Як The Guardian висвітлює українські скандали та корупцію

Фото: fastly.com

Стаття про «непохитну українську корупцію» у The New York Times отримала небачений розголос як для матеріалу про Україну в іноземних медіа. Причиною цьому була не стільки сама стаття, скільки реакція на неї українського Президента, який на той час був з офіційним візитом у США. Порошенко тоді фактично звинуватив одне з найвпливовіших у світі медіа в «гібридній війні проти України». Згодом йому довелося виправдовуватись, але схоже, що медійну ситуацію це не особливо виправило. Після цього був скандал із ЛҐБТ-квестом, провалений референдум у Нідерландах і, що найбільш болюче для іміджу вже самого Порошенка, – розслідування про офшори, де серед відомих «панамських паперів» фігурувало і його прізвище.

І хоч ситуація з редакційною статтею в The New York Times справді виявилася резонансною, ця газета була не єдиним watchdog-ом українських реалій. Їй на самі п’яти наступала The Guardian. Із цією британською газетою Україна за півроку пройшла всі стадії медійного роману: й редакційний матеріал про українську кризу, й розгромні, але фейкові блогові дописи про економічні зв’язки з Росією, й матеріали з окупованих територій, які з цілком зрозумілих причин не мали шансів з’явитися в українських виданнях. Чого ж усе-таки більше в матеріалах The Guardian: об’єктивної критики чи «гібридної війни»? Іншими словами, чи справді треба кричати «зрада» щоразу, коли ми бачимо текст про Україну на сторінках британського видання?

Об’єктивний стусан?

Редакційний матеріал The New York Times про Україну – радше виняток, ніж правило. Такі статті з’являються нечасто. Це стосується й The Guardian. Але лютнева політична криза, яка згодом затягнулась і на березень, і на квітень, може зацікавити навіть тих, кого нічого не турбує, окрім майбутнього референдуму про членство Британії в ЄС. Заголовок редакційної статті тоді виглядав не надто претензійно, радше пояснювально: «Погляд The Guardian на кризу в Україні». Якби Порошенко випадково був на час публікації статті з офіційним візитом у Вестмінстерському палаці, то цілком імовірно, що ми б почули історію про «гібридну війну проти України» трохи раніше.

Думки редакційного складу The Guardian не особливо відрізняються від позиції більшості українців, які, згідно з останніми опитуваннями соціологічної групи «Рейтинг», не надто довіряють Президенту, а корупцію й кумівство вважають серйозною проблемою. Ситуація описується дуже наближено до реальності: українці вийшли на вулиці, щоб показати свій європейський вибір і щоб не повторилися радянські репресії, але те, що відбувається в українській політиці, безсумнівно, розчаровує людей.

 «Економіка України рухнула […]Реформісти в уряді намагались подолати спротив олігархів, але змін в бюрократії і адміністрації виявилось недостатньо», – писав тоді The Guardian. Як і у випадку з The New York Times, складно посперечатися з будь-якою тезою видання.

Райдужний збіг

Нелегко щось спростувати і з матеріалами про ситуацію з ЛҐБТ в Україні. Підозру викликає лише сплеск зацікавлення темою напередодні референдуму щодо Асоціації України з ЄС у Нідерландах. Особливо враховуючи те, що попередні публікації на тему захисту секс-меншин були переважно прив’язані до лібералізації візового режиму й візиту до Києва Елтона Джона.

Не варто, однак, забувати й того, що каміння в бік учасників ЛҐБТ-квесту у Львові – непоганий інформаційний привід. Шоу «побий ненормальних» відбувалося напередодні референдуму, на якому визначалася готовність співпрацювати з Україною як із європейським партнером. Тоді чому би британській газеті було цим не скористатися? Чи всі українські медіа, які опублікували матеріали до річниці аварії в Чорнобилі, теж звинуватимо в підступності? 

У The Guardian у «райдужних» публікаціях були проблеми з термінологією. Одна з них – уже в заголовку тексту – «Після протестів крайніх правих в Україні заборонили ЛГБТ-фестиваль». З самого початку не йшлося, власне, про ЛГБТ-фестиваль, а про фестиваль рівності, в межах якого був запланований ЛГБТ-квест. Атмосфера матеріалу  нагнітається: автор пише як ультраправі українські групи кричать «Вбий! Вбий!».  У цьому, однак, помилок уже немає: були й ультраправі, були й погрози. Позиції сторін теж подані зважено. Висловитися змогли й представники ЛГБТ-активістів, і міський голова, який звинуватив у конфлікті всі сторони.

Через тиждень після публікації тексту про розгін ЛГБТ-акції на The Guardian з’явилася стаття, в якій балансу думок вже дотримуються не так ретельно. Тут і «нова Україна», яка «терпить поразку», і відео, на якому на гомосексуальну пару нападають радикальні київські молодики. «З поваленням проросійського президента Віктора Януковича, який був відомий підтримкою сумнозвісних «антигейских» законів Володимира Путіна, ЛГБТ-спільнота сподівалося на зміну ситуації», – пише британська газета. Далі уточнює, що такі сподівання не виправдалися. Стаття – не авторський матеріал The Guardian, а републікація видання Coda Story, яке захищає права людини, але інфопривід сумнівний. Матеріал вийшов 31 березня, практично через два тижні після невдалого квесту, зате всього за тиждень до референдуму в Нідерландах.

Ой де зашквар шумить

Однією з найпопулярніших статей The Guardian про Україну виявилася колонка Ніколая Петро. До «най-» можна додати також епітети «скандальна» й «проблемна». Рідко в які матеріали редакції британської газети доводилося вносити правки чотири рази. Обсяг самих правок і редакційних коментарів займає майже чверть публікації.

Заголовок «Чому Україна потребує Росії як ніколи» вже свідчить про те, що далі ніякої об’єктивності чи дотримання журналістських стандартів не буде. Достовірних фактів у публікації теж мало. Особливо дивно виглядає «знецінення гривні на 350%» при тому, що жодна валюта світу навіть у теорії не може знецінитись більш ніж на 100%. З розвінчанням найгучніших заяв на «відмінно» впоралися у StopFake.

До самої редакції The Guardian залишається кілька питань: чому матеріал з’явився не в розділі Opinion, а New East network, чому він не має маркування колонки, де підпис «Думка редакції може не збігатися з думкою автора», і, нарешті, чому забули згадати, що Ніколаї Петро – почесний професор одного з російських університетів? Усі ці корективи могли б замінити чотири редакційні правки під матеріалом.

Панамський слід

У The Guardian не оминули увагою участь українського Президента у скандалі з Panama Papers. Титульне фото до статті зі спаленим в Іловайську танком промовисто каже: «Президент України реєстрував офшор під час боїв за Іловайськ». Так само, як і українське «Слідство.Інфо», британська газета вирішила вибудовувати паралелі між панамськими офшорами і війною на сході України. Згадають там і невиконані передвиборчі обіцянки Порошенка. Далі йдеться про не менш відому історію зі сліпим  трастом.

«Той факт, що Петро Порошенко реєстрував нові офшори в час, коли його країна була втягнута в конфлікт, що забрав життя щонайменше дев’яти тисяч людей, змушує здивуватися», – пише The Guardian. Здається, що автор писав статтю під враженням від відео «Слідство.Інфо». Тим не менш, слово дали і професійним радникам Порошенка, і його прес-секретарю, тому під категорію «гібридна війна» матеріал теж навряд потрапляє.

The Guardian публікував неоднозначні погляди на ситуацію в Україні, інколи нехтуючи простим принципом розмежування редакційної позиції та думки окремого автора-колумніста. Щоправда, в більшості неприємних тем були винуваті самі українські політики, які давали приводи для критики. 

comments powered by Disqus