Обережно, «Носоріг»!

Дива трапляються на цьому світі, та й годі. В Україні економічна скрута, фінансів бракує всім і скрізь, а в Києві раптом узяла й з'явилася, мов з циліндра фокусника, нова потужна газета. Звати її «Київський носоріг», і покликана вона, судячи зі змісту, відкрити киянам очі на справжнє обличчя міської влади та особисто міського голови Віталія Кличка.

 Що це за «Носоріг» такий?

 Перший номер вийшов ще 27 травня. Спочатку газуту масово роздавали на вулицях. Потім не менш масово з'явилися намети «Руху за реформи», в яких — він же, «Київський носоріг». У липні газету стали розкидати по поштових скриньках, у нашому будинку минулого тижня це робили двічі. Розкладають по скриньках її, чесно кажучи, по-хамськи — так, щоб одна половина звисала зі скриньки назовні, і так із кожної. Номерів квартир на скриньках, відповідно, не видно — суцільна завіса з газет їх надійно затуляє.

А хто ж цей благодійник, що не шкодує грошей задля донесення до киян страшної правди про київську владу? А от він тривалий час зберігав інкогніто. Вихідні дані газети зводяться до того, що а) «Київський носоріг» - аналітично-інформаційний бюлетень; б) головний редактор - Максим Книш; в) телефон редакції — з кодом (063), тобто мобільний; г) електронна адреса редакції; ґ) друкарня ТОВ «ООО СПС» (бедете вимовляти — нічого не переплутайте); та д) наклад: 50000 примірників. Чималенький такий наклад, просто тобі заздрість бере. У державному реєстрі друкованих ЗМІ газета відсутня, та й у вихідних даних – жодної згадки про реєстрацію.

Але яка ж респектабельна газета: ані засновника, ані видавця, ані свідоцтва про державну реєстрацію, ані стаціонарного телефону, ані поштової (тобто, реальної) адреси, ані адреси чи хоча б телефону типографії! Бомж якийсь, а не газета — тільки який же багатенький бомжик! Бо треба віддати належне: газета обсягом 12 шпальт рясніє фотографіями, й усі вони — кольорові; заголовки та врізи — теж кольорові.

Єдиний розпізнавальний знак — це логотип «Рух за реформи» на першій шпальті, от тільки що то за рух, де він, звідки він?

Утім, тривала інтрига недовго: спочатку до газет стали докладати агітаційні брошурки такого собі Сергія Думчева, а потім у газеті з'явився й він сам, у вигляді майже шпальтових роздумів про життя, з фотографією. Не претендую на істину, але особисто мене фотографія не спонукає надто вже довіряти зображеній на ній людині.

«Хто такий Сергій Думчев?» - спитаєте ви. Та в тому ж і річ. З'явився він не лише в «Носорозі». Велике інтерв'ю з Сергієм Думчевим у вельми популярному й респектабельному інтернет-виданні LB.ua має одну дивовижну рису — ту саму: в ньому зовсім не сказано, хто такий пан Думчев, чому саме він ділиться своїми поглядами й опініями на ситуацію в Києві та Україні (у стилі «все погано й дуже погано»), чому читачі мають його думкам довіряти. Не спробувала авторка інтерв'ю й уточнити, як корелюють між собою твердження Думчева про те, що до місцевого самоврядування, зокрема у столиці, треба залучати якомога більше громадянських активістів, що мають запрацювати соціальні ліфти, а чиновництво має бути змінене, - й про те, що районні ради не можна відновлювати, це лише зайве навантаження на бюджет: «Жесткий заслон любым попыткам нагромоздить какие-то дополнительные структуры вдобавок к уже существующим бюджетным... Например, районные советы в городе. А конкретно – в Киеве. Мало того, что такая форма самоуправления вообще не предусмотрена Конституцией, так она еще и рискует вылиться в дополнительные расходы бюджетных средств». І взагалі, інтерв'ю залишає враження, ніби в монолог Думчева в потрібних місцях просто вставлено коротенькі запитання інтерв'юерки, щоб із наданого й заданого тексту зробити вигляд інтерв'ю.

