«Трамп зробив журналістику знову великою», — журналіст The Washington Post

Скотт Гігам, фото Тетяни Гордієнко

«Проводити розслідування в ролі журналіста схоже на те, як проводять розслідування детективи, хоча в мене немає значка й пістолета, — каже Скотт Гігам. — Але це вище покликання, яке я можу собі уявити, і я відчуваю, що сьогодні це, можливо, найважливіша річ, яку можна робити». Журналіст переконаний, що захоплення розслідувальною справою в нього в генах — батько Скотта був офіцером поліції й працював у відділі вбивств.

Скотт називає себе репортером старої школи: «Я вважаю, що важливо виходити з редакції, зустрічатися з людьми, приходити до них у гості, ходити з ними випивати, пізнавати їх, вміти їх розговорити. А також знаходити документи, інформаторів, навчитися, як впорядкувати отримані дані та знаходити в них головний фокус».

Він отримав Пулітцерівську премію за журналістське розслідування у 2002 році. Тоді журналіст разом із Сарі Хорвіц (Sari Horwitz) та Сарою Коен (Sarah Cohen) розслідував загибель прийомних дітей у Вашингтоні, округ Колумбія. Журналісти отримали записи, які документально підтвердили загибель 180 зі 229 дітей, що потрапили під опіку Системи захисту дітей округу за період з 1993 по 2000 рік.

Обставини смерті та причетність до них Системи захисту дітей приховувалися від громадськості протягом багатьох років. Деякі діти загинули в результаті нещасних випадків або стрілянини на вулицях, інші померли через хвороби. Кожна п’ята дитина, здебільшого немовлята й діти молодшого віку, загинули після того, як працівники Системи помістили дітей у неперевірені установи чи небезпечні домівки або ж не вжили необхідних превентивних заходів для захисту інтересів своїх підопічних.

Останнє розслідування, над яким працював Скотт Гігам — про опіоїдну кризу в США. MediaSapiens раніше писав про розслідування журналіста The Gazette-Mail Еріка Ейрдовіва на цю ж тему, за яку він отримав Пулітцерівську премію цього року.

Як розповів пан Гігам, The Washington Post вирішила цілити вище й концентруватися не на аптеках чи лікарях, а на фармацевтичних компаніях у США, що ці ліки виготовляють та дистрибують в усій країні. У рамках розслідування на сайті газети вже вийшло більше десяти публікацій. (Див. Тут, тут, тут, тут, тут, тут, тут, тут, тут і тут.)

Із паном Гігамом ми зустрілися на фестивалі для журналістів-розслідувачів «Межигір’я-Фест-2017» (MezhyhiryaFest), де він був одним зі спікерів. Захід проходив у резиденції колишнього Президента України Віктора Януковича. «Це місце дуже підходить для фестивалю», — зауважує журналіст, поки я дістаю свої нотатки.

Про початок карєри

Гігаме, розкажіть, будь ласка, як ви почали цікавитися розслідувальною журналістикою.

Мій батько був офіцером поліції, детективом у відділі вбивств. Він розслідував вбивства, і я був зачарований його роботою. Я пробирався вночі до його робочого столу та проглядав справи. Дивився фотографії з місця злочину, їх описи. І я хотів стати поліцейським. Збирався стати агентом ФБР. Тому я пішов вчитися на юридичний факультет. Там почав писати в газету свого коледжу — й закохався в журналістику. І тому я ніколи не озирався назад.

Проводити розслідування в ролі журналіста схоже на те, як проводять розслідування детективи, хоча в мене немає значка й пістолета. Але це вище покликання, яке я можу собі уявити, і я відчуваю, що нині це, можливо, найважливіша річ, яку можна робити.

Після коледжу я отримав роботу в щоденній газеті. Збирався працювати або іноземним кореспондентом, або журналістом-розслідувачем. Думаю, це просто в моїх генах, від мого батька.

Про що було ваше перше розслідування?

Я ще навчався в коледжі. Мій старший друг працював на атомній електростанції. У нього були документи, які підтверджували, що керівництво станції фальсифікує дані про випробування охолоджувальної системи реактора. Тож він дав мені ці документи, й газета коледжу опублікувала це розслідування.

Які були наслідки публікації?

Тему підхопила місцева газета, ми передали їй документи. І це стало ще однією причиною, чому цю електростанцію було закрито. І я сказав собі — це справді круто. Можна реально змінити ситуацію, якщо займатися такою роботою. Це було як наркотик для мене.

Яким зі своїх розслідувань ви пишаєтеся найбільше?

Складно сказати, я провів їх досить багато. Думаю, що розслідуванням про смерть прийомних дітей у Вашингтоні. Міська влада мала їх захистити, але не зробила цього. Деякі з них померли без поважних причин. Це розслідування призвело до великих змін у Вашингтоні, в судовій системі, системі захисту дітей та роботі соціальних працівників. Було звільнено чимало людей. Це була дуже важлива робота.

Від MediaSapiens: Розслідувачам газети не вдалося визначити роль держави в 49 з 229 дитячих смертей, оскільки ключові документи чи особові справи або не були створені, або ж не були знайдені. Однак тих документів, які знайшли журналісти, було достатньо, щоби довести, що чиновники знали про смерті дітей, але майже не намагалися цьому запобігти. Це розслідування The Washington Post дало поштовх до кардинальної реформи в Системі захисту дітей округу.

«Багато людей сидять на своїх канапах

і вважають себе розслідувачами»

Ваше останнє розслідування присвячене опіоїдній кризі в США. Звідки виникла ідея взятися за цю тему?

Наші редактори почали цікавитися питанням, чому так багато людей у країні помирають від передозування. Звідки вони беруть ліки? Чому так легко отримати ці препарати? Таким чином ми почали досліджувати компанії, які виробляють ці препарати й розповсюджують їх, величезну мережу дистрибуції ліків, замість окремих лікарів чи аптек. Ми шукали людей в Управлінні боротьби з наркотиками, які би стали нашими інформаторами. Так ми знайшли тих, хто допоміг нам скерувати наше розслідування у правильне русло.

Чому в матеріалах про опіоїдну кризу так часто згадується Західна Вірджинія?

Це свого роду «пропускні ворота» до інших штатів. Наркоторговці купували ліки там і потім розповсюджували їх в інших штатах. Це такий собі хаб. Але це не єдиний осередок: Флорида та Огайо також були епіцентрами цієї діяльності. Наркоторговці отримували незаконні рецепти, купували ліки й везли їх у ті штати, де могли продати. В Західній Вірджинії дуже багато наркозалежних людей.

Я почав це розслідування у вересні. Тепер ми об'єдналися з телепрограмою 60 minutes — це популярне у США шоу про розслідування. Далі ми продовжимо роботу над цією темою разом.

Чому The Washington Post вирішила об'єднатися з 60 minutes?

Тому що це дві найкращі новинні організації в Сполучених Штатах. Одна з них виходить на телебаченні, інша — в цифровому форматі. Об'єднавши наші ресурси й потужність двох платформ, ми зможемо робити реальні зміни. Нині у Сполучених Штатах дуже важко змусити людей звернути увагу на щось інше, окрім Дональда Трампа. Він висмоктує всю увагу.

З якими ще проблемами доводиться боротися розслідувальній журналістиці у США?

Ми мало що можемо з цим зробити. Подивіться на головну сторінку сайту The Washington Post, де майже кожна новина про Дональда Трампа. Ми просто перебуваємо в такому моменті історії, коли багато людей відчувають, що наша Конституція опинилася під загрозою, й самі інститути, на яких ґрунтується демократія, теж під загрозою. Тому це важливе питання.

Інше важливе питання — поширення фейкових новин. Користувачі збираються на Reddit та інших подібних платформах і вважають, що вони через них можуть вирішувати певні проблеми. Багато людей сидять на своїх канапах і вважають себе розслідувачами. А вони можуть додати два і два, й у результаті отримати десять. Я зараз наведу приклад, щоби пояснити, що маю на увазі.

У The Washington Post працює редакторка сайту на ім’я Доріс Траонг (Doris Truong). Вона американка азійського походження. У мережі почало поширюватися відео, на якому жінка азійської зовнішності буцімто сфотографувала нотатки державного секретаря США Рекса Тіллерсона, який давав свідчення в Комітеті Сенату з міжнародних відносин. Із незрозумілих причин люди почали писати в інтернеті, що це була Доріс. Вони обурювалися: «Чому ця жінка з The Washington Post фотографує папери Рекса Тіллерсона?» Дійшло до того, що про це навіть написала Сара Пейлін (американська політикиня, членкиня Республіканської партії, екс-губернаторка штату Аляска. — MS).

Хоча насправді Доріс там не було й вона не репортерка взагалі. Через кілька днів усі були виснаженими через цю історію. Коли стало зрозуміло, що це все неправда, деякі вибачилися, а деякі залишилися при своїй думці, що наша редакторка була там і робила фото.

Отже, це досить велика проблема, коли люди роблять хибні припущення й вірять у теорії змови. І таких людей дуже багато. Вони вірять в НЛО або що Кеннеді вбила мафія. Теорії змови пошрюються зі швидкістю лісових пожеж. За кілька хвилин чи годин вони поглинають весь інтернет, і це трошки лякає.

Про перспективи розслідувальної журналістики

Як журналістські розслідування змінилися під впливом нових технологій?

Ми отримуємо у своє розпорядження все більше інструментів і прийомів, яких ми не мали раніше. Можемо відстежувати літаки, використовувати супутникові технології, соціальні мережі… Ми маємо великі дані й малі дані. Можемо отримувати інформацію від державних і недержавних установ. Усе це може допомогти зробити кращий, глибший репортаж. І зробити його набагато швидше. Але це не замінить самого вміння робити репортаж.

Але ви використовуєте нові технології в роботі?

Так, у нас у штаті є дві людини — редактори баз даних, — які займаються виключно цим. Це дуже важлива посада. Один із них, Стівен Річ, працює в кожному великому проекті, який робить The Washington Post. Ми залучаємо його в усі розслідування, тому що він завжди може знайти ті дані, які ми би не змогли знайти самостійно.

Що ще, окрім нових технологій, може допомогти зробити якісне розслідування?

Ви знаєте, я репортер старої школи. Вважаю, що важливо виходити з редакції, зустрічатися з людьми, приходити до них у гості, ходити з ними випивати, пізнавати їх, уміти їх розговорити. А також знаходити документи, інформаторів, навчитися впорядкувати отримані дані та знаходити в них головний фокус. У нас багато цифрових інструментів, які можуть поглибити й посилити репортаж, та ними треба вміти користуватися.

На вашу думку, чи зберегли американські медіа довіру своєї аудиторії?

Я думаю, що довіра до медіа підірвана. І значною мірою її підірвав сам президент. Він продовжує говорити, що ми «фейкові новини», що ми вороги народу. Він президент, голосували ви за нього чи ні, він усе ж президент Сполучених Штатів. Він називає репортерів найгіршою формою життя, мерзотниками. І люди починають міркувати: «О, ну, можливо, він має рацію. Може бути, вони є ворогами народу. Може бути, вони є частиною змови проти президента». Чи багато людей цікавляться тим, із яких джерел вони дійзнаються новини, чи є вони надійними? Чи можна довіряти The Washington Post?

І як розвиватиметься далі розслідувальна журналістика?

На мою думку, потреба в журналістах-розслідувачах зросте. Ми подвоїли кількість співробітників у нашому відділі. І CNN також. Дональд Трамп зробив журналістику знову великою (тут гра слів: гасло передвиборчої кампанії Дональда Трампа «Зробимо Америку знову великою». — MS). У нас іще ніколи не було так багато читачів, як і в The New York Times. Вони також наймають нових розслідувачів. Це дуже важлива галузь, її очікує яскраве майбутнє. Ви не заробите на цій роботі багато грошей, але можете зробити реальні зміни.

comments powered by Disqus