Чиє вбивство «медійніше»?

Чиє вбивство «медійніше»?

09:33,
23 Квітня 2015
2642

Чиє вбивство «медійніше»?

09:33,
23 Квітня 2015
2642
Чиє вбивство «медійніше»?
Чиє вбивство «медійніше»?
Визначати, чия смерть «медійніша», - одна з ознак апогею таблоїдизації ЗМІ взагалі й телебачення зокрема, що його, попри всі здобутки Революції гідності, сягнули українські комерційні телеканали. Огляд телепрограм за 14-19 квітня

Інерція великодніх свят із їхньою «благістю» давалася взнаки майже всю першу половину минулого тижня. Приміром, у програмі Андрія Куликова «Свобода слова» на ICTV депутати з коаліції намагалися переконати глядачів, але передусім себе: попри певні розбіжності, парламентська більшість розвалюватися не збирається.

Мустафа Найєм, Світлана Заліщук, Сергій Лещенко, члени міжфракційної групи «Європтимісти», доводили — їм, попри шалений тиск із боку нардепів від олігархічних груп, все-таки вдалося протягти важливі закони, які сприятимуть деолігархізації. Як приклад наводили «антиолігархічні» рішення Верховної Ради, спрямовані на те, щоб повернути державі контроль над стратегічними добувними та енергогенеруючими галузями. Наголошуючи: ці закони спрямовано не лише проти Ігоря Коломойського, але й проти Ріната Ахметова та інших олігархів.

Віталій Шабунін, один із експертів програми, навіть висловив своє захоплення ефективністю «європтимістів», у яку він до ухвалення цих законів не вірив.

Ведучий цього разу був як ніколи толерантним до гостей, дозволяючи їм говорити стільки, скільки вони хотіли, лише подеколи нагадуючи про регламент.

Про те, що в коаліції не все так райдужно, як хотілося б «єврооптимістам», нагадав діалог Сергія Лещенка з Остапом Семераком. Перший звернувся до другого з запитанням про кримінальні справи проти Миколи Мартиненка, колеги пана Семерака з фракції «Народного фронту», відкриті проти нього у Швейцарії. Остап Семерак увімкнув дурника, сказавши, що йому про це з офіційних джерел нічого не відомо, а швейцарських газет він не читає.

Отак, якось ліниво й без азарту, «Свобода слова» тривала до самого фіналу. Відчувалося, що це лише такий собі телерозігрів перед пленарним тижнем безпосередньо у Верховній Раді. Навіть аргументи Сергія Лещенка, буцімто звинувачення Миколи Гордієнка на адресу уряду Арсенія Яценюка в корупції суто документально, на його думку, мають більш переконливий вигляд, аніж спроби виправдання Кабміну, публіку не сколихнули.

З іншого боку, якщо вже Генпрокуратура за цю справу взялася і прем'єр-міністр готовий дати всі необхідні свідчення, може, варто все-таки дочекатися результатів розслідування?    

Того ж вечора, 14 квітня, канал «1+1» подарував глядачеві «зустріч із прекрасним» — показ двох прем'єрних серій власного ситкому «Останній москаль». Гадаю, для його творців суперчастка стала таким самим сюрпризом, як і для телекритиків. «Плюси» поставили на виробництво власних серіалів українською, ризикуючи всім — і часткою, й репутацією. Проте, як виявилося, розпочавши виробництво «Останнього москаля» майже рік тому, топ-менеджмент каналу вгадав тренд, справдивши очікування українського глядача. Високі показники телеперегляду — ознака того, що він, цей глядач, не просто готовий дивитися своє телекіно, але й чекає «продовження бенкету».

15 квітня на тих-таки «Плюсах» лютувала Ольга Фреймут у своїй авторській «перевірці на совість». Третя програма «Інспектора Фреймут» нового сезону знову показала, що наша зірка легких шляхів не шукає. Принаймні, теперішній «Інспектор...» аж ніяк не нагадує «Ревізора» на Новому, бо Ольга разом із творчою групою програми об'єктом своїх перевірок зробила не готелі-ресторани, а всю сферу обслуговування, включно з таким екзотичним для України сегментом, як хатній персонал.

Припускати, що нову для формату царину ведуча опанувала, щоби зняти звинувачення Нового каналу в плагіаті, не будемо. Адже в останній програмі Ольга Фреймут не пожаліла навіть власної квартири, щоб вивести на чисту воду (в усіх значеннях) працівників клінінгової компанії «Мойдодир». Ведучій, яка спостерігала генеральне прибирання, а насправді знущання з її затишного гніздечка, за монітором, можна було хіба що поспівчувати — сам факт, що хтось брудними руками без рукавичок торкається речей її дочки, довів бридливу Ольгу до сказу. Але вона все-таки витримала тортури до кінця, змусивши себе ще й заплатити «чистильникам» за роботу.

Розширення зон інспекцій, ніде правди діти, дуже урізноманітнило програму. І хоча, приміром, сюжет про няньку не був оригінальним з огляду на величезну кількість відео на цю тему, викладеного в мережу прискіпливими батьками, їм усе-таки варто знати, які агенції з персоналу не дурять.

Ще один бонус нового сезону — скорочення хронометражу. Тепер «перевірки на совість» складаються лише з чотирьох сюжетів, що добряче додало в динаміці програми.

На цьому «зустрічі з прекрасним» минулого тижня скінчилися, поступившись місцем трагічним подіям навпіл із апокаліптичними прогнозами. Два вбивства — Олега Калашникова та Олеся Бузини, що сталися 15-16 квітня, розбурхали й без того турбулентний медіапростір до краю.

Тіла екс-регіонала Олега Калашникова в чорному мішку на ношах і Олеся Бузини — на асфальті серед білого дня біля рідного під'їзду показали в усіх без винятку випусках новин на всіх загальнонаціональних каналах. Додумалися «запікселити» тіло Олеся Бузини хіба що у «Фактах тижня» аж у неділю, 19 квітня.

Моралізаторство з приводу негідного ставлення журналістів до людської смерті наразі геть недоречне, бо наші новинарі й редактори давно не переймаються такими «дрібницями». Але, гадаю, коли вони показували заплакану матір чи доньку київського шанувальника відновлення Російської імперії Бузини, треба було все-таки бодай на мить уявити на їхньому місці своїх рідних. Авторові цих рядків забракло мазохізму, щоб цілих чотири години витратити на перегляд спілкування Путіна з російським народом у четвер, 16 квітня. Відтак судити про те, що російський «ампіратор» повідомив про вбивство Олеся Бузини в прямому ефірі своєї прямої лінії ще до того, як це стало відомо в Україні, можу хіба що зі слів очевидців.

А вони, зокрема Сакен Аймурзаєв, спецкор «Эха Москвы» в Києві, у програмі «Час. Підсумки дня» на 5-му каналі 17 квітня стверджували: Володимир Путін повідомив про політичний характер убивства Бузини тільки тому, що знав його за виступами в політичних ток-шоу на російському телебаченні. Зокрема, підкреслив журналіст, Путін, виявляється, дуже шанує ток-шоу Володимира Соловйова, частим гостем якого був покійний Бузина.

16 квітня, коли Володимир Фесенко оприлюднив листа від міфічної націоналістичної організації УПА, що взяла на себе відповідальність за смерть Чечетова, Пеклушенка, Калашникова та Бузини, СБУ перевірила адресу, з якої було відправлено цього листа. Сам політолог, коментуючи його в ефірі марафону «Україна понад усе!» на 5-му, висловив думку — ці вбивства покликані дестабілізувати становище в Україні. А отже, тут треба шукати слід російських спецслужб.

Коли Тетяна Даниленко в уже згаданому ефірі від 17 квітня спробувала потролити висновки СБУ про те, що автори листа не є носіями української мови, учасники програми її грайливого настрою не підтримали.

Політичний і замовний характер цих убивств обговорювали і в «Чорному дзеркалі» на «Інтері», і в «Шустер live» на «112», і в ток-шоу «Люди» Наталії Влащенко (теж «112»).

А от про те,  що ніхто не застрахований від бандитського ножа на ґрунті або п'яної сварки, або ж банальної особистої неприязні, журналісти намагаються не думати. Й дарма, як показала страхітлива смерть іще одного журналіста — Сергія Сухобока, що також сталася минулого тижня. Але ця смерть чомусь удостоїлася згадки лише в новинах від 16 квітня. Незважаючи на те, що ця людина зробила для української журналістики набагато більше, ніж той-таки Олесь Бузина, якого навіть журналістом назвати важко. Це вбивство, вочевидь, не настільки «телегенічне», щоб обговорювати його в провідних ток-шоу на загальнонаціональних каналах. Ба більше, про нього колеги загиблого дізналися лише в середу, 15 квітня, через три дні після скоєння (в ніч на 13-те). Тоді як на місці загибелі Бузини кореспондент «17-го каналу» Дмитро Філімонов опинився разом із міліціонерами.

