Георгій Почепцов: «Дорослі журналісти вимирають як клас»

Георгій Почепцов: «Дорослі журналісти вимирають як клас»

11:40,
2 Грудня 2014
6365

Георгій Почепцов: «Дорослі журналісти вимирають як клас»

11:40,
2 Грудня 2014
6365
Георгій Почепцов: «Дорослі журналісти вимирають як клас»
Георгій Почепцов: «Дорослі журналісти вимирають як клас»
Про інформаційну тривожність, феномен «цензури шумом», а також про українську безлідерну революцію розповідає Георгій Почепцов, експерт з інформаційної політики та комунікаційних технологій.

Виступ Георгія Почепцова — доктора філологічних наук, професора, експерта з інформаційної політики та комунікаційних технологій — відбувся на семінарі «Робота журналістів та висвітлення виборів у зонах конфліктів». Семінар організувала ГО «Телекритика» за підтримки Internews Ukraine у рамках проекту «Вибори та ЗМІ».

У своєму виступі пан Почепцов, зокрема, розповів, що таке інформаційна операція, чому насправді розвалився Радянський Союз та як виникла віртуальна колективна свідомість.

Втрата Україною цілісності — штучна міфологема

Інформаційний простір має три складники: дезінформаційні війни (або інформаційні, як їх помилково звикли називати), інформаційний потік, де працюють ЗМІ, та прикладний потік — реклама й піар.

Термін «інформаційна війна» у військовому середовищі не використовується. Він — суто журналістський. У військових це називається інформаційні операції, або ІО. Вони можуть бути спрямовані на одну людину, наприклад, президента, або на групу людей. На масову аудиторію вони практично не працюють. Те, що працює на масову аудиторію, наприклад, серіали, має іншу тривалість отримання результату.

Ми говоримо про так звані Effect based operations (EBO), або операції, розраховані на результат третього, четвертого, п’ятого ряду. Він може бути розтягнутий на тривалий час: люди планують ІО з розривом 10–15 років. В Україні ж цього досі не навчилися робити правильно, Кабінет Міністрів у кращі часи умів бачити на два-три роки вперед, зараз, мабуть, не бачить і місяця наперед.

Франсуа Оланд, президент Франції, замовив розробку на тему «Франція 2025 року». Проблема, яка стоїть у цьому документі першою, — відсутність спільних цілей, відсутність єдиної країни. Це не стосується релігійної чи етнічної розбіжностей — це означає, що населення дуже сильно фрагментоване, не має спільної мети.

Ми постійно говоримо про «єдину країну». В нашій голові заклалася похибка, фіктивне знання про те, що Україна втратила цілісність. Насправді ж це штучно закладена міфологема, бо картина зовсім не така. На політичному рівні може бути що завгодно, а от на більш глибокому рівні — ні.

На підтвердження цієї тези згадую статтю, яку нещодавно прочитав у журналі «Русский репортер», вона називається «Братья или чужаки?». З неї можна зробити кілька висновків. По-перше, захоплені регіони — південь і схід — не є найбільш наближеними до Росії: так, вони наближені територіально, але не за цінностями. Найближчий, насправді, центральний регіон, і близький він навіть не до Москви, а до Сибіру й Далекого Сходу — в першу чергу за цінностями. По-друге, Україна більш цілісна країна, ніж Німеччина, Польща чи Іспанія. Нам неймовірно пощастило, що Путін підняв таку хвилю патріотизму, він допоміг багато в чому змінити Україну. Ті речі, які ми маємо, виникли не завдяки, а всупереч — всупереч нинішнім діям власної влади.

Найстрашніші для влади речі: спростування та видача негативної інформації

В Україні існує колосальна інформаційна тривожність, і її породжує влада: політики кидають фрази, але практичних дій від них немає. Якщо не маєте в голові наступного кроку — мовчіть. Якщо ви не можете вирішити проблем — не говоріть про них, не порушуйте їх.

Ще одна проблема — інформаційна незавершеність: влада не закінчує того, що мала би. От, наприклад, події останніх днів: на кордоні стоїть два санітарних броньованих автомобілі, але їх не пропускають у зону АТО, бо прикордонники вимагають хабар. Що далі? Якщо це брехня — чому ми цього не знаємо? Якщо не брехня — де наступний крок? Маємо незавершені ситуації з Майданом, із Кримом. Коли Янукович підписав кабальні Харківські угоди, був великий галас, і тут же Крим віддали без єдиного пострілу.

Сьогоднішня цензура в тому, що ми маємо безмежний обсяг текстів, у якому нічого не можна знайти — цей феномен зветься «цензура шумом».

Найстрашніші для влади речі: спростування та видача негативної інформації — над ними постійно треба працювати, але ніхто не працює. Це проблема для всіх країн: негативну інформацію влада завжди дає якнайпізніше, відтягує, та рано чи пізно доводиться подавати. Спростування ж, навпаки, має розповідати про реальний стан справ. Головне правило: з якої платформи інформація прийшла, там її і спростовуйте. Тобто, якщо інформація з’явилася в інтернеті, її не можна спростувати на телебаченні. Інакше ви вже не спростовуєте щось, а вводите власне повідомлення на більшу аудиторію.

