Журналістка газети Die Presse: «В Австрії проблема полягає в співучасті журналістів і політиків – між ними бракує дистанції»

Фото Олександра Ласкіна

Наприкінці травня в Школі журналістики УКУ вчетверте відбулася міжнародна конференція «Медії та ідентичність». Одна з доповідачок – журналістка австрійської газети Die Presse Ютта Зоммербавер. Вона пише про Східну Європу і спеціалізується на Україні та Росії. Відтоді як почався Євромайдан, постійно в Україні стежить за розвитком подій.

За час своєї роботи в зоні війни Зоммербавер помітила «парашутність» більшості журналістів іноземних ЗМІ – вони приїздять, коли щось стається. Таким чином з’являються пастки, які впливають на адекватне висвітлення того, що відбувається в Україні: «Виходячи з мого досвіду роботи іноземним журналістом в Україні, я привідкрию завісу контексту створення міжнародних новин про збройний конфлікт на Донбасі. Оскільки більшість закордонних медіа не має власного бюро чи репортера, який би постійно базувався в Україні, то більшість журналістів, які їдуть сюди, є “парашутними” – такими, що залишаються лише на декілька днів».

Переважна більшість австрійських медіа, зазначила Зоммербавер, не мають власних кореспондентів в Україні – вони пишуть з Москви, Відня або Варшави. Тож це одна з проблем. Інша – зменшення уваги та, відповідно, кількості публікацій: якщо 2014 року Україна згадувалася в Die Presse 2153 рази, то в 2015 році – 1011 разів.

Іноземні журналісти, каже Ютта Зоммербавер, використовували два різні сценарії, коли писали про Україну. Перший – боротьба за свободу, другий – в Україні при владі «фашисти» і «хунта». Другий сценарій переважно з’являвся у французьких виданнях та в лівих і радикально правих ЗМІ в інших країнах.

Але що характерно для Австрії? Про що думають австрійці, коли чують слово «Україна»? У якому контексті і з яким наративом нині зображають Україну? Про це ми поговорили з Юттою Зоммербавер.

Ютта, який загальний образ України був в австрійських ЗМІ?

Досить тривалий час на образ України впливало її радянське минуле. Незважаючи на те, що Україна незалежна з початку дев’яностих, читачі довгий час асоціювали її з Радянським Союзом.

Щось змінилося за цей час?

Перша зміна відбулася під час Помаранчевої революції. Коли вона трапилася, німці й австрійці сказали: «Гаразд, це незалежна держава, яка не хоче бути з Росією». В цей час з’явилося багато матеріалів про Україну. Журналісти повідомляли, що для України важливим є питання незалежності від Росії та встановлення національної ідентичності.

Після революції позитив пішов на спад: з’явилося більше матеріалів про стереотип «розділеної нації». На жаль, він і досі опиняється на шпальтах газет. Загалом, я вважаю, Україна стала популярнішою, навіть незважаючи на те, що часом повідомлення стосуються певних політичних персон, таких як Тимошенко, Ющенко, Янукович та останнім часом Кличко.

Чергова зміна сприйняття України сталася під час Євромайдану. Для австрійців Майдан був можливістю більше дізнатися про Україну, тому що для переважної більшості Україна все ж була чимось на зразок Росії, колишньої Росії або ж колишнього Радянського Союзу. Зрештою, знання про Україну зросли через конфлікт на Донбасі. Однак і нині вони ще дуже обмежені.

У який тоді спосіб висвітлюється війна на сході?

Тут цікаво бачити, як на конфлікт реагували журналісти й аудиторія, – реакція була різною. Наратив був таким: конфлікт подавали як боротьбу за свободу України, російське вторгнення розцінювалося критично, а журналісти ставилися до нього негативно. Реакція читачів, навпаки, була дуже критичною й негативною до матеріалів. Вони звинувачували ЗМІ в однобокості, заангажованості, казали, що медіа не подають повної правди.

А які причини?

