«ЗМІ були за межами того, що відбувалося насправді», — редактор із Financial Times про вибори у США та Brexit

Фото надане Львівським медіафорумом

Протягом двадцяти років Тоні Барбер працює редактором відділу «Європа» у Financial Times, а до того був кореспондентом Reuters у Сполучених Штатах і на Балканах.

На цьогорічному Медіафорумі у Львові він розповів, як ЗМІ маніпулюють фактами, яких помилок припустилися журналісти під час передвиборчої кампанії в Америці та в період Brexit і який внесок російських ботів у перемогу Трампа.

Ключові цінності та професійні методи було підірвано

У 1985 році я був кореспондентом Reuters у Москві. Тоді в Радянському Союзі фейкові новини існували так само, як і минулого року під час виборів у США та Великобританії. Але 32 роки тому словосполучення «фейкові новини» не існувало. Були інші слова — намахування, брехня. Для багатьох медійних організацій Brexit і американські вибори стали можливістю для болючого самоаналізу. І чимало медіа були захоплені зненацька — вони не спрогнозували результатів.

Врешті, більшість медіа просто безпомічно спостерігали за тим, як їхні ключові цінності та професійні методи — точність, покладання на перевірених експертів — були підірвані політичними практиками. Ті на весь голос казали, що медіа — це ворог. Усе це стало шоком для ЗМІ.

Немає нічого нового у злих намірах політиків і гротескних підробках інформації. Ми навіть можемо це порівняти з царською Росією. Тоді були публікації, які породили антисемітські настрої, поширені дотепер.

Чому в 2016 році більшість ЗМІ не могла спрогнозувати того, що наближалося? Якби ми мали можливість запитати стратегів переможної кампанії, що закінчилася виходом Великобританії із ЄС, якби могли поспілкуватися з людьми, які працювали на Трампа під час передвиборчої кампанії, то отримали би таку відповідь: більшість ЗМІ були засліплені ліберальним упередженням. Вони втратили контакти з самими людьми й тим, що відбувалося навколо.

Згадайте статтю, опубліковану після американських виборів. Автор Річард Сембрук (професор і директор Центру журналістики в Університету м. Кардіфф). Він працював на ВВС 30 років, тому, звісно, мав певний досвід. І мені здається, є певна мудрість у його аналізі. Професор Сембрук пише, що медійні організації занадто швидко стали частиною мильної бульбашки за участі політиків і відомих людей. Отже ЗМІ були за межами того, що відбувалося насправді. Тобто забагато часу витрачали на спілкування із самими собою — замість говорити з аудиторією.

Чи варто покладатися на опитування громадської думки

Є ще один важливий аспект, який висвітлює Сембрук, стосовно економіки сучасного новинного бізнесу. Ми розуміємо, що дохід від реклами й тиражі падають. Отже цифрові видання не дуже покращують ситуацію. Навіть масштабні медійні організації скорочують свій штат. Усе більше репортажів створюють у кабінетах, а не на місцях, де відбуваються події. Тим більше, що ЗМІ не завжди можуть приєднатися до так званих соціальних ланцюжків. Наприклад, не до кінця розуміють думки та погляди сільського населення. Професор Сембрук також вважає, що ЗМІ не відбивають розмаїття економічних класів і виховання в суспільстві. Він каже про те, що більшість ЗМІ орієнтуються на середній клас. Відповідно, це підкріплює однобокість поглядів.  це стосується не лише політичного контексту.

Проєвропейські та антиєвропейські ЗМІ покладалися на опитування громадської думки, які проводилися до референдуму у Великобританії. Але наразі такі опитування не дуже надійні. Це було очевидно ще під час парламентських виборів у Великобританії 2015 року. Що стосується Brexit, то результати громадських опитувань були більш-менш правильними. Але, на жаль, це було ні до чого, бо різниця була дуже маленькою — 52 %и проти 49 %.

Потрібно шукати інші причин, чому аналітичні агенції та ЗМІ не змогли спрогнозувати перемогу Трампа. Це може бути пов’язано з певним ліберальним упередженням й гендерними аспектами. Більшість ЗМІ казали, що лише частина жінок голосуватимуть за Трампа, незважаючи на його погляди щодо жінок. Але виявилося, що гендерна солідарність значно менш важлива, ніж економіка інтересів.