Втім, деяка інформація про нашого пана Інкогніто знайшлася. На минулих парламентських виборах Думчев був номером 20 від тігіпківської «Сильної України». Злі язики (отакий, наприклад) стверджують, що він є власником банку «Преміум», непрямо пов'язують його з януковичівським міністром внутрішніх справ Захарченком і дуже прямо — з нещодавнім генпрокурором Яремою. Втім, про кого зараз чого тільки не публікують.

Але під номером 17 від тієї ж таки «Сильної України» на вибори йшов Василь Поляков — особа, яку аж ніяк не назвеш не зацікавленою (фінансово не зацікавленою) в київських справах. От що, наприклад, писали про нього півтора роки тому: «Василий Поляков продолжает вести депутатскую деятельность в рядах Партии регионов и соответствующей фракции ВР и не планирует выход из партии или из фракции. Василий Поляков остается верным украинскому народу и евроинтеграционному курсу страны, реализуемому Президентом (Януковичем. - Б.Б.), Кабмином и парламентом».

Я далекий від того, щоб категорично стверджувати, що ніби «Думчев — людина Полякова» або навпаки, теоретично вони можуть узагалі особисто не знати одне одного: чи мало хто опиняється поруч у виборчих списках? Але, погодьтеся, таке сусідство у списку насторожує.

Ще більше насторожує те, що з газети «Київський носоріг» неможливо дізнатися про тігіпківське минуле (зовсім нещодавнє минуле, й року немає) нашого «борця з режимом», тобто самого Думчева. Та й узагалі, тігіпківська партія менше за все асоціюється з виголошуваними на шпальтах газети чеснотами та виборюванням тих чеснот — але саме до списку «Сильної України» згаданий пан зволів долучитися менш ніж рік тому.

Тож погортаймо кілька номерів.

№ 7 від 8 липня

На першій шпальті — величезний анонс із заголовком: «Капітуляція столиці» - червоним по чорному. Анонс веде читачів на розворот — сторінки 6 та 7. Виявляється, мова лише про засилля торгівлі харчовими продуктами у не відведених для цього місцях, і половина статті — про те, які страшні небезпеки та торгівля несе. Друга половина — про те, що влада не бореться з цим явищем, бо, певне, хтось із того має зиск.

«У країна проголошуються реформи, йде боротьба з корупцією, до влади приходять нові люди, однак волею долі опинившись на вершині тіньової піраміди, чиновники з “кристально чесних” чомусь “раптом” перетворюються в продажних і безпринципних». Ви всього цього не знали, газета відкрила вам на це очі? Напевне ж, знали. Ви дізналися щось про конкретних чиновників та їхні конкретні оборудки? Теж ні: у статті жодних імен та жодних конкретних справ, усе на гранично загальному рівні. Але цей загальний рівень вмонтовано в критичний до найвищої міської влади контекст, а отже, відповідь на запитання «Хто винен?» лежить на поверхні: Кличко (та його покровителі з Банкової?) — хай навіть от саме це стаття й не артикулює.

«А в умовах економічної кризи, монопольної змови супермаркетів... і відсутності контролю за ціновою політикою (? - Б.Б.) з боку міської влади кияни опиняються просто в безвихідній ситуації і змушені (змушені, ніяк не менше! - Б.Б.) купувати продукти з асфальту». «Поки міліція звітує про успішні рейди з перевірки, а чиновники обіцяють манну небесну, київські тротуари, підземні переходи, сквери та парки аж кишать від вуличних торговців, мух та смороду», - оцініть запропоновані причинно-наслідкові зв'язки.

Що з усім цим робити, як подолати стихійну торгівлю? А все, виявляється, дуже просто: «Якби киянам частіше пояснювали, що будь-який харчовий продукт, який реалізується стихійно... є потенційно небезпечним, поставили б кілька білбордів, запустили соціальну рекламу по телебаченню, активізували медиків та санепідемслужби для роз'яснювальної роботи, - думаю, результати ми всі побачили б дуже швидко». Ні, справді: хіба ж не геніально — просто тобі «ап, и тигры у ног моих сели»? Провів роз'яснювальну роботу — й усі застарілі проблеми миттю розв'язав. Дурна, виходить, міська влада, ой же й дурна — такої простенької речі не знає.

Ще одна стаття-катастрофа: «Порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих. Чому столиця дедалі частіше тоне в дощових морях». Теж розворот, сторінки 8 та 9. Початок зовсім інтригує: «Кияни вже кілька років відчувають на собі зміни клімату: столицю все частіше заливає дощами, які призводять ледве не до всесвітнього потопу». «Потопи частішають» - таким є навіть заголовок одного з розділів тексту. Стаття детально змальовує кілька локальних катаклізмів минулого року.

Ні, зрозуміло: «от за років нашої молодості» (радянських років?) і дощі були зовсім не мокрими, а винятково приємними. Тільки от у статті так і не знайти показників: «дедалі частіше заливає» - це наскільки частіше? Я, наприклад, пам'ятаю подібні потопи від самого дитинства й почастішання чомусь не помітив.

Площа Перемоги, околиці станції метро «Лівобережна» - ці місця з давніх-давен після зливи перетворювалися на ріки й озера, геть непроїжджі. «У травні 2014-го після зливи на вулиці Глибочицькій дорогу перекрило змитим грунтом, піском і цементом». А наприкінці 1970-х (точної дати не згадаю) те саме сталося на подільському узвозі, зупинилися тролейбуси № 18, ми, тоді школярі, бігали дивитися. А 1977 (?) року в центрі Дніпропетровська, на розі проспектів Пушкіна та Кірова, взагалі розмило п'ятиметрову яму якраз на проїжджій частині; місцеві жителі переповідали, що були навіть жертви. Єдина відмінність: тоді про це не писали газети й не показувало телебачення. «Газети не писали — отже, й не було» - так?

«Розв'язати проблему нескладно», - переконує заголовок іншого розділу статті. Як нескладно? Всього лише замінити всю систему зливостоків, переклавши труби й решітки інакше, ніж тепер. Усього лише перекласти асфальт на всіх без винятку вулицях. Усього лише перекласти всі трамвайні колії — так, щоб засадити їх травою. Нескладно, чи не правда? «Але у київської влади зовсім інший погляд на методи боротьби з наслідками злив. КМДА застрягла в далекому минулому й, судячи з усього, навіть не в курсі, що технології давно зробили величезний крок уперед», - таврує міську владу стаття. Барселона, Брюссель, Франкфурт, Страсбург, Познань... Воно, звісно, добре, але чи володіє Київ подібними до цих міст сумами бюджетів — тим паче зараз?

Місце, що залишилося, віддано замітці «Під прикриттям сприяння спорту в Києві здійснюються незаконні оборудки»: «представник громадської організації “Рух за реформи” Костянтин Берест» піднімає тему домовленості Віталія Кличка з головою Київської міської ради профспілок Валентином Мельником про знесення добудов до Будинку профспілок. Домовленість, чесно кажучи, й справді є малозрозумілою — але в замітці замість пояснень самі лише припущення й таврування.

Інші матеріали номеру. «Як влада бореться з суддями-корупціонерами» (ніяк), «Чому не працює ВПК»: «Україна перетворилася на країну, в якій інженер і робітник — це така сама рідкість, як червона ікра на столі у пенсіонера»; винна в усьому, звісно ж, нинішня влада, а інженери та робітники за умов багаторічної деіндустріалізації країни, треба гадати, мусили зберігатися десь у спецсховищі. «Якщо завтра дефолт: наслідки та загрози» - рятуйся, одне слово, хто може, бо статтю вибудовано за принципом «нічого страшного, всього лише голову ампутують». «Кличко шантажує Порошенка союзом із Сомопоміччю»: «Кличко (геть ненависний киянам. - Б.Б.) намагається убезпечити себе в коаліції з рейтинговим президентом. Але апетити Порошенка сьогодні такі, що... він хоче контролювати всю Київраду» - жах тобі, та й годі.

Ще матеріал із гучним заголовком: «Реформу хочуть підмінити нанесенням розмітки на дорогах». Ідеться про ініціативу Кличка виділити спеціальні смуги для руху виключно громадського транспорту — практика, передбачена українськими Правилами дорожнього руху й наявна в багатьох містах Європи. Що в цьому поганого? А от що: «Зрозуміло, що заяви міської влади — це не більше, ніж передвиборчий піар... Київська влада за час своєї роботи могла вже разів із десять запропонувати свій законопроект на цю тему». Аргументи? А навіщо — й так же все «зрозуміло»!

«Медична реформа по-київськи: забрати нерухомість і ввести плату за лікування». Тут, ніби, й конкретики повно — навіть два пункти з якогось документа. Біда лише одна: якщо читати цю конкретику неупереджено, з неї, самої по собі, ніяк не випливає заявлений у заголовку висновок. На допомогу приходить автор, що домислює, читає чужі думки, робить глибокодумні застереження. «Тепер “правильні” гравці регулярно виграють тендери в столиці» - й справді, була собі в Україні, й у Києві зокрема, повна фармацевтична благодать, аж поки не прийшли Порошенко з Кличком.

№ 8 від 15 липня

Отут на шпальтах газети вперше з'явився Сергій Думчев зі своїми роздумами про «муніципальну революцію» - в матеріалі «Муніципальний революціонер. Чому Київ не пропонує нам віденський або паризький сервіс, а, як і раніше, занурює нас у сміття і корупцію». От із таким врізом: «Думчев знає, про що говорить. Він багато років вивчав муніципальні системи управління у нас і за кордоном і порівняння робить явно не на київську користь». Хіба ж після такої рекомендації можна в чомусь сумніватися?

Із приводу змісту можна казати багато, але обмежуся двома моментами. Перший: коли француза Венсана Калебо названо Вінсентом Калебо, у довгому вивчанні автором систем управління закрадаються сумніви. І другий: «Своєю фішкою Париж зробив туризм (ніщо не заважало Києву наслідувати його приклад, але на жаль)... Нарешті, Париж посідає третє місце (після Нью-Йорка і Лондона) серед столиць, які формують глобальний інформаційний простір. Усе це — заслуга винятково Парижа і його градоначальників. Ніяких спеціальних преференцій... столиця не має... З кожного сантиметра цього міста вичавлюють валюту».

Замовчано в даному разі лише про одну обставину: те, що є в Парижі, складалося століттями. І туристичні принади, й фінансова роль. Так історично склалося, й жодний градоначальник — тим паче всього за рік, який мав Кличко — з нуля того зробити не міг. Є туристичні центри світового значення, й Київ, на жаль, до них не належить. Як і Варшава, як і Братислава, як і Софія, як і Москва. А звідси й можливості «вичавлювання валюти з кожного сантиметру».

Й отут увага: ми стикаємося з типовим прийомом російської пропаганди. Після приходу до влади у Грузії Міхеїла Саакашвілі російські ЗМІ живописали грузинські автошляхи — далеко не такі, як у Західній Європі. Коли українці виявили рішучість іти до ЄС, роспропаганда риторично запитувала: болгари й румуни — чи стали вони після вступу до ЄС жити так, як німці? Але ж ніхто не очікував, що грузинські автошляхи зміняться за одну ніч. Ніхто не очікував, що Болгарія та Румунія миттю зрівняються з Німеччиною за життєвими стандартами.

Є речі, які можна оцінювати лише в динаміці: стало краще — стало гірше. Рік перебування на посаді Віталія Кличка на посаді міського голови саме до таких речей і належить. Але порівняльних оцінок у газеті немає. Беремо застарілу проблему, констатуємо її нерозв'язаність і тавруємо Кличка — от яку методику застосовує «Носоріг». Тільки в такий спосіб можна дискредитувати будь-якого посадовця й за будь-яких обставин!

Ще в номері великий матеріал «Рік діяльності мера: show must go on» - із його фотографією в якомусь кашкеті й із невдалим виразом обличчя; матеріал висміює мера, прискіпуючись до його манери поведінки та розмови. «Команда Кличка — це ті самі “старі бійці Черновецького, що дерибанили землю 5 — 6 років тому, і команда Попова, що практично вся залишилася на місцях». Про кого це конкретно, незрозуміло. Єдине посилання не на активістів «Руху за реформи», а на директора фундації «Відкрите суспільство» Івана Сікору, за неупередженого прочитання, випадає з загальної картини: «Жоден із п’яти пріоритетів програми не виконаний повністю, а частина має ознаки імітації виконання». Тобто про те, що Кличко не робить геть нічого, не йдеться й близько. Так, його є за що критикувати - але ж не так огульно, як це робить «Носоріг»!

Стаття «Зовнішня реклама: золоте дно для бізнесменів і чиновників»: виявляється, «Реклама як спосіб боротьби з опонентами», а «мер, використовуючи владні важелі, бореться з конкурентами напередодні виборів». Як і годиться, доказів — ніяких, самі лише припущення й домислювання.

«Авіаперевезення в Україні: чому ми не Європа». Монополія однієї авіакомпанії в Україні — це погано. А Державіаадміністрація, замість перейматися проблемою захмарно високих цін на квитки, тільки й прагне, що укласти з ЄС угоду про спільний авіаційний простір. А це для українців буде повна катастрофа, невигідна українській стороні: український ринок буде «віддано західним авіаперевізникам. Пасажири... почнуть літати за європейськими цінами (тобто дешевше в 2 — 3 рази, ніж сьогодні), але система відкатів і поборів буде ліквідована, що в принципі невигідно будь-яким чиновникам. Власне, тому і йдуть з українського ринку міжнародні авіаперевізники, залишаючи пересічних українців один на один із компанією Коломойського...». Спеціально перечитав кілька разів: виходить, що можливе зникнення відкатів і поборів — це й є причина того, що з України йдуть міжнародні перевізники! Так же виходить, ніяк інакше написаного не зрозуміти!

Одне слово, хоч би що держава вчинила — однаково погано!

Шпальтовий матеріал «Після Мінська-2: моделі співжиття України та Донбасу»: потік давно відомих трюїзмів, що підводить до висновку: «українцям слід розраховувати самим на себе і, відповідно, розв'язувати питання своєї територіальної цілісності самостійно». Яке ж неочікуване одкровення!

№ 9 від 22 липня

Головний анонс: «Ласі шматки Києва», матеріал «Хто розкрадає бюджет міста». У чиновників немає страху, бо найбільше покарання для них — звільнення за власним бажанням, - констатує всюдисущий експерт «Руху за реформи» Костянтин Берест. І додає: «Можливо, тому, що начальники та чиновники міськадміністрації в частці з тими, кого повинні контролювати». Оцініть це мовлене експертом «можливо» й перейміться глибиною експертної думки.

Головне звинувачення статті полягає в тому, що комунальні підприємства є збитковими: газета стверджує, що це є доказом розкрадання. «Київпастранс», наприклад, «Київський метрополітен» - збиткові вони? Розкрадають! Про те, що в комунальній власності бувають планово-збиткові, засадничо збиткові підприємства (й так у цілому світі) — жодного слова.

Лісопаркове господарство «Конча-Заспа» показало збитки? А одне торговельне місце в «Кончій Заспі» (так у тексті. - Б.Б.) коштує 2 тисячі гривень! От ви можете розв'язати рівняння з лише двома відомими, не знаючи більше нічого — ані витрат господарства, ані кількості тих торговельних місць? А «Носоріг» може! Жонглювання цифрами — улюблена його методика: беремо два довільних показники, зіставляємо (а то й не зіставляємо) їх і робимо висновок: крадуть! Ще одне ноу-хау «Носорога» - зіставлення показників, один із яких у гривнях, а інший у доларах, причому автентично він мав би бути теж у гривнях, але редакція перерахувала його в долари.

До речі, про всюдисущого експерта. Чи є в «Русі за реформи» ще якийсь бодай один експерт, окрім Костянтина Береста? У російському інтернет-виданні «Помалу» Костянтин Берест, названий просто «українським експертом», стверджує: «Кличко и Порошенко грызутся за власть в Киеве, а Садовой хочет стать будущим президентом». Пошук видає кілька посилань на Костянтина Береста, пов'язаних із якимись маргінальними інтернет-ресурсами.

Матеріал «Децентралізація по-польськи: Київ піде шляхом Варшави?» Змалювання добробуту Варшави. Жодних порівнянь із Києвом: читач має розуміти, що в нас усе незрівнянно гірше. Жодних посилань на різницю в добробуті країн. «Варшава — місто, яке створюється для жителів» - і неподалік антитеза: «Утім, київський мер, як і його попередники, мало дослухається до думок столичних жителів». Докази? Звідки це взято? Ви мусите просто вірити як загальновідомому факту.

А як ви оціните пасаж із наступної замітки: «Віталієві Кличку дали чітко зрозуміти, що його діяльністю розчаровані. Таку впевненість журналістам висловив експерт, представник громадської організації “Рух за реформи” Вадим Якимець»? Вадим Якимець на правах громадськості Києва — так виходить?

«Збройний напад на волонтерів “Руху хза реформи”» - під гучним заголовком ховається замітка про те, що чоловік сильно напідпитку розгромив намет і побив «волонтерку» (так у Думчева звуть людей, що сидять в агітаційних наметах — щоб у читачів одразу виникали паралелі з самовідданими й безстрашними людьми, що допомагають воїнам та мирним жителям в зоні АТО). Замітка робить з інциденту далекосяжні висновки й бачить у ньому провокацію — чию, не називає, але ж і так зрозуміло, чи не правда?

Цей номер знаменний тим, що від суто київської тематики перейшов до загальноукраїнської — масштаб інтересів пана Думчева зростає? «Тютюнова корова України» - тут і про події в Мукачевому, й про те, що заганяння тютюнового бізнесу в тінь вигідне «громадським організаціям», й що рекламники «нарівні з громадськими діячами доять тютюнову жилу».

І, нарешті, розворотне інтерв'ю самого Думчева,квінтесенцією якого є винесені до врізу слова: «Знаєте, чим відрізняється сьогоднішня система від учорашньої? Тільки однією простою навичкою — учорашні “друзі Януковича” не вміли красиво і солодко говорити -просто крали». Й це каже вчорашній фігурант списку «Сильної України» - уламку Партії регіонів! Дива, та й годі!

Методологія газети проста: якомога більше викривальних інтонацій — і можна обійтися без доведення своїх тверджень. Зміст узагалі не має значення, головне — гнівно-викривальні інтонації. А як наповнювач до тих інтонацій згодяться й суто обивательські розмови, й взаємно суперечливі твердження, й узагалі повна абракадабра: інтонації переконують більше за слова. Щоправда, в усьому цьому дуже сильно проглядає запозичення комунікаційної методології Олега Ляшка...

Втім, прихильники такої методології в боротьбі за крісло київського міського голови — далеко не лише видавці «Київського носорогу». Чи так уже рідко ми чуємо в ток-шоу від депутатів деяких фракцій коаліції: Кличко дерибанить землю, ударівці розкрадають Київ? От тільки коли те саме казали чи то про Леоніда Черновецького, чи то про Олександра Омельченка, кияни знали, про які конкретні приклади йдеться. Звинувачення на адресу Кличка, як правило, таких прикладів позбавлені — вони просто навіюють: крадуть, крадуть.

Я далекий від тверджень, що ні, не крадуть. Або що не потурають розкраданням. Або що не знають, як покінчити з розкраданнями. От тільки без конкретики, на рівні самих лише загальних слів усе це нагадує чорні технології. З невідомими (точніше, добре відомими) кінцевими бенефіціарами.

Фото – з архіву «Телекритики»

comments powered by Disqus