Продюсер фільму «Нічого, Крім Брехні» Тім Вайт: Ми дійдемо до тієї фази, коли фейки будуть лише приводом для сміху

Фото Валентини Балабанової

Столичний кінотеатр «Жовтень» зібрав усіх небайдужих до проблеми поширення фейкових новин на прем’єру документального фільму «Нічого, Крім Брехні» (Nothing But Lies), створеного у співпраці британського журналіста Тіма Вайта й української команди StopFake. Виробництво фільму профінансовало посольством Великобританії в Україні в рамках проекту «Використання фактчекінгу й перевірки даних для боротьби з пропагандою».

Документальна стрічка розглядає, як змінювалося явище фейкових новин від часів Другої світової війни до обрання президентом США Дональда Трампа. У фільмі експертами виступило чимало відомих облич: американський журналіст і документаліст Саймон Островський, засновник проекту Bellingcat Еліот Гіґґінс, старший редактор видання The Economist Едвард Лукас, дослідник медіа з Лондонської школи економіки Григорій Асмолов, редактор First Draft Алістер Рід і редактори StopFake Ольга Юркова та Руслан Дейниченко. Одне за одним вони пояснюють, що таке несправжні новини, розглядають приклади відомих фейків та розповідають про своє бачення, як цю проблему можна вирішити.

 Після показу MediaSapiens поспілкувався із продюсером та оповідачем фільму Тімом Вайтом про фейки, документалістику й навіть про статки президента Росії Володимира Путіна. За його словами, працюючи над стрічкою, команда намагалася зробити її доступною для глядачів з інших країн, у першу чергу зі США та Великобританії. Водночас фільм і про Україну, адже в нашій країні багато прикладів та інформації про фейки.

Ідея створити фільм виникла у двох членів команди StopFake — Євгена Федченка та Руслана Дейниченка. Обговоривши її, всі зійшлися на думці, що стрічка має бути англомовною та зрозумілою не лише українцям. У планах творців фільму — показати його на телебаченні у США. Втім, наразі чіткими планами щодо його дистрибуції команда поділитися не готова.

— Пане Вайт, чому, на вашу думку, фейкові новини стають такими популярними та швидко поширюються?

— Те, що здається неймовірним, часто неймовірним і є. «О, та не може бути!» — думає читач і починає шукати більше новин і статей на цю тему. Наприклад, якщо ви читаєте фейк і дотримуєтеся антиукраїнської позиції, ви подивитеся на новину схвально, а якщо ви з протилежного боку, то подумаєте: «Який жах!». Поляризовані позиції завжди збурюватимуть бурхливі реакції в сомережах. Якщо історія не викликатиме в мене жодних емоцій, я навряд чи стану ділитися нею з друзями.  Але якщо вона шокуватиме — в хорошому чи поганому сенсі — більше шансів, що я опублікую її у своєму Twitter.

Людина з критичним мисленням звертатиме увагу на викладені факти й контект. Менш свідомі люди, які так не заглиблюються в новини, робитимуть значно більше репостів.

Якщо треба створити фейкову новину і зробити її популярною, рецепт простий: напишіть до неї клікбейтний заголовок та сенсаційний текст, який шокуватиме. Згадаймо відомі приклади фейків — «справу Лізи», історію про «розіп'ятого хлопчика». Тобто треба створити щось, що шокує, провокує, навіть певною мірою розпалює ворожнечу.

— Як ви почали цікавитися викриттям фейків?

— Через зв'язки в Києво-Могилянській академії. Я почав співпрацювати з командою Могилянської школи журналістики ще з часів Помаранчевої революції. Я дуже пристрасно люблю Україну, я патріот. Для мене важливо, що відбувається в цій країні. Також я журналіст. Я вірю в справедливість, у свободу обміну інформацією. Коли бачу організації, які поширюють фейки, — це діє на мене, як і на будь-якого журналіста, єдиним можливим чином: я хочу протидіяти цьому, хочу викривати фейки. Мене іноді дуже сердить те, що пишуть про Україну.

Хочу окремо відзначити роботу StopFake. Вони мої друзі, й тому я намагаюся поширювати інформацію про те, що вони роблять. Коли StopFake прийшли до мене з ідеєю цього фільму, я сказав: «Так, давайте зробимо це». Мені хотілося, щоби люди могли подивитися його і зрозуміти, як виглядає пропаганда.

Цей фільм було зроблено дуже швидко і з маленьким бюджетом. Я співпрацюю з могилянськими журналістами з 2003 року. Але наша робота не завжди стосувалася фейкових новин. Ми багато працювали над презентацією британських стандартів журналістики в Україні та підготовкою молодих журналістів. Хоча радянська доба залишилася позаду, це був складний час, коли журналісти жили в тотальному страху й не наважувалися критикувати владу, президента тощо. Тож ми намагалися вчити журналістів, як правильно робити репортаж, показувати обидва боки історії, без упередженості.