Визначати, чия смерть «медійніша», — одна з ознак апогею таблоїдизації ЗМІ взагалі й телебачення зокрема, що його, попри всі здобутки Революції гідності, сягнули українські комерційні телеканали. Вони готові обсмоктувати найменші подробиці вбивств так званих медійних персон, відмовляючи в пам'яті тим колегам, хто просто й чесно робив свою роботу, без візитів на московські телешоу. Я не кажу вже про те, що повідомлення про загибель українських вояків на східному фронті перетворилися на буденну статистику, здатну довести до розпачу хіба що рідню загиблих.

З тієї вакханалії, яку влаштували телевізійники навколо загибелі Калашникова та Бузини, обиватель, інтоксикований телебаченням, міг би виснувати мораль про нестерпне погіршення криміногенної обстановки в країні взагалі й у столиці зокрема.

Але цей постулат спростував головний військовий прокурор Анатолій Матіос у ток-шоу Наталії Влащенко на каналі «112». Точніше, він зумів лише натякнути на це, відповідаючи на навідне запитання ведучої про те саме погіршення криміногенної ситуації в Києві. Мовляв, статистика свідчить про зворотнє.

Але геть не це, здається, цікавило пані Влащенко. Бо вона затягла гостя в пастку необґрунтованих звинувачень на адресу волонтерського десанту в Міністерстві оборони. Хто тільки вже не цитував слова Анатолія Матіоса про «страх, голод, вигоду і, вибачте, секс», які правлять людиною, стосовно волонтерів у МО! Не можна сказати, що пан військовий прокурор «давав свідчення під тиском». Ні, він цілком усвідомлював, як сприймуться його слова про волонтерів громадськістю і що скоро варто очікувати великих скандалів у зв'язку з причетністю їх до фінансових потоків. Але підштовхнула гостя до цих одкровень саме ведуча, спершу поставивши запитання про розслідування корупційних діянь одного з заступників міністра оборони, а потім «плавно», тобто ні сіло ні впало, перейшовши до того, чому, на думку прокурора, волонтери пішли на державну службу в Міністерство оборони. Тут він і видав свою сумнозвісну тираду про ниці мотиви людей, які насправді роблять усе, щоб у МО не стало корупції.

Цікаво, на чому ґрунтуються слова Анатолія Матіоса — на достовірній інформації чи на чутках? Якщо на плітках, йому варто було б вибачитися. Якщо на інформації, що становить таємницю слідства, на яку так люблять посилатися всі без винятку прокурори й слідчі, не треба було навіть натякати на неї. Тим паче, в такому контексті та ще й на телебаченні.

Втім, на тлі всіх цих жахіть у суботу, 18 квітня, проклюнувся, як завжди, жвавий і веселий промінчик гумору на Першому. «Утеодин з Майклом Щуром» познущався з усіх резонансних подій тижня, за винятком політичних і не дуже вбивств. Приміром, коментуючи привітання Петра Порошенка «Христос воскрес!» двом претендентам на посаду голови Антикорупційного бюро, ведучий перейнявся проблемою віросповідання кожного з них. А якби хтось із цих двох виявився буддистом чи неоязичником, чи доречними були б такі привітання?

Майкл Щур змусив реготати, прокоментувавши встановлення на місці знесеного монументу Леніна в Харкові зображення Божої Матері Оранти пропозиціями перейменування радянських топонімів на біблійні назви — місто Дніпроапостолопетровськ та село Навуходоносор. Або ж — вулиця імені 40-річчя Мойсеєвого походу чи Третього зречення Петра.

Тренування Щура з тверкінгу взагалі вразило наповал. «Танець попи», який Майкл Щур вирішив опанувати після проклять на адресу оренбурзьких «бджілок» з боку ревнителів моралі в РФ, йому майже вдався. І це було смішно.

   

ГО «Детектор медіа» понад 20 років бореться за кращу українську журналістику. Ми стежимо за дотриманням стандартів у медіа. Захищаємо права аудиторії на якісну інформацію. І допомагаємо читачам відрізняти правду від брехні.
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування ідей та створення якісних матеріалів, просувати свідоме медіаспоживання і разом протистояти російській дезінформації.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
скрін-шот ictv.ua
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Коментарі
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
2019 — 2024 Dev.
Andrey U. Chulkov
Develop
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду