошення типу куплю/продам тощо. Це забезпечує постійний інтерес до видання. Так, можливо, у нас і не найбільший тираж — усього 2 800 примірників. Зате він стабільний».

Ще одним приводом для мрій про найшвидше роздержавлення є тиск з боку органів влади, який виникає час від часу. Намагання деяких представників РДА запровадити цензуру припинив сам голова райдержадміністрації, а от усні вказівки «не писати й не публікувати» все ще лунають.

«Я прийшла працювати ще коли президентом був Ющенко. Працювала й при Януковичі, зараз ось країною керує Порошенко. Якщо чесно, у професійному плані зараз найскладніше. На вказівки на кшталт “не смійте ставити в газету” я не реагую — на моїй стороні закон, який забороняє цензуру. Але все одно ситуація, коли влада вказує журналісту що робити, вибиває з колії. Сподіваюся, із роздержавленням цьому прийде кінець».

Редактор володарсько-волинської районної газети «Прапор» Галина Мінялук також ратує за роздержавлення ЗМІ. Видання з більш ніж 80-річною історією останні кілька років, як і більшість колег по «комунальному» цеху, заробляє на себе самостійно.

«У багатьох моїх колег, що працюють у приватних чи незалежних виданнях, склалася думка, що “комунальники” виживають лише за рахунок дотації. Але це не так — “Прапор” їх не отримував уже кілька років поспіль. Зараз ми працюємо за договором про висвітлення діяльності районної ради та райдержадміністрації. Цензури, про яку теж часто доводиться чути від колег, у нас немає, але вплив влади ми відчуваємо скоріше в організаційному плані. Навіть таке втручання у роботу редакції заважає. Тож, вважаю, що питання про роздержавлення зараз на часі», — розмірковує редактор газети.

Галина Мінялук переконана, що її видання зможе адаптуватися до нових умов праці, але за однієї умови: «Процес роздержавлення має пройти на пільгових умовах для комунальних ЗМІ — щоб у колективу залишилося приміщення, матеріально-технічна база. Для “Прапора” це дуже актуально, бо, по-перше, приміщення редакції хоч і є комунальним майном, та все ж багато років утримується за кошти, зароблені колективом. Друга проблема — це майно: протягом останніх п’яти років нам вдалося власними силами значно оновити техніку, знову ж таки — за самостійно зароблені кошти».

Чи буде майбутнє у роздержавленої газети «Прапор»? Пані Мінялук певна, що буде, все залежить від вмотивованості колективу й уміння відчути настрої аудиторії. «Я можу спрогнозувати, що після роздержавлення тираж, можливо, трохи впаде. Такі тенденції відстежуються вже зараз: якщо в першому півріччі 2015 року він складав 2820 примірників, то вже у другому півріччі — всього 2400. Але якщо журналісти працюватимуть на себе, без впливу й вказівок влади, то будуть більше орієнтуватися на запити читача. Попит буде формувати пропозицію».

Думки, висловлені редакторами комунальних видань Житомирської області, показують, що районки готові до змін. Звісно, представники п’яти газет не можуть вважатися більшістю. Є, мабуть, і такі редакції, що не хочуть реформування, бо це боляче й не завжди приємно. Але попри їхні бажання реформа, найімовірніше, вже невідворотна, адже це одне із зобов’язань, зазначених в Угоді про асоціацію з ЄС та Коаліційній угоді.

comments powered by Disqus