Ейдан Тернер про зйомки «Гобіта»: «У той час я знав, що переживаю дещо дуже особливе»

Ейдан Тернер, «Гобіт», Джерело: flickreel.com

In English

Ейдану Тернеру світову славу принесла роль гнома Кілі в «Гобіті». Відтоді він зіграв у кількох масштабних британських телевізійних проектах, одним із яких був шалено популярний «Полдарк» (виробництва каналу BBC One). У ньому Ейдану дісталася роль ключового персонажа — капітана Роса Полдарка. Запальний ірландець, крім того, носить титул найсексуальнішого чоловіка світу за версією британського Glamour у 2016 році.

Зйомки «Полдарка», джерело - The Independent 

З Ейданом ми познайомилися під час Одеського кінофестивалю, який талановитий актор відвідував уже вдруге. У відповідь на мій подив щодо його перебування в Одесі (ОМКФ все ж поки не Канни, не Берлінале й не Санденс) він почав сипати компліменти в бік українського фестивалю, відзначаючи, що саме тут усе відбувається по-справжньому. На думку Ейдана, фестивалі у великих містах часто втрачають атмосферу творчого піднесення, бо не організовані до ладу, метушливі, завжди про розбіжності й конкуренцію. «Там бракує любові та пристрасті. В результаті страждає мистецтво», — казав він. Тимчасом як ОМКФ, на його погляд, — це в першу чергу чудово складена програма й тісний зв’язок між акторами, режисерами й журналістами. Ейдан зізнався, що зачарований Одесою і що це найкрасивіше бачене ним місто, тож він хотів би приїздити на ОМКФ щороку.

Ейдане, ролі у «Відчайдушних романтиках» (Desperate romantics), «Бути людиною» (Being human) та «Гобіт» (Hobbit) принесли тобі найбільшу славу. А яка з них найбільше вплинула на тебе самого?

— «Бути людиною» (Being human — британський фентезійний телесеріал про трьох нелюдів: вампіра, перевертня і привида, які намагаються жити звичайним людським життям. — MS) був дуже великим проектом. Взагалі кожен мій проект завжди був сходинкою до наступного, тож я ніколи не почувався так, ніби маю одну роботу. Досить великий вплив на мене здійснив «Полдарк» (Poldark), якщо бути до кінця відвертим. Я в ньому граю практично в усіх сценах і сам від себе втомлююся. Але кожнісінька робота, кожнісінька театральна роль чи телевізійний проект, навіть найменший рух завжди мали значення. Це ніколи не був раптовий великий стрибок. Так, «Гобіт» (Hobbit) був масштабним, але три роки пішло тільки на те, щоби його зняти, ще рік — на очікування, поки вийде перший фільм, ще шість місяців — поки вийде другий. Та в будь-якому випадку ти рухаєшся з ним далі. На мене ніколи не звалювався раптовий успіх, це завжди була кропітка робота. І це, певно, той шлях, який мені близький. Я просто був послідовним. Мабуть, це здоровий підхід.

Два роки тому в одному інтерв’ю ти сказав, що потребуєш часу, аби сповна усвідомити, як на твоє життя вплинула робота з Пітером Джексоном (Peter Jackson). Ти вже встиг відрефлексувати?

— Кумедно, мене ще ніхто про це не запитував. Взагалі я люблю відповідати на запитання, що стосуються цієї теми. Приміром, остання журналістка питала мене, чи не сумую я за тими часами. Чесно кажучи, це стало великим передвістям для мене. То була шалена робота. Настільки масштабна. Щоранку прокидаєшся, йдеш до сету, що завбільшки з вулицю. Пітере, Пітере, а може, зелений екран? Ні, який там зелений екран! Пітер будує сети! І ці сети просто велетенські! Уяви собі Рівенделл. Коли ми грали в лісі, я та Дін (мається на увазі Дін О’Горнан (Dean O’Gorman), який зіграв гнома Філі (Fíli). — MS), він був настільки великим, що там можна було заблукати. Й іноді, розгулюючи навколо, ми губилися. Ходиш туди-сюди, набираєш повідомлення на телефоні, свистиш… (Ейдан гучно свистить. — MS) А тоді вже чуєш голоси. Це дивовижно! Та в той час я знав, що переживаю дещо дуже особливе. Я уважний до настільки цінних речей. І я ввесь час рефлексую.