Різні. Пропаганда – одна з них. Інша причина стосується загальної недовіри читачів до традиційних інститутів, таких як уряд, партії, медіа.

У багатьох світових виданнях висвітлення конфлікту змінилося за ці два роки: з негативного до більш стриманого. Чи щось змінилося в інтерпретації австрійських видань?

На початку Україна зображувалася через призму боротьби за свободу та незалежність. Із розвитком подій ця парадигма змінилася. З одного боку, зменшилася кількість публікацій – вже немає такого інтересу. З іншого боку, з’явилися критичні статті, зокрема про війну на Донбасі, батальйони, події в Одесі. Президентські та парламентські вибори в 2014 році сприймалися досить позитивно. Те ж було і з початок курсу реформ. Та повільне впровадження реформ в Україні змінило сприйняття на більш критичне. Оскільки є дуже багато риторики з цього приводу, але бракує реальних практичних кроків. Окрім цього, присутній спротив реформам, з уряду пішли прогресивні міністри, попередня еліта опирається змінам – усе це показують західні медіа і внаслідок цього подання інформації стає більш критичною.

Це загальний тренд чи ситуативний підхід?

Зараз я кажу про німецькомовні медіа. Є загальне відчуття того, що зміни в Україні відбуваються не так швидко, як потрібно. Складається враження, що напрямок руху України нечіткий. Журналісти проводять паралелі з часами після Помаранчевої революції, вони пишуть про внутрішні чвари в еліті. Уряд каже про реформи, але внутрішня боротьба не припиняється. Хоча ситуація після 2004 року й тепер різна, деякі мої колеги намагаються знаходити паралелі.

Як щодо Росії? Як образ Росії в медіа відрізняється від образу України?

Зазвичай пишуть про Путіна та про централізацію влади в Росії. Журналісти намагаються писати про поведінку російської еліти, ретельно вивчають прес-релізи та офіційні виступи, аналізують їх та роблять висновки.

Ще б хотілося поговорити про проблеми австрійських ЗМІ. Які вони сьогодні? Є якісь особливості порівняно з медіа інших країн Європи?

Головна проблема – нестача фінансування та криза медіабізнесу. На жаль, наразі ми не маємо рішення. Традиційні медіа не отримують достатньо прибутків від продажу та підписки. Тираж зменшується. Недостатньо реклами. Це, звісно ж, не австрійський феномен – це загальний тренд у медіа.

Окрім цього, присутнє змагання з боку нових медіа, або нових форм медіа. Традиційні ЗМІ дуже повільні, вони не встигають реагувати на виклики й пропонувати нові бізнес-моделі.

З іншого боку, збільшується недовіра з боку читачів. Ще 10–20 років тому журналісти були авторитетами, але в цифрову епоху інформація стала загальнодоступною кожному. Кожен може отримувати ту інформацію, яка йому подобається або відповідає його баченню світу. Тому на сьогодні ЗМІ мають також зрозуміти, як повернути довіру читачів.

А така річ, як політичний тиск?

Так. Є проблема політичного впливу й тиску на журналістів. Це не так очевидно, як в Україні, де журналісти зазнають відкритого тиску. В Австрії проблема полягає в співучасті журналістів і політиків – між ними бракує дистанції. Ми знаходимося досить близько і таким чином говоримо про те, що вигідно їм. 

Чому ж так?

Австрія – дуже маленька країна, де всі знають одне одного. Журналістам важко критикувати політиків, яких вони добре знають. Тому ми маємо бути більш критичними.

Тобто бракує критики?

Так, критики й дистанції. Іноді нам бракує розуміння того, що медіа – це четверта влада і наше завдання – моніторити і контролювати владу. Але все навпаки – занадто багато гармонії.

На вашу думку, як цьому протидіяти?

Один із варіантів – навчання журналістів. Вони мають розуміти професійні стандарти й користуватися ними відповідно. Другий варіант – традиційні медіа мають удосконалюватися та змагатися з новими медіа. В такому разі конкуренція може мати позитивні результати для журналістики в цілому.

 

comments powered by Disqus