Знайомтеся: лауреати путінської «премії Пулітцера» – цензори, пропагандисти та відверті брехуни

Фото: thedailybeast.com

У понеділок російський президент Володимир Путін офіційно відзначив більш як 300 російських журналістів за їхній «високий професіоналізм» та «об'єктивність» у висвітленні подій у Криму.

Ось що означає для Путіна «професіоналізм»… Серед нагороджених – зла на язик головна редактриса фінансованої Кремлем мережі мовлення RТ 34-річна Маргарита Симоньян. Минулого місяця вона повністю висловила територіальні апетити Путіна, коли в пік проросійського сепаратистського насильства на Сході України зловісно протвітила: «Украина. R.I.P».

І ось що означає для Путіна «об’єктивність»… Інша журналістська нагорода Кремля дісталася Олександру Жарову – керівникові в стилі Оруелла Федеральної служби за наглядом у сфері інформаційних технологій і масових комунікацій. Недвозначна робота цього відомства полягає в тому, щоби здійснювати поліцейський контроль над інтернетом, погрожуючи тим, хто розміщує матеріали з критикою уряду, обкладаючи їх штрафами. Ба, ще гірше. Минулого місяця агенція Жарова заблокували доступ до опозиційних ресурсів, зокрема, до сайту чемпіона світу з шахів, дисидента Гаррі Каспарова. За вірнопідданство Жарова від імені Путіна належним чином нагородили «за служіння Батьківщині».

В Америці ми звикли до журналістів, які кидають виклик владі. Не те що нагороджені Путіним російські. Усі вони, вочевидь, або отримують зарплатню з державної казни, або ж працюють на медіаолігархів, тісно пов'язаних із Кремлем. Там «журналісти», такі якими вони є, виживають у буквальному сенсі слова як урядові папуги. Відзначення їх нагородами в зв’язку з річницею перемоги союзників у Другій світовій війні, що припадає на цей тиждень, – стара російська традиція.

Бути справжнім журналістом, як і завзято курити чи пити горілку, в Росії вкрай небезпечно. З приходом до влади 2000 року Путіна, згідно з даними Комітету захисту журналістів, більше двох десятків представників цієї професії було вбито. В останні місяці Путін розширив війну з «залишками» вільних медіа в країні.

Єдиний незалежний телеканал «Дождь» через заледве приховане закулісне втручання Кремля перебуває на межі повного вимкнення з ефіру.

Наприкінці минулого року російський уряд ліквідував пристойну державну інформаційну агенцію «РИА-Новости», замінивши її новою організацією на чолі з російським шовіністом, який з піною в роті нещодавно хизувався тим, що Росія – «єдина країна у світі, спроможна перетворити США на радіоактивний попіл». Спробуйте уявити собі, щоби подібне міг заявити Вулф Блітцер [ведучий телепрограми The Situation Room на CNN –MS]!

Для російських так званих журналістів, які радше вислужуються перед владою «залізного кулака», аніж беруть її діяльність під сумнів, можливості безмежні. Путін вклав великі інвестиції в пропагандистську війну проти англосаксонських медіа, виділивши на рік сотні мільйонів доларів на мережу Russia Today, яка транслює нескінченну серію теорій змови, прокремлівську апологетику та веде істеричну антизахідну пропаганду. Держсекретар США Джон Керрі нещодавно засудив її як «пропагандистський рупор», що його використовує Москва для сприяння фантазії президента Путіна стосовно реальних подій в Україні.

Те, наскільки раболіпними є RT та її блазні-репортери, засвідчило інтерв'ю на CNN Кріса Куомо (Chris Cuomo), яке він взяв минулого місяця в однієї з нових роботів цієї мережі Анісси Неуей (Anissa Naouai). Молода політична кореспондентка з незворушним виразом обличчя заперечувала, що Росія будь-коли вторгалася в Крим. Тепер , коли Путін, зрештою, визнав присутність російських військ на півострові, Неуей, можливо, теж змінить мелодію.

Висвітлення подій в Україні на RT було настільки упередженим на користь Кремля та настільки невгамовно ворожим стосовно прозахідного уряду в Києві, що двоє її ведучих висловилися в ефірі проти російського уряду.

Відставка, про яку оголосила в прямому ефірі ведуча RT Ліз Вал (Liz Wahl), котра засудила мережу за «відбілювання» Путіна, навряд чи поклала край бідам російських пропагандистів у Сполучених Штатах.

Невдовзі після цього The Washington Free Beacon [американський новинний сайт – прим. MS] викрив, як один із керівників мережі торік у липні визнав себе винним у шахраюванні з податками. На довершення цього Комісія з рівних можливостей у сфері зайнятості веде федеральне розслідування расової дискримінації з боку фінансованої Москвою та базованої у Вашингтоні новинної радіомережі Voice of Russia.

Я впевнений, що викриття податкового та расистського шахраювання керівників російських пропагандистських органів викличе шок.

Від самого початку кримської кризи російські медіа були послідовні тільки в одному – в просуванні версії Кремля. Це означало незмінне, на постійній основі розповсюдження брехні про те, що революцію на Майдані здійснили «фашисти» й «неонацисти», що етнічним росіянам погрожують «погроми», що сотні тисяч біженців влаштувалися на кордоні з Росією з остраху за своє життя. (На відео, яке для опису цієї мнимої масової втечі використовувало російське державне телебачення, показували рух людей звичайного мирного дня на українсько-польському кордоні). Гасло RT, яке символізує її кампанію, розраховану на молоду, цинічну аудиторію – «Запитуйте ще!»

Росія – не єдине місце, де репортери й апаратники змішуються в одній кампанії.

Обід на уїкенд у Білому домі перетворився на щорічну оргію зазирання «в пуповину» та самовозвеличення медіа. Репортери бенкетували й відколювали жарти разом із президентом і членами його адміністрації.

Це нагадує нам про те, як наша власна хвалена свобода преси може іноді випускати з виду свою головну місію. Щасливий учасник цих святкувань, я, можливо, не маю права коментувати, як ця подія сприяє загальному сприйняттю того, що американські медіа скомпрометували свої цінності.

Та, зрештою, в Америці є багато незалежно мислячих журналістів, які й викриють правопорушення уряду, незалежно від того, хто перебуває при владі. І репортерів «антикартярського будинку», котрі викривають помилки чи спантеличують наших політичних лідерів в інший спосіб. Вони здобувають престижні нагороди й не кінчають своє життя на рейках метро.

Щойно Пулітцерівську премію отримав Гленн Грінволд (Glenn Greenwald), який розповів про державні таємниці, розкриті Едвардом Сноуденом. Я – не шанувальник того, хто сприяв тому, що було завдано шкоди безпеці Америки. Однак, безперечно, його Пулітцерівська премія – свідчення сильного духу проти істеблішменту, що живий в американській журналістиці.

Тому я вважав би за краще, аби наші журналісти дотримувалися цього коду, а не того, що панує в Росії.

Автор: Джеймс Керчик (James Kirchik) – американський журналіст-міжнародник і колумніст.

Джерело: The Daily Beast

Переклад: Аркадій Сидорук

comