Рекомендації з протидії пропаганді: тактичні, стратегічні, довгострокові (Центр аналізу європейської політики CEPA)

Freepik

«Виграючи інформаційну війну: технології та контрстратегії в протидії російській пропаганді в Центральній та Східній Європі» (Winning the Information War: Techniques and Counter-Strategies in Russian Propaganda)таку назву має дослідження Едварда Лукаса (Edward Lucas), старшого віце-президента CEPA (Center for European Policy Analysis)  та Пітера Померанцева (Peter Pomerantsev), старшого наукового співробітника Legatum Institute.

Як зазначено в передньому слові, звіт є частиною постійної роботи CEPA з моніторингу, порівняння, аналізу, спростування та викриття російської пропаганди в країнах Центральної та Східної Європи. У звіті наведено дослідження, яким чином російська пропаганда працює по всьому регіону Центральної та Східної Європи, та про її загрози й практичні контрстратегії для протистояння їй.

У роботі проаналізовано методи гібридної війни Росії, її історичний бекграунд, розглянуто особливість пропаганди в таких країнах, як Україна, Естонія, Литва, Латвія, Польща, Чехія та Словаччина.

Найголовніша частина звіту – рекомендації з протидії, які поділено відповідно до аудиторій, а також виокремлено тактичні рекомендації, стратегічні та довгострокові.

MediaSapiensпублікує витяги зі вступу та частини про Україну, а також скорочений переклад усіх рекомендацій.

На відміну від радянської пропаганди, сьогоднішні методи ведення інформаційної війни Росією не передбачають грубого нав’язування кремлівської агенди. Вони заточені на спантеличування та відволікання уваги. Росія прагне витравити підтримку населенням євроатлантичних цінностей, щоб збільшити свою відносну владу. Вона маніпулює етнічними, мовними, регіональними, соціальними та історичними суперечностями й підтримує антисистемні рухи, посилюючи їхній вплив та намагаючись легітимізувати їх.

Російська пропаганда в Європі є частиною гібридного підходу до зміцнення влади. І хоча українська криза вперше привернула увагу Заходу до значення інформаційної кампанії Росії, дезінформаційні заходи Кремля почалися задовго до кризи. Довершеність пропаганди, її інтенсивність, охоплення та вплив дедалі більше розширювалися. Російську діяльність було детально зрежисовано, ретельно спрямовано, щедро фінансовано й професійно здійснено.

Опір їй був малоефективним. Хоча Захід має військову та економічну перевагу перед Росією, йому не вистачає такого ж рівня зосередженості або контролю. Західна демократія не застосовує – і не застосовуватиме – до медіа, бізнесу та інтелігенції стільки влади, як Росія. Але уряди США та Європи, зайняті також іншими питаннями, як міграція, економічна нестабільність, війни на Близькому Сході, вихід Британії з ЄС та напружені відносини з Китаєм, рідко звертають увагу на масштаб і глибину російської загрози. А навіть якщо й звертають, то не знають, як їй протидіяти, оскільки вже майже повністю забули отримані під час «холодної війни» навички.

Загроза

Використання урядом Росії такого засобу інформаційної війни, як дезінформація відрізняється від традиційних форм пропаганди. Його завдання – не переконати чи схилити на свій бік, а підірвати чи руйнувати. Замість агітування до дій вони прагнуть тримати аудиторію на гачку, відволікати її увагу, робити її пасивною.

Російську дезінформацію поширюють як відкритим шляхом – за допомогою телебачення різними мовами (через багатомовний RT, зокрема), так і прихованим способом, використовуючи номінально незалежних журналістів, експертів і коментаторів (у багатьох з яких за межами Росії немає відповідного легітимного статусу чи авторитету) та інтернет-тролів (платних пропагандистів).

Російську дезінформацію поширюють багатьма мовами та в багатьох регіонах Європи, обох Америк та Азії, хоча в цьому звіті йдеться про країни Центральної та Східної Європи.

Основний меседж пропаганди простий: Сполучені Штати здійснюють егоїстичну та нещадну боротьбу за домінування у світі. Відповідно будь-які дії Росії чи іншої країни з протистояння заслуговують на схвалення та є виправданими. За цією логікою, об’єднання євроатлантичної безпеки, включно з розширенням НАТО до меж країн колишнього комуністичного табору, і підтримка України Заходом є лицемірними та  негідними. Країни Центральної та Східної Європи, що на сьогодні межують з альянсом, зображають істеричними русофобськими маріонетками Сполучених Штатів. Цей меседж адаптують під конкретний ринок залежно від країни, і він охоплює питання внутрішньої та зовнішньої політики.

Україна

Для розуміння російської дезінформації в Україні особливо корисними будуть три наведені нижче терміни. Звісно, їхні категорії не є взаємовиключними.

Провокація. Термін «провокація» належить до традиційного інструментарію з відволікання уваги. Вона працює на припущенні: можливими є загрози ззовні, що може проявлятися в низці спрямованих проти усталеного режиму провокацій. Термін глибоко вкорінений у радянську політичну мову, яка прагнула заглушити потенційні критичні голоси шляхом обвинувачення їх у провокаціях або випадках саботажу з боку іноземних агентів чи п’ятої колони. Такий вид побудови наративу особливо дієвий для обґрунтування ситуації, коли активний Захід провокує пасивну Росію захищатися. Таким чином, спостерігаємо, як перевертають динаміку конфлікту: агресор стає жертвою, тоді як останню звинувачують у тому, що вона почала конфлікт.

Гуманітарна катастрофа. Аби приховати присутність збройних сил Росії в регіоні, потрібно мати витончену схему введення в оману. Наратив «гуманітарної катастрофи» забезпечив зручне прикриття: доставка гуманітарної допомоги та російської зброї в регіон. 5 серпня 2014 року МЗС Росії заявило, що Росія збирається організувати «міжнародну гуманітарну місію в південно-східні регіони України». Станом на березень 2016 року 50 конвоїв із більш як 100 вантажівок кожен перетнули кордон України з нібито гуманітарною допомогою населенню, проте є свідчення, що вони доставляли незаконні збройні угруповання та регулярні війська Росії зі зброєю та боєприпасами.

Русофобія. Терміни «антиросійський» та «русофобський» стали частиною офіційної мови чиновників. МЗС Росії засудило демонтаж пам’ятників війні в Україні та назвало його «варварською русофобською дією». Український дослідник Олександр Осіпян навів докази, що активісти Майдану були представлені в антиросійському та русофобському світлі спеціально, щоб «виключити будь-які спроби вдатися до аналогічних протестів у Росії» та автоматично віднести цих людей до когорти зрадників. Таким чином, у внутрішньодержавному контексті Росії громадян, які критично ставляться до офіційної лінії або висловлюють підтримку країнам, що мають конфлікт із Росією, тепер вважають «русофобами». Це важливо, тому що «ефект таврування» внаслідок постійного використання політичних слоганів, ярликів та кліше з виключно внутрішньодержавної сфери тепер поширюється й на зовнішній світ. 

Дезінформаційна кампанія Кремля проти України послуговується розмаїттям методів. Адаптує меседжі під різні аудиторії – на сході України чи в Західній Європі. Вона нахабно сіє дезінформацію, але водночас намагається, щоб її брехня була розважальною та емоційно привабливою, прилаштовує неправду до риторики, щоб та відповідала упередженням та установкам аудиторії, порівнює український націоналізм із німецьким фашизмом та живить настрої проти США та ЄС у Європі. Щоб привернути увагу до свого контенту, Росія готова повністю фабрикувати історії, з використанням фото- й відеоматеріалів для своїх потреб. Ціла низка ЗМІ – від кіно до новин, ток-шоу, друкованих та соціальних медіа – займається просуванням комплексу офіційних російських установок.

Рекомендації

Ці чинники свідчать про те, що, розглядаючи способи й засоби протистояння Кремлю, ми натикаємося на парадокс: з одного боку, нам необхідно по-різному говорити з різними аудиторіями, а з другого, будувати довіру між поляризованими групами, щоб створити загальну довіру.

Для цього наші рекомендації було поділено на:

  • рекомендації, спрямовані на посилення якості інформаційного простору та підвищення довіри;
  • рекомендації, спрямовані на «нейтральні» аудиторії та споживачів «провідних ЗМІ» в ЄС та країнах, що уклали Угоду про асоціацію з ЄС;
  • рекомендації, спрямовані на російськомовне населення в ЄС та країнах, що уклали Угоду про асоціацію з ЄС;
  • рекомендації, спрямовані на «маргіналізовані» аудиторії в ЄС та країнах, що уклали Угоду про асоціацію з ЄС; радикальні ліві та радикальні праві групи та ін.

Крім того, рекомендації було розподілено на:

  • тактичні (короткотермінові, реактивні);
  • стратегічні (середньотермінові, проактивні);
  • довготермінові.

У цій роботі ми розглядаємо спроби (якщо такі були), зроблені для протистояння останнім дезінформаційним загрозам, та екстраполюємо ширші уроки. Багато прикладів попередніх реакцій було взято з українського досвіду, оскільки Україна перебуває на передовій цих викликів.

Тактичні

Широкі тактичні рекомендації, спрямовані на зміцнення якості інформаційного простору та розбудову довіри

І) Загальноєвропейська мережа центрів з аналізу цільової аудиторії, аналізу медіасередовища та соцмереж.

Як ніколи раніше, протидія меседжам пропаганди полягає в тому, щоб слухати, а не говорити. Запорукою успіху є розуміння локальних потреб і мотивацій – середовища конкретних медіа та соцмереж.

Насамперед фінансування має бути спрямовано на зміцнення й налагодження роботи наявних центрів, що здійснюють:

  • регулярний аналіз цільової аудиторії;
  • аналіз середовища локальних медіа для виявлення дезінформаційних кампаній та розуміння ресурсів, які формують думку громадськості;
  • моніторинг соціальних медіа, що визначає тенденції та персоналії, які популярні серед різних поляризованих соціальних груп і які може бути залучено до побудови довіри.

Такі центри із часом передаватимуть свої висновки один одному, органам влади, донорам і суспільним мовникам.

ІІ) «Венеціанська комісія» для медіа.

Сильний регулятор – запорука того, що мовники дотримуватимуться журналістських стандартів. Для ефективності регуляторові необхідно мати чіткі вказівки, коли притягувати канали до відповідальності за порушення законів про «мову ворожнечі», «пропаганду насильства» та недостовірність. Регуляторні органи в країнах, що уклали Угоду про асоціацію з ЄС, часто є слабкими або залежать від приватних інтересів, окрім того, вони мають мало досвіду в питаннях застосування санкцій.

Щоб скерувати країни, де сильний регулятор відсутній і стандарти внутрішньої журналістики низькі й де прокремлівські медіа роблять усе можливе для поширення мови ворожнечі та дезінформації, маємо вагомі аргументи для створення міжнародної комісії під проводом Ради Європи, яка б здійснювала оцінку каналів на предмет мови ворожнечі, дезінформації та інших порушень. Комісія була б орієнтиром для слабких регуляторів, допомагала в розповсюдженні їхніх висновків та забезпеченні незалежності; і водночас вона визначала б стандарти для всього континенту та була платформою для ширшого обговорення цієї проблематики.

ІІІ) Сприяння стратегічним комунікаціям органів влади.

Чи потребуємо державних інституцій для протистояння загрозам інформаційної війни у ХХІ столітті? У Сполучених Штатах уже закликають до відновлення Інформаційної агенції (U.S. Information Agency), органу, який було розформовано після закінчення «холодної війни». У проекті закону від сенаторів Кріса Мерфі та Роба Портмана запропоновано створити міжвідомчий «Центр для інформаційного аналізу та реагування» – менший, але гнучкіший для реагування орган. Такий центр міг би аналізувати роботу Росії на ниві інформаційної війни; створити базу для інтегрування кризової інформації в національну стратегію; здійснювати розробку, планування та синхронізацію реагувань між різними органами влади для виявлення іноземних інформаційних впливів; у проактивний спосіб сприяти творенню наративів, що ґрунтувались би на фактах.  

Тактичні рекомендації, спрямовані на «нейтральні» аудиторії та споживачів «провідних ЗМІ»

ІV) Аналог Центру з дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP)/ TransparencyInternational/GlobalWitness для боротьби проти дезінформації.

Серед заходів такої організації мають бути:

  • Розслідування дезінформаційних кампаній Росії (та інших країн). Неможливо й непродуктивно намагатися протидіяти кожній російській брехні. Замість одинарних та незв’язних досліджень, слід проводити міжнародні взаємопов’язані розслідування та кампанії, що дають змогу зрозуміти, яким чином інструментарій «несилового впливу» Кремля вкладається в ширші стратегічні цілі Москви.
  • Розвінчування конкретних міфів: перевірка фактів та розвінчування міфів є дієвими, коли їх спрямовано на ключову аудиторію, яка здатна сприймати аргументацію на основі фактів. Нині спостерігаємо рух із перевірки фактів довкола української кризи: від StopFake до Disinformation Review від ЄС. Але для справжньої ефективності такі розслідування має бути спрямовано на медіа та керівництво держав і враховано їхній курс.
  • Ініціювати новітню онлайн-технологію з розвінчування міфів у Європі. Дослідження технологічних можливостей почалося зовсім недавно, до того ж переважно в США. Наприклад, учені комп’ютерних наук із Техаського університету в Арлінгтоні разом зі студентами з Дюкського та Стенфордського університетів винайшли ClaimBuster. Він автоматично сканує тексти й виявляє твердження, які мають перевіряти фактчекери.
  • Навчати журналістів і редакторів. Журналісти продовжують клювати на гачок кремлівських дезінформаційних трюків. Громадські організації могли б проводити семінари й тренінги, щоб навчити журналістів виявляти, яким чином Кремль маніпулює контекстом, нав’язує порядок денний і мову.
  • Створення рейтингів медіа за «дезінформацією». Тут ідеться про перелік, у якому медіа було б розташовано за їхньою добросовісністю й точністю подачі інформації. Завдяки такому рейтингу було б створено тиск на ЗМІ з боку медіаспільноти, що може вплинути на поліпшення контенту. Для таких країн, як Україна та Молдова, де ЗМІ шукають фінансової допомоги від Заходу для створення нового контенту, такий рейтинг був би орієнтиром для донорів, які з медіа варті підтримки.

 

Тактичні рекомендації, спрямовані на російськомовне населення

V) Робоча група з історичної та психологічної травми.

Один із потужних та ефективних російських наративів, який використовують для звернення до російськомовної аудиторії, зосереджено довкола історичної спадщини Другої світової війни та радянської епохи. Російські книжки, фільми, телепрограми знову й знову описують героїзм простих солдатів, радість із поразки Гітлера та виправдання радянської системи, яку забезпечила велика перемога.

Кремль використовує історію, роблячи ставку на психологічні наслідки, а не на факти. Український червоний мак і ролики про війну є прикладом того, як можна використовувати історичні теми, щоб дістати позитивний ефект, для подолання розбрату й травм минулого. Флоріана Фосато, медіадослідниця, яка спеціалізується на пострадянському просторі, запропонувала створити робочу групу з психологів, істориків, соціологів та креативних медіаекспертів для розробки постійної фабрики ідей щодо того, як працювати з історично-психологічною травмою, унаслідок чого можна буде розробити промо-заходи, наприклад, турне з лекціями, відео та книжки про такі ідеї.

Тактичні рекомендації, спрямовані на нішеві та маргіналізовані аудиторії в Центральній та Східній Європі

 VІ) Таргетовані відео в онлайні та інтерактивні активності.

Соціальні медіа та пошукові системи дають змогу маркетинговим і рекламним компаніям збирати дуже конкретизовану інформацію про цільову аудиторію і, відповідно, адаптувати продукцію під неї. Таку ж технологію можна й слід застосовувати для протидії структурам, що створюють спрямований на радикалізовані та відчужені групи контент.

Стратегічні

Широкі стратегічні рекомендації, спрямовані на зміцнення якості інформаційного простору та розбудови довіри

VІІ) Переосмислення громадського мовлення для ХХІ століття.

Орієнтована на рішення журналістика: підтримка розвитку суспільного мовлення, передбачена в Угоді про асоціацію з Україною, також має першочергове значення для інших країн – підписантів Угоди та для країн – членів ЄС зі слабкими ЗМІ. Завдання перед суспільними мовниками в державах з окупованими територіями, як Україна або Молдова (але не тільки, це також властиво й для багатьох країн Західної Європи) не полягає в тому, щоб просто «встановити норми», а в тому, щоб активно об’єднуватися й будувати довіру в країні. У фрагментованому медіапросторі потужний незалежний суспільний мовник може і визначати норми, і вирости в медіа, якому з-поміж усіх, що існують, довіряють найбільше.

VІІІ) «Блогерська хартія» та обмін міжнародним досвідом для інформаційних активістів.

Для створення міжнародних мереж і сприяння поширенню передового досвіду можна заохочувати інформаційних активістів підписувати «хартії етики». Укладатимуть такі хартії спільно і, безперечно, на добровільній основі, але їх можна використовувати для того, щоб відрізняти гравців у галузі. Наприклад, підписантів могли б підтримувати органи влади та фундації, щоб вони мали змогу брати участь у регулярних програмах з обміну досвіду серед журналістів, інформаційних активістів, ГО, учених, які працюють між провідними західними та прифронтовими країнами, і таким чином створювати транснаціональні спільноти довіри та критичної оцінки.

Стратегічні середньотермінові рекомендації для російськомовних аудиторій

 ІX)Фабрика з виробництва російськомовного розважального контенту.

Кремлівська пропаганда тому така сильна, що поєднує розваги, емоції та актуальні події. Глядачі в Україні, країнах Балтії та Кавказу перемикають на кремлівське телебачення, бо його краще зроблено, воно привабливіше та розважальне. Навіть грузинсько- й литовськомовні громадяни перемикають на російські серіали та шоу талантів, а потім залишаються дивитися й новини про поточні події. Органи влади могли б скористатися законодавством, щоб стимулювати місцевий продукт за прикладом французької або іншої моделі, де певна частка контенту має бути вітчизняного виробництва. А поки що західні уряди, ГО та інші донори могли б допомогти створювати контент на пільгових умовах. Наприклад, Британське МВС на сьогодні розвиває «фабрику контенту», яка б допомагала країнам, що підписали Угоду про асоціацію з ЕС, та балтійським державам виробляти новий російськомовний контент: перед BBC Media Action, агенцією з розвитку медіа при службі Бі-Бі-Сі, поставили завдання розробити концепцію такої структури. Інші донори могли б підтримати таку ініціативу.

X) Російськомовна інформаційна агенція/хаб.

Після ліквідації 2012 року «РИА Новости» медведєвської епохи більше не залишилося якісних російськомовних інформаційних агенцій, які б забезпечували безперебійний потік новин, що заслуговують на довіру. Як зазначив Василь Ґатов, в ідеалі слід би створити щось на кшталт агентства Reuters чи Associated Press, тільки російськомовне. Європейський фонд за демократію запропонував реалістичнішу альтернативу: створити хаб, що виконуватиме функції промо-інформаційної агенції для регіональних новинних платформ. Спільні зусилля зі збирання новин (у доцільних випадках) полегшать тягар витрат на окремі платформи й заповнять прогалину, яка утворилася від монополії Росії на російськомовний інформаційний контент.

XІ) Естонський російськомовний суспільний мовник як пілотний проект.

Донорам слід і надалі підтримувати ETV+, який можна розглядати як пілотний проект для багатьох ідей із цього документа: від російськомовного інформаційного хаба до фабрики контенту, «новини, що ґрунтуються на рішеннях», медіаграмотність, аналіз соцмереж та цільової аудиторії. Естонія – унікальна можливість показати іншим країнам, яким чином протистояти кремлівській дезінформації, та запускати ініціативи, які може бути відтворено в складніших умовах, як в Україні або Молдові.

Довгострокові

ХІІ) Популяризація медіа грамотності.

Поки органи влади та громадські організації  шукають, яким чином краще реагувати на зростання хитромудрої пропаганди та засобів інформаційної війни, лунає дедалі більше закликів до підвищення медіаграмотності.

Концепцію медіаграмотності довго розглядали як синонімічну до освіти, але навчання медіаграмотності означає зміну: воно виходить за межі аудиторії й переходить до громад. В Україні Рада міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) зі штаб-квартирою у Вашингтоні – міжнародна неприбуткова організація, що «проводить інноваційні програми для розвитку лідерського потенціалу з метою забезпечення довготривалих позитивних змін у всьому світі», відкрила нові горизонти: вийшла за межі системи освіти в просуванні медіаграмотності.

На час завершення проекту в березні 2016 року в ньому взяло участь понад 15 000 осіб.

У звіті ОБСЄ 2015 року «Пропаганда і свобода медіа» в переліку «інструментів» для реагування зазначено: «…докладати зусиль до освітніх програм із медіа- та інтернет-грамотності». Аналогічним чином, у звіті Страткому НАТО 2016 року«Інтернет-тролінг як засіб гібридної війни» подано рекомендації для органів влади «поліпшити критичне мислення та медіаграмотність населення». Але в жодному з них не описано, яких саме зусиль слід докласти або як до них дійти.

Наступним кроком для виховання медіаграмотності могло би бути використання самого медіа для поширення меседжу. Тобто покластися на вміння виробника контенту, який знає, як привернути й утримувати увагу масової аудиторії. Таким є останній етап шляху медіаграмотності від класної кімнати та університетської аудиторії до громадської сфери. І ми повертаємо зброю пропагандистів проти них самих – братимемо приклад із них: якщо вони вдаються до вигадок на телебаченні, в інтернеті та інших ЗМІ, щоб донести своє повідомлення, то ми теж можемо використати ці інструменти, щоб донести правдиву інформацію.

ХІІІ) Ініціативи, щоб припинити західну рекламу на каналах, які вдаються до мови ворожнечі та закликів до насильства.

Одна з найбільш іронічних ситуацій сучасної так званої «інформаційної війни» полягає в тому, що західні рекламодавці фінансують мову ворожнечі Кремля, демонізацію ЛГБТ-спільноти, заклики до насильства тощо. Крім того, західні продакшн-компанії продають розважальні формати цим же каналам, допомагаючи їм завойовувати популярність і приваблювати глядачів до своїх програм. Необхідно провести послідовну кампанію, яка б пояснила широкому загалові, яким чином рекламодавці й продакшн-компанії безпосередньо підживлюють нападки на меншини та сприяють насильству, – цю ідею вперше висунув Василь Ґатов.

Потрібно далі розширяти роботу з інформування та виховання громадської думки, ставлячи перед собою кінцеву мету відвадити ЗМІ, які розповсюджують мову ненависті та дезінформацію, від залучення рекламодавців і таким чином не дати їм купувати найкращі західні розважальні формати. Треба рухатися до виграшного для нас зачарованого кола: органи контролю надають ЗМІ зі зразковими новинами знак схвалення, що заохочує західних донорів підтримувати такі медіа під час купівлі найкращих розважальних форматів, що, своєю чергою, приваблює рекламодавців.

comments powered by Disqus