Мені здається, що нині це проблема для українських журналістів: вони хочуть показувати лише одну сторону історії. Мовляв, уже багато було сказано про конфлікт, тож тепер ми маємо презентувати українську позицію. Ні, тому що так ми ніколи не змінимо свідомості людей. Не важливо, працюєте ви на радіо, телебаченні чи в онлайн-виданні: ви сподіваєтеся вплинути на людей, поширюючи правду. На тих, хто вагається. Потрібно довести їм, що ви журналіст, вартий довіри. Коли ви досягнете цього, вашому виданню будуть вірити. Важливо вчити журналістів хороших стандартів, це дасться взнаки у складний час, у час війни.

— Наскільки ефективною у викритті фейків є документалістика, в контексті того, що вже робить сайт StopFake?

— Не так багато людей цілеспрямовано заходять на веб-сайти. Одна історія на телебаченні може виявитися набагато ефективнішою, ніж розвінчання десятка фейків в інтернеті. Особливо це стосується України, де аудиторія не дуже грамотна в тому, що стосується споживанні інформації в мережі. Навіть у Британії телебачення — це найлегший канал для проникнення новин та впливу на людей. Я хочу, щоби люди прокинулися й побачили, що є очевидно неправдиві новині.

На жаль, медіа втратили довіру людей. Вони не довіряють російським ЗМІ, але українським вони не довіряють також. Можливо, вони повірять надійним світовим виданням. У цьому фільмі ми зібрали експертів із різних країн. Крім того, люди, які подивляться його, захочуть відвідати сайт StopFake або навпаки, й це дасть подвійний ефект. Вони почнуть думати, займуться самоосвітою.

— Існує думка, що фейкові новини — тимчасове явище. Зокрема, таку позиціювисловив очільник компанії Apple Тім Кук. Як ви думаєте, чи це так?

— Мені здається, що фейкові новини — це вірус. Він вражає людей дуже швидко, але я сподіваюся, що ми в процесі знаходження ліків від нього. Перш за все, ми стараємося зупинити його, щоби не стало ще гірше. Наприклад, з'явилася колаборація First Draft News. Сподіваюся, ми дійдемо до тієї фази, коли фейки будуть лише приводом для сміху.

— Як нині сприймають та висвітлюють Україну в світових медіа?

— Як правило, аудиторія там досить неосвічена щодо України, на жаль. Як згадувала Надзвичайний і Повноважний Посол Великої Британії в Україні Джудіт Гоф, одна з найбільших проблем — це коли популярна газета цитує твердження про те, що Київ є найнебезпечнішим містом у світі. Взагалі, чи коли-небудь хтось казав це? Це ж чистісінька неправда! Навіть під час революції в місті було надзвичайно безпечно.

На щастя, у Британії є розуміння того, що Україна — це незалежна держава, яка втратила частину території й переживає вторгнення. Мені здається, типова позиція європейців щодо України така: вони співчувають, але не хочуть нічого робити, щоби допомогти. Мені соромно, що ми не підтримали тих домовленостей, які були досягнуті в Будапештському меморандумі. Це одна з проблем демократії: якщо ми спробуємо щось робити, то матимемо мільйонні демонстрації з людей, які казатимуть: «Стривайте! Ми не хочемо ніякої війни з Росією. Ми не настільки дбаємо про Україну».

Такий сенс будь-якого меморандуму — ви зв'язані тими людьми, які хочуть миру. Путін — демократично обраний президент, і він дуже популярний серед росіян. Але якщо ви запитаєте в них, чи хочуть вони війни з Україною, — я думаю, вони скажуть, що, звісно, ні.

— Росія витрачає чимало ресурсів на поширення пропаганди, зокрема, розвиваючи телеканал RT. Чи великий вплив він має у Британії?

— Ні. Російський уряд справді витрачає на нього цілий статок, але він мало дбає про це, адже витрачає не свої гроші. Пан Путін, на загальну думку, найбагатша людина світу, тож для нього це лише маленька частина грошей. Я думаю, росіяни мали би провести дослідження, скільки коштів було витрачено на RT, адже це їхні гроші. Вони могли піти на медицину, освіту, ремонт доріг, і все ж були витрачені на оборонну галузь та пропаганду, щоби впливати на інші країни.

Ніхто не слухає меседжів, які ретранслює RT. Навіть коли вони роблять щось, дотримуючись стандартів журналістики, люди думають: «Я не можу вірити їм, так чи інакше». Вони викопали яму самі собі.

Фото Валентини Балабанової

comments powered by Disqus