Роль соцмереж

Була значна недовіра до Гіларі Клінтон як до особистості. Дослідження після виборів показало, що 30 % виборців у штатах Мічигані та Вісконсині голосували за Трампа тільки тому, що вони виступали проти Гіларі Клінтон. Незважаючи на ці настрої проти, ми повинні повернутися до тих штатів, які були визначальними. Чи ЗМІ змогли спрогнозувати результати в цих непевних штатах? Певною мірою, так. Але при цьому вони не врахували фейкових новин, важливості соціальних медіа, а також втручання Росії в передвиборчу кампанію. Більшість медійних організацій недооцінили масштабів цього обману. У Великобританії ми все більше й більше розуміємо зв’язок між кампанією проти ЄС і тим, що відбулося в США. Зокрема, втручання так званих російських друзів.

Відповідно до досліджень Нью-Йоркського та Стенфордського університетів, соціальні медіа не були найважливішим джерелом інформації та новин для більшості американських виборців. Лише незначна частка виборців стежила за найбільш поширеними фальшивими новинами. А 88% американців знали про ці фальшиві новини й розуміли, що їхня мета — розповсюдити сумніви та заплутати у фактах.

Інші дослідники дійшли тривожніших висновків. Каліфорнійське дослідження показує, що 20 % політичних твітів між 16 грудня і 31 жовтня 2016 року були створені ботами невідомого походження. Скільки з них були з Росії, невідомо. Але ми точно знаємо, що цей славнозвісний приклад із брехнею, де Клінтон і керівник її передвиборчої кампанії мали стосунок до примусової праці дітей у мережі піцерій, — це та брехня, яка поширювалася в соціальних медіа. І якщо загуглити хештег, під яким публікувалися всі ці фейкові новини, то видно, що найпопулярнішим він був у штатах, які проголосували врешті за Трампа.

Звісно, ЗМІ мали краще усвідомлювати такі ризики. Якщо говорити про останні французькі президентські вибори, то бачимо іншу ситуацію. Передвиборчий штаб Емануеля Макрона й органи влади дуже швидко зупинили поширення фейкових новин і мінімізували шкоду від проникнення в мейли.

Демократія й наслідки

Звісно, вибори чи референдуми — це часто дуже брудна справа. І напівправда, перебільшення, безпідставні обвинувачення — це невід’ємна складова політики в демократичних державах. Це ціна за свободу слова. Але ця отруйна атмосфера, неприємний тон і ламання раніше прийнятних правил поведінки, напади на незалежних експертів — усе це торік набуло незвичного, зловісного характеру.

Коли ми аналізуємо передвиборчу кампанію Трампа і Brexit, то бачимо вихід на новий рівень із дуже нищівними наслідками. Те, що називається беззаперечними фактами, насправді є ворожим вогнем, який спрямований на нас, на народ. Коли хтось бере на себе сміливість говорити від імені всього народу й каже, що знає волю всього народу, це явно не демократія. Це загроза свободі.

Незважаючи на знецінення принципів і людей із експертними знаннями, у 2016 році ми багато чого навчилися. Чи маємо ми дійти компромісу й думати, що професійні стандарти є дуже важливими? Чи маємо ми піддатися тим, хто хоче дискредитувати, деморалізувати й навіть зруйнувати нас? Чи маємо ми здатися і сказати, що з фейковими новинами ми нічого не можемо зробити? Чи маємо ми підірвати підвалини нашої роботи?

Ми не повинні.

Як сказала професорка Марсі Шор із Єльського університету, а також Томаш Ліс із Newsweek, ми маємо захищати й дотримуватися принципів. Принаймні доки ми прагнемо жити в суспільствах, які захищають свободу, чесність, просвітництво й гуманістичний підхід.

Останні вибори були дуже показовими, але збереження цих цінностей, які все-таки вижили, не треба сприймати як належне. Треба розуміти, яку ціну було заплачено. Для ЗМІ це було уроком. Так само як і для громадськості.

comments powered by Disqus