Випуск новин «День за днем» на кропивницькому телебаченні: про що мовчать синхрони

Скрін-шот "День за днем"

Перегляд місцевих телевізійних новин «День за днем» для багатьох жителів Кропивницького – майже архетипний ритуал. Приблизно як чай о п’ятій для англійців або сієста для іспанців. Місцеві новини о сьомій вечора – це можливість дізнатися про те, як місто та його жителі прожили цей день, як керівники міста та області керують і, коли пощастить, побачити в кадрі обличчя знайомих і колег. Жителі міста довіряють місцевим новинам, як довіряли б доброму сусідові, якого знають усе життя.

Синхрони в «День за днем»: кількісні показники

Упродовж випуску новин перед нами проходить цілий ряд облич. Деякі з них просто набридли, деякі ми бачимо вперше, а деякі привертають нашу увагу. До останніх ми прислухаємося, усотуємо їхні думки, які поступово стають нашими власними. Ми часто навіть не замислюємося, хто ці люди в новинах, наскільки вони для нас важливі або, навпаки, наскільки непотрібні. Якщо з національним новинами все досить прозоро: там зазвичай перемагають бізнесові пріоритети: «Ми знаємо, чим вас уразити», – то місцеві випуски новин регіональних телеканалів, здається, ще не інфіковано вірусом «великих грошей». Але питання залишається: хто ці люди? Чиї обличчя, голоси, думки формують нашу тиху провінційну медіареальність?

Відповідь на це питання спробуємо відшукати в синхронах. Синхрони по суті є носіями основних меседжів реальності, яку формують телевізійні медіа. Для типологізації синхронів ми здійснили моніторинг 50 випусків новин «День за днем» (березень – липень нинішнього року) на обласному кропивницькому телебаченні. У середньому за одну програму, що триває 15 хвилин, фіксували до 15 синхронів.

За кілька місяців моніторингу було зафіксовано в синхронах 700 осіб. Із них – 208 державних службовців міськради та ОДА, 303 посадові особи й 189 простих містян.

Як бачимо, майже третину синхронів беруть на себе чиновники. Для такого невеликого обласного центру, як Кропивницький, це відверто забагато, утім, показово. Чиновник у провінції до сьогодні залишається одіозною постаттю, яка змушує простих громадян обережно стукати до себе в службові двері, зазирати в кабінет і запопадливо перепрошувати. Часи, звісно, змінюються. Але незмінним залишається зміст будь-якого синхрону чиновника: «усе під контролем», «ми знаємо, як треба», «проблему буде розв’язано найближчим часом».

Про новини «імені Сергія Кузьменка»

Статистика «кадрових змагань» у новинах між міським головою Андрієм Райковичем та головою ОДА Сергієм Кузьменком – на користь останнього. За 50 випусків новин очільник області з’явився в синхронах 40 разів, натомість пан Райкович – 27 разів.

Трапляються просто «бенефісні» випуски за кількістю синхронів цих державних мужів. Наприклад, в одному з випусків (14.03) голова ОДА тричі  з’являвся перед телеаудиторією, а міський голова – сім (!) разів. Тобто не було такого сюжету в новинах, де б свої п’ять копійок не вставили «великі боси». Про таких народ влучно висловився: «І швець, і жнець, і на дуду грець».

Гран-прі за «великого боса» отримав би сюжет про святкування Шевченківського дня (4.03). Уявімо: камера фіксує багато людей коло пам’ятника Шевченку, окремо зупиняється на професорові Григорію Клочеку, який нещодавно став лауреатом Шевченківської премії. За логікою речей він і мав би вести мову про Кобзаря. Але ні, відомого літературознавця затьмарює постать Андрія Райковича, «видатного» знавця творчої спадщини Тараса Григоровича. Саме його слова змушена слухати глядацька аудиторія. Не треба вкотре нагадувати про чиновницьке «красномовство» та банальну пафосність таких ювілейних промов.

Деякі випуски новин можна по праву вважати іменними (наприклад, імені Сергія Кузьменка). У таких випусках повідомляють не новини, а маршрут пересування голови ОДА районами області. Наприклад, частину випуску від 22.04 було присвячено новинам Улянівки, але не тому, що там були новини, а тому, що там був Сергій Кузьменко. Як результат, у новинах можна побачити щасливого очільника області у відремонтованому пологовому відділенні місцевої лікарні, у школі з дітками, які співають і танцюють, у мовному центрі, де пан Кузьменко продемонстрував свої знання англійської (краще б він цього не робив).

Представники яких сфер дають коментарі в новинах

Проте не чиновником єдиним живуть новини. Цифри переконують, що третину синхронів забирають на себе прості жителі міста. Маємо безперечний паритет думок. Та якщо уважно придивитися до сюжетів новин, то першою, а отже, базовою, завжди є думка чиновника, а синхрони простих людей працюють просто на її підтвердження.

Погляньмо, які галузі міського життя презентовано найбільшою кількістю її представників. На першому місті – працівники освіти (110 осіб). Шкільна освіта – переважно з проблемами росту, і вища освіта – переважно з досягненнями зростання. Реорганізація шкільної освіти відбувається під пильним контролем керівників області, про що вони постійно звітують у новинах. Школярі в кадрі співають, танцюють, перемагають у конкурсах, майструють і гаптують.

Друге місце впевнено посідають діячі культури (102 особи). Переважають музейні працівники, бібліотекарі, художники й театральні діячі. Сюжети про культуру – це завжди фінальні сюжети, які несуть культуру в маси. На телевізійному жаргоні такі сюжети називаються бантиками, вони покликані прикрасити негатив попередніх сюжетів. На регіональному телебаченні негативу в природі не існує, тому «бантик» просто для краси, аби було. Тим більше що за культуру в місті та регіоні несоромно. Люди в нашому краї талановиті, майстерні, метикуваті, одне слово, хороші люди.

На третьому місці -– так би мовити, активні громадяни (99 осіб), тобто волонтери, члени громадських організацій і просто люди, небайдужі до проблем міста та його жителів. Але переважають над усіма представники громадських об’єднань, які висвітлюють у сюжетах свою діяльність. Таким чином, створюється картина, що влада міста цілком підтримує громадські ініціативи. Як то кажуть, не підкопаєшся.

Далі за кількісним показником ідуть прості жителі міста й районів (90 осіб). Вони, певна річ, оживлюють кам’яні обличчя й бюрократичну мову чиновників. Але, зрештою, відіграють лише роль простомовного фону для «правильних» коментарів державних мужів. П’ятими в списку постають представники правоохоронних служб (28 осіб), які демонструють злагоджену роботу: рятують, кого треба рятувати, карають, кого треба покарати. Далі з однаковими показниками йдуть військові та медики (по 20 осіб). Перші з’являються в кадрі як коротке нагадування про справжню реальність, а другі – коли треба похвалити міську владу «за пророблену роботу». Символічно в однаковій кількості (по шестеро) з’являються представники бізнесу, церкви й медіа та, нарешті, аутсайдери нашого списку – комунальники (5 осіб).

Виходить так, що найчастіше в новинах показують представників освіти та культури. Саме вони мають формувати в глядача уявлення про реалії міста. Картина вимальовується досить симпатична: місто вчиться й культурно розвивається – жодних проблем! А масове безробіття, відверте зубожіння простих людей, висока смертність залишаються поза телевізійною картинкою. Цього немає у відфільтрованій медіареальності, тож цього немає зовсім…

Це в жодному разі не заклик до бойкоту перегляду місцевих новин. Навпаки, їх варто дивитися, бо це той унікальний інформаційний продукт, який ніколи не запропонують жителям Кропивницького національні канали. Просто дивитися їх треба уважно й осмислено, а в синхронах бачити не тільки людей, що говорять, а й джерела інформації, яким варто довіряти або ні. 

comments powered by Disqus