 Кадр з «Гобіту», джерело - MediaBrewPub 

Часто згадую той період, коли Енді Серкіс (Andy Serkis) режисерував другу частину «Гобіта». Виходило так, що коли ти не працюєш із Пітером — працюєш з Енді, він був другим режисером. Енді — найкрутіший актор, із яким мені коли-небудь доводилося працювати. Він так добре взаємодіє з акторами… Якби мені потрібно було що-небудь режисерувати, я би повертався думками до того, як це робить він. Знаєш, йому справді вдалося щось із мене витягти. Це тому що він неймовірний, я йому довіряв.

Ще буває, думаю про роботу з Ієном Маккелленом (Ian McKellen). Цей капелюх… А його манера розмовляти! «Я дам тобі пораду», «Я ж тобі казав» (смішно декламує голосом Гендальфа. — MS). Господи, яка фантастична особистість! Поради, що він дав мені, я пам’ятаю донині. То був справді дуже особливий час. Рефлексувати потрібно, бо це завжди про вдосконалення.

— До яких проектів ти зараз залучений?

— Минулого року, між першим та другим сезонами «Полдарка», я займався кількома проектами. Знімався у стрічці «Обернися» (Look Away) із Хлоєю Севіньї (Chloë Sevigny) та Метью Бродеріком (Matthew Broderick), яка незабаром вийде в прокат. Це такий собі інді-фільм. А ще у стрічці Джима Шерідана «Скрижалі долі» (The Secret Scripture). Джим був тут минулого року, до речі, й він чудовий хлопець! Просто чудовий. Обожнюю його! Гм, що ще… Фільм про Вінсента ван Гога (Loving Vincent) — просто фантастичний проект, анімація. Ми багато знімалися на зеленому екрані. Зараз спробую пояснити задум… Ця стрічка про життя Вінсента ван Гога, про те, як він помирав, про містерію навколо його смерті. Коли ти знімаєш, то знімаєш 48 кадрів на секунду, тобто одна секунда — це 48 фреймів. Автори стрічки залучили до проекту близько 600 художників, які мають промалювати кожну секунду! Тобто кожнісінька секунда фільму — це 48 намальованих картин у стилі ван Гога. Уявляєш, це все — олія! Тож ця стрічка надзвичайно цікава! Я зіграв там маленьку роль — човняра (Boatman). Головного героя Арманда Руліна (Armand Roulin) грає Дуглас (Douglas Booth). А тепер я чекаю на вихід більшості кінокартин. Хочу побачити, змарнував я час, чи ні (сміється. — MS). Знову готуюся до «Полдарка», що трохи нудно. Повернувся до тренажерного залу, знову читаю багато, якраз отримав сценарії до серіалу (йдеться все ще про «Полдарка». — MS). Це будуть дуже насичені зйомки. Зараз трохи розважаюся. Тільки не кажи нікому, що я випивав минулої ночі!

— Про що тебе найчастіше запитують журналісти?

— Навіть не знаю. Це не те, щоби щось цікаве й конкретне, а радше пов’язане з людьми, які не розуміються на темі. Є багато ледачих журналістів. Коли йдеться про дуже великі кінофестивалі, де все вирує, в кімнаті, на кшталт цієї, перебувають одночасно багато журналістів та акторів. І це звучить як: «bang! bang! bang!». Трапляється, що до тебе підходять журналісти, які нібито мали бачити телесеріал. «О, “Полдарк”… Розкажи нам, про що “Полдарк”?» Тобто це такі широкі запитання, ні про що. Або ще: «Чому акторство? Чому ви актор?». І ти міркуєш: о Господи, зараз дев’ята ранку, я навіть не знаю, що відповісти. І насправді вони нічогісінько не знають про тебе, їх це аніскілечки не турбує. Із таким же запитанням вони піходять до наступного актора. Брендон Купер? Яка різниця, хто він! «Якби ти не був актором, ким би ти був?» Та я уявлення не маю, я вже 15 років як актор! Ну, може був би теслею, чи фотографом. Не знаю (сміється. — MS). Такі туманні питання ставлять дуже часто. І це пригнічує.

Кадр з «Полдарка», джерело screenertv.com 

Ти вже встиг побачити щось з українського кіно?

— Під час Одеського кінофестивалю я бачив велику акторку. Катя… Забув її прізвище… Вона грала у «Моя бабуся Фані Каплан» (My Grandmother Fanny Kaplan).

Катя Молчанова?

— Так! Визначний фільм, а вона в ньому — екстраординарна. Гадаю, вона стане великою українською знаменитістю. Ми якось зустрілися з нею, випили трохи пива, вона така прекрасна, чудова, розумна й смішна… Мабуть, тому мені й хочеться приїздити сюди й дивитися стільки українських фільмів, скільки я тільки зможу. «Моя бабуся Фані Каплан» — то справді дуже хороша стрічка.

comments powered by Disqus