Гібридна війна: питання і відповіді

Фото: pw-info.com

«Гібридна війна: вижити і перемогти»  - книжку з такою назвою  написав Євген Магда, політичний експерт, директор Центру суспільних відносин (презентація видання відбулась у квітні 2015 року). У ній автор розповідає про історичний, енергетичний та інформаційно-психологічний аспекти гібридної війни та називає причини, через які Україна стала жертвою агресії з боку Росії.

У статті для MediaSapiens Євген Магда відповідає на основні питання про гібридну війну: які її передумови та коли вона почалась, чи готувалась до гібридної війни Росія та яким є рецепт перемоги для України.  

Протистояння між Росією й Україною, яке триває вже більше року, не лише стало найбільшим за роки незалежності викликом для нашої держави. Нині Україна переживає момент істини, їй доведеться відповісти собі та всьому світові, чи спроможна вона вижити в критичних умовах. Разом із тим протистояння найбільшої держави світу з однією з найбільших країн континенту являє собою серйозну загрозу європейській безпеці. Тому постає низка питань, на які варто відповісти.

Що таке гібридна війна? Гібридна війна — це прагнення однієї держави підпорядкувати собі іншу за допомогою політичних, економічних, інформаційних інструментів. Саме тому в умовах гібридної війни бойові дії є другорядними, а на перший план виходять інформаційні операції та інші важелі впливу. Війна полягає у прагненні однієї держави агресивно діяти на свідомість жителів іншого. Іншими словами — це прагнення не знищити мільйони людей, а залякати й деморалізувати їх. Завдяки швидкості поширення інформації світом вона перетворилася не лише на товар, а й на зброю.

Коли розпочалася гібридна війна? Чіткої дати початку російсько-українського протистояння немає, визначити її буде можливо вже після завершення конфлікту. Але очевидно, що події на Євромайдані не були каталізатором початку гібридної війни — до недружніх кроків проти України Росія готувалася протягом тривалого періоду. Зауважу, що різноманітні елементи гібридної війни використовувалися провідними країнами світу як напередодні Другої світової війни, так і після її завершення в умовах біполярного світу. Проте саме темпи поширення інформації сьогодні перетворили її не тільки на товар, але й на інструмент впливу.

Якщо зробити короткий історичний екскурс, то можна згадати, що недружні дії Росії стосовно України були зафіксовані ще восени 2003 року біля острова Коса Тузла в Азовському морі, ще за часів президентського правління Леоніда Кучми. З 2005 року, після Помаранчевої революції, російські офіційні особи постійно нагадували Заходу, що Україна є failed state (країна, що не відбулася). Газові війни 2006 й 2009 років, покликані продемонструвати ненадійність України як газового транзитера, також можна назвати елементами гібридної війни Росії проти нашої країни. Помітний фактор «третьої сили» під час Євромайдану, збройне захоплення Криму й дестабілізація ситуації на Донбасі — це продовження, а не початок гібридної війни Росії проти України.

Які передумови початку гібридної війни? Росія гібридною війною проти України намагається вирішити одразу низку актуальних для себе геополітичних завдань. Перше — позбутися конкурента у впливі на пострадянському просторі, адже наша країна за потенціалом єдина з пострадянських держав здатна конкурувати з Російською Федерацією в цьому питанні. Друга — гіпотетична поразка України суттєво деморалізує низку держав Центральної та Східної Європи. Третя — Україна нераціонально використовувала можливості, отримані після здобуття незалежності. Вітчизняна національна еліта не використовувала належним способом ані унікального транзитного потенціалу, ані радянської спадщини в економіці, ані навіть енергії подій на Майдані в 2004 році. Ба більше: зовнішня політика нашої держави була непослідовною, внаслідок чого на початку 2014 року в офіційного Києва найкраще були розвинені відносини саме з Москвою, а альтернативних договорів про військово-технічну співпрацю не виявилося. Та й розчарування від неефективності Будапештського меморандуму складно було приховати. В результаті Україна сприймалася Росією як легка здобич, із якою намагалися розправитися за допомогою двох підготовлених ударів — ампутації Криму й дестабілізації на Донбасі.

Чи готувалася Росія до гібридної війні проти України? Питання насправді є риторичним. Попри твердження Володимира Путіна, що анексія Криму стала реакцією на події Майдану, аналіз злагодженості військових, інформаційних та дипломатичних дій Росії у першому кварталі 2014 року та в подальшому свідчить про тривалу підготовку до дестабілізації ситуації в Україні. Є підстави вважати, що в активну фазу вона перейшла ще в 2010 році, з приходом до влади Віктора Януковича. Єдине зауваження — у Кремлі планували запустити механізм агресії під час президентської кампанії 2015 року, яка за визначенням є періодом кризи та нестабільності для країни перехідної демократії.

Що на меті в агресора? Наївно вважати, що Кремль прагне домогтися своїми діями формальної ліквідації українського суверенітету. В нинішній міжнародній ситуації реалізація такого сценарію не видається можливою. Для Росії та її нинішнього керівництва куди важливіше досягти деморалізації українського суспільства і краху українського державного проекту зсередини. Слід визнати, що Володимир Путін зумів досягнути серйозних успіхів у цьому напрямку, проте добитися поставленої мети — перетворення українського суверенітету на суто декоративний атрибут — так і не зумів.

Якими є основні напрямки гібридної війни? Головний фронт гібридної війни — інформаційний, для наступальних дій на якому Росія інтенсивно використовує приватно-державне партнерство різноманітних медіа. Фактично Кремль реалізує три взаємопов'язані завдання: створює сприятливий для своїх дій інформаційний фон усередині Росії, здійснює килимові бомбардування дезінформацією українських громадян та формуванням сприятливого для себе інформаційного середовища на Заході. Енергетичний фронт виглядає не менш важливим, оскільки Кремль протягом тривалого часу використовує енергоресурси як інструмент політичного впливу в Європі. У випадку з Україною важливо зауважити також використання проросійського лобі та представників радикальних політичних сил Старого Світу, переписування історії та інтенсивний вплив Російської православної церкви на події на пострадянському просторі.

Наскільки локальною є нинішня гібридна війна? Російсько-українське протистояння не може залишатися поза увагою світової спільноти. Очевидно, що бойові дії на Донбасі й надалі привертатимуть до себе увагу. Можна погодитися з твердженням, що Володимир Путін воює з Бараком Обамою на українському Донбасі. Важливо також і те, що країни ЄС, попри сильні позиції проросійського лобі в деяких із них, зуміли запровадити санкції проти Росії, які зберігаються й нині.

Енергетичний фронт гібридної війни: хто перемагає? Уже в умовах активної фази протистояння між Росією та Україною Європейський Союз в особі єврокомісара Гюнтера Еттінгера втрутився в переговорний процес, змусивши українську сторону заплатити 3 мільярди доларів боргу перед «Газпромом» та сформувати «зимовий пакет» поставок енергоресурсів за відносно прийнятною ціною. Проте українська позиція поступово набуває підтримки в ЄС, у всякому випадку, Європейський Союз у російсько-українських суперечках стосовно постачання газу прагне посісти місце «чесного брокера», дослухаючись до аргументів Києва. До наслідків гібридної війни можна віднести відмову Росії від спорудження газопроводу «Південний потік». 30 червня 2015 року тристоронні переговори між Україною, Росією та ЄС закінчилися провалом, і «Нафтогаз України» припинив закупівлю російського газу. Затишшя на енергетичному фронті виявилося нетривалим.

Переломний момент гібридної війни на українській території. Судячи з усього, це 17 липня 2014 року, коли в небі над Донбасом випущеною з російського ЗРК «Бук» ракетою було збито лайнер «Боїнг-777» компанії «Малайзійські авіалінії». На борту літака було 298 пасажирів і членів екіпажу, всі вони загинули. Цей злочин став переломним моментом, оскільки змусив країни Заходу уважніше подивитися на події на Донбасі, мимоволі вийшовши зі сфери російського інформаційного впливу. Кремль намагався представити події на Донбасі як громадянську війну в Україні, старанно маскуючи своє безпосереднє втручання. Загибель лайнера спровокувала більш активну позицію країн Європейського Союзу та США щодо Росії — Захід отримав не тільки докази масового вбивства мирних громадян, а й свідчення того, що Кремль не збирається зупинятися у своїй агресії проти України.

Про витоки донбаського сепаратизму. Самопроголошені «Донецька народна республіка» й «Луганська народна республіка» — кричуще штучні проекти. Протягом 10 років до кризи на Донбасі регіоном монопольно управляла Партія регіонів, яку очолював Віктор Янукович. Саме з цією партією була пов'язана політична доля Ріната Ахметова, найбагатшого громадянина України. Фінансові потоки, що проходили через Донбас, робили безглуздими будь-які ідеї про його відділення від України. Не дивно, що фігури Олександра Захарченка, Ігоря Плотницького, Павла Губарева, Дениса Пушиліна — штучні й не мають ані реального авторитету, ані політичного минулого й майбутнього. Вони прийшли на зміну Ігорю Стрелкову-Гіркіну та Олександру Бородаю, які безпосередньо брали участь у розпалюванні війни на Донбасі. Говорити серйозно про «політичне крило» сепаратистів не видається можливим через відсутність такого.

У чому сенс Мінських угод? Перші Мінські домовленості вересня 2014 року дозволили зупинити російське вторгнення в Україну після поразки українських сил під Іловайськом. Проте вони не змогли повністю припинити бойових дій. Другі Мінські домовленості, досягнуті в лютому 2015 року після 17-годинних переговорів Петра Порошенка, Володимира Путіна, Франсуа Олланда й Ангели Меркель, були порушені захопленням сепаратистами Дебальцевого — важливого транспортного вузла в регіоні. Сьогодні всі учасники конфлікту й зацікавлені сторони визнають цей документ як рамковий для врегулювання ситуації на Донбасі. Україна, всупереч численним порушенням Мінських угод сепаратистами, дотримується його з очевидної причини: невиконання Росією досягнутих у столиці Білорусі домовленостей демонструє всьому світові реальне ставлення Кремля до конфлікту на сході України.

Яким є рецепт перемоги в гібридній війні? Україна навряд чи зможе перемогти, якщо виявиться нездатною змінюватися. Їй кинуто виклик у ситуації, максимально несприятливій та складній, на хвилі ейфорії від утечі Віктора Януковича. Сьогодні Україна переживає момент істини, шукає. Саме тому нашій країні потрібні реальні реформи, посилення позицій середнього класу й формування національної ідеї, здатної об'єднати навколо себе мільйони громадян України. Вона проста — створення сильної та квітучої держави, здатної стати повноправним членом європейської сім'ї народів.

comments powered by Disqus