Влада першою має давати інтерпретацію подій, але вона завжди ховається. Саме перша інтерпретація найкраще закарбовується в пам’яті, довше зберігається. Кожен наступний змушений говорити, спираючись саме на цю, першу інтерпретацію. Українській владі потрібні нормальні спікери, щоб журналісти могли би далі розповсюджувати сказане ними, і їх розумів би й сприймав народ.

У США, в Білому домі щодня дають прес-конференції, в Держдепартаменті також. Американський президент, в середньому, має два з половиною виступи на день. Спічрайтер в Америці має своє крісло, наприклад, у Раді національної безпеки, він — частина великого механізму. Вони здатні написати хороші тексти, які ще й цитують, вони створюють ідеї, мають кар’єрне зростання. Згадаймо хоч одну цитату українського Президента за весь цей час. Такої немає. Все зроблено неякісно, спічрайтерами в нас працюють здебільшого журналісти або філологи — ті, хто може написати, перекласти текст, переповісти його, й це неправильно.

Нам бракує спікерів на кшталт Дмитра Кисельова

Влада не робить контрпропагандистських програм, але вони мали би бути. Не створено окремих сайтів, наприклад, по Криму чи Донбасу. Так, зараз почали з’являтися виключно кримські проекти для широкої аудиторії — але це тільки через 23 роки, та й то існують вони на волонтерських зусиллях або на грантах. Можна було би зробити це раніше й за сприяння влади.

На наших екранах — «діти». Вони читають текст із суфлера. Він гірше сприймається телеглядачем, там довші речення, інші складники. Цих умовних «дітей» треба замінити на лідерів думок, яких, у свою чергу, треба довго вчити й готувати. Дорослі журналісти вимирають як клас. Я не розумію, куди вони діваються: всюди лише молодь. Ще одне питання: де в журналістиці чоловіки? Репортажі з зони АТО зараз ведуть переважно дівчата.

Українським медіа бракує усного спілкування. Нам бракує спікерів на кшталт Дмитра Кисельова, які спроможні говорити самі. Телепередачі не розвиваються, не переходять на інший рівень, особливо це стосується ранкових шоу. В нас немає культури, коли одночасно розмовляють три-чотири учасники програми. Телеглядачу забивають голову двома способами. Перший — це страх, бо негативна інформація краще запам’ятовується, адже вона важливіша, більше впливає на поведінку. Другий — занадто деталізовані новини про зірок. Люди про своїх родичів не знають стільки, скільки про них.

Україна потрапила в потік безлідерних революцій

Сьогодні є чимало соціальних наук, яких ми не знаємо й не вивчаємо. Вони дають відповіді на багато питань, а ми шукаємо ці відповіді інтуїтивно. Завдання медійника як фахівця — змінити щось за допомогою цих наук.

Французькі дослідники Арабської весни виокремлюють такий феномен, як віртуальнаколективнасвідомість, до її виникнення призвели соціальні медіа — цю свідомість державі важко скерувати. Як наслідок виникли безлідерні революції — Україна зараз якраз потрапила в цей потік. Це поняття поки теоретично не осмислене, але воно є. Для всіх держав це надто складно: соціальні мережі, анонімні коментарі. Естонія прагне скасувати анонімність, Росія й Китай мають окремі команди людей, які запускають власні потоки інформації, якщо не в змозі заглушити чиїсь, заробляють на цьому гроші. Анонімності як такої взагалі не існує — це фіктивне поняття, але воно корисне для людей. Хтось залишив «анонімний» коментар, випустив пар, йому приємно. Як із комп’ютерними іграми: награвся, настрілявся,й на вулиці зменшується кількість злочинності. Так і тут — лишив у соцмережі пост, помахав віртуальною шашкою, мітингувати з плакатом уже не вийдеш.

Біхевіористські науки — такі, де в основі лежить поведінка людини. Є три моделі вибудовування інформаційної операції, з яких тільки одна ставить у центр поведінковий фактор. Американська модель побудована на зміні ставлення до об’єкта. Це принцип роботи реклами й піару: змініть ставлення з поганого на хороше — й товар купуватимуть. Британська модель — зміна поведінки. Тут, навпаки, байдуже, яке в тебе ставлення до чогось, головне — як ти при цьому поводишся, що робиш. Російська модель має назву «рефлексивний контроль» — це аналіз і прогнозування думок опонента, або ж управління супротивником.

Серіали — популярний телепродукт, який дуже впливає на аудиторію, на її поведінку, формування цінностей. У них глядачам диктують «кванти» правильної поведінки: в політичній сфері, соціальній та сфері здоров’я (медичній). Модель, термін, поняття, ставлення до чогось проштовхуються через телесеріали, згодом телепродукт набуває популярності в реальному житті, входить у нього, слова й поняття заносяться до словника.

Є два види пропаганди: політична, яка диктується владою по вертикалі, згори вниз, і соціальна, або горизонтальна. Я завжди кажу, що Радянський Союз насправді розвалили джинси, оця горизонтальна пропаганда. Тоді ми почали купувати німецькі автомобілі, американські штани, зрозуміли, що це краще. СРСР розвалили речі. Наш патріотизм нині теж побудований на горизонтальній пропаганді — це не нав’язані владою цінності, а такі, що передаються одне одному. Америка теж повністю побудована на такій горизонталі.

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду