За журналістами іноді ганятися складніше, ніж за злочинцями, — чеська розслідувачка Павла Гольцова

Павла Хольцова, фото: ІРРП

Павла Гольцова (Pavla Holcova) — чеська журналістка й засновниця Центру журналістських розслідувань у Празі. Вона співпрацює з Центром дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP). Перш ніж створити свій Центр, вона шість років працювала в гуманітарній та правозахисній організації «Люди в біді» (People in Need) та в Sourcefabric — компанії, що займається розробкою інструментів для роботи з відкритими джерелами для медіа.

Серед тем, які розслідувала Павла, — і сербська організована злочинність, і тайванські спецслужби у Празі, й відмивання грошей та діяльність офшорних компаній у рамках знаменитих Panama Papers. Разом із командою, яка працювала над розслідуванням Making a Killing («Убивство»), отримала нагороду Global Shining Light Award від Глобальної мережі журналістів-розслідувачів (GIJN). Making a Killing складається з низки публікацій, які пояснюють, як зброя потрапляє в зону військових дій у Сирії. У журналістів не було жодних витоків інформації, натомість вони почали використовувати сервіси, які відстежують рух літаків. На основі отриманих даних вони створили базу з трьохсот польотів і аналізували, хто замовив та оплатив ці перевезення та який тип вантажів було в них вказано.

У певний момент розслідування загальмувало, тому що журналісти не могли довести, що літаки перевозили саме озброєння. Тоді журналісти із Сербії надіслали запит до Управління повітряного руху щодо деталей про польоти, відстежені раніше. В Управлінні відмовилися надавати інформацію про них, пояснивши це тим, що літаки перевозили військове обладнання. Це стало проривом для Making a Killing.

Одна зі статей, яка увійшла до розслідування Making a Killing. У ній описується шлях транспортування зброї із Сербії до Сирії.

Розслідувачі виявили декілька схем, за якими зброя потрапляє до Сирії: через «трубопровід Пентагону», коли посередником у продажу зброї виступали США й через «саудівський трубопровід», коли зброя через посередництво Саудівської Аравії закуповувалася у Східній Європі й потім перевозилася до Сирії.

«Після завершення холодної війни й виникнення низки невеликих конфліктів почали з’являтися приватні компанії та окремі посередники, тісно пов’язані з урядами країн. Вони представляють їхні інтереси в торгівлі зброєю, хоча ці зв’язки є таємницею за сімома печатками», — йдеться у висновках розслідування. Команда журналістів встановила, що Пентагон витрачає до 2,2 мільярда доларів на покупку радянської зброї для сирійських повстанців. Міністерство оборони США купує військове обладнання і в Україні, і в Казахстані та Грузії. Як зазначили журналісти, чиновники з цих країн не відповіли на запити щодо коментарів. А через «саудівський трубопровід» було перевезено зброї принаймні на 1,2 мільярда євро.

Патрік Вілкен, дослідник контролю над озброєннями в Amnesty International пояснив, що така торгівля порушує Договір про торгівлю зброєю ООН. «Це систематичне постачання зброї групам, звинуваченим у серйозних порушеннях прав людини», — розповів він.

Із Павлою Гольцовою ми зустрічаємося на Дев’ятій Всеукраїнської конференції журналістів-розслідувачів, організованій Інститутом розвитку регіональної преси за підтримки EUACI, USAID та Internews.

На одній із панелей Павла розповідає про сам процес організації великих транскордонних розслідувань. За її словами, цей напрямок відносно новий у світовій журналістиці й окрім Panama Papers та Paradise Papers фактично немає інших проектів, які могли б його проілюструвати. Організацій, які ним займаються чи підтримують, також небагато: це Міжнародний консорціум журналістських розслідувань (ICIJ, International Consortium of Investigative Journalists), Центр дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP, Organized Crime and Corruption Reporting Project) та Глобальна мережа журналістів-розслідувачів (GIJN, Global Investigative Journalism Network).

«Іноді складніше ганятися за журналістами, ніж за злочинцями», — цитує Павла слова своєї колеги Цецилії Анесі (Cecilia Anesi) з IRPI. Вони разом працювали над розслідуванням про італійську мафію близько року тому. За її словами, за кожним великим міжнародним розслідуванням багато складної й іноді дуже неприємної роботи. У деяких випадках потрібні дані можуть виявитися в несподіваних місцях і країнах.

«Із мого досвіду, ваша команда виглядатиме приблизно ось так. І вам треба зробити так, аби всі члени команди залишалися зосередженими й працювали над тією історією, яку ви збираєтеся опублікувати. Зазвичай я — той великий кіт, який сидить посередині», — жартує розслідувачка.

Якщо хтось із команди обіцяє надіслати необхідну інформацію наступного тижня — цього не буде. Якщо журналіст з іншої країни обіцяє надати вам дані через десять днів — цього теж не буде. І єдиний спосіб впливу, який є в редактора, — це пошта чи месенджери. І при цьому обов’язково треба зважати на те, щоби канали зв’язку були захищеними, наприклад, як додаток Signal. У нагоді можуть стати й інструменти для керування проектами — Trello чи Slack. Намагатися змусити команду працювати через поштову скриньку чи sms марно, тому що листи чи текстові повідомлення дуже легко проігнорувати. Для цього Павла радить встановлювати чіткий дедлайн та план роботи над розслідуванням і регулярно проводити зустрічі з командою, хоча би віртуальні.

У перерві між виступами Павла Гольцова розповіла для MediaSapiens більше про розслідувальну журналістику в Чехії та про те, як із мінімальними інвестиціями можна запустити свій проект у цій галузі.

— Перш за все розкажіть, чи популярний у Чехії напрямок розслідувальної журналістики?

Так, у Чехії розслідувальна журналістика досить потужна. Але вона не дуже тісно контактує з глобальними міжнародними проектами. І це одна з причин, чому я вирішила заснувати Центр журналістських розслідувань.

До цього в мене була робота, яка мені дуже подобалася, але вона не зовсім фокусувалася на розслідувальній журналістиці. Я подумала: чого бракує чеській журналістиці? Міжнародної співпраці. Я створила Центр, щоби чеські журналісти могли підключитися до великих глобальних проектів.

— Як ви знайшли фінансування для Центру?

— Для запуску не потрібно багато грошей. Потрібен сайт і допомога юристів для створення статуту ГО. Це невеликі інвестиції. І все, можна починати роботу! Наразі нас у команді четверо. На жаль, фінансування бракує, щоби найняти всіх працівників на повний робочий день. Ми шукаємо гроші через грантові програми чи схеми.

— У статуті Центру журналістських розслідувань вказано, що одна з його цілей — приносити нові тенденції в розслідувальній журналістиці до Східної Європи. Які останні тенденції ви помітили і які з них хотіли б адаптувати?

Перша й, мабуть, найважливіша тенденція — це міжнародна співпраця. Журналісти не мають боятися попросити допомоги в колег з інших країн і мають більше ділитися даними. Інший тренд — це робити дані відкритими, щоб у них можна було прискіпливо покопатися. Це також означає, що вам потрібна більша команда для того, щоб опрацьовувати більші обсяги даних. Це нас знову повертає до співпраці та міжнародного аспекту.

— На вашу думку, ефективніше працювати з великою групою розслідувачів чи з малою?

Це залежить від історії, над якою ви працюєте. Звісно ж, керувати й контролювати меншу групу простіше. Але іноді потрібна велика команда, тому що сама історія велика. Іноді хтось із країни, яка на перший погляд не має жодного відношення до вашого розслідування, може дістати ту інформацію, яка підтвердить або виведе на абсолютно новий рівень вашу історію. Тому, на мою думку, тут немає універсального правила.

— Про організаційні особливості у проведенні масштабних міжнародних розслідуваннях чомусь говорять мало.

Так, але час від часу ми робимо подібні тренінги. Не знаю, чи користується хтось нашими маленькими порадами та хитрощами. Також, щоб захистити себе, потрібно писати куленепробивні історії. Ви не можете робити припущення, ви не можете вставляти в текст вигаданих героїв, із усіма людьми потрібно поспілкуватися. Якщо такої змоги немає — принаймні дайте їм відкриту можливість прокоментувати отримані вами дані. Це робить розслідування трохи менш небезпечними, ніж вони можуть здаватися.

— Які тепер найгостріші проблеми для чеської журналістики?

Ситуація нині дуже швидко змінюється: в нас новий уряд, який фактично поляризує суспільство, а наш прем'єр-міністр є власником найбільшої медіакомпанії. Отже, ймовірно, зберегти незалежність найгостріша проблема. Інша проблема — в ЄС у нас досі імідж спокійної та стійкої демократичної країни, через що нам важко отримати гроші на розслідування.

comments powered by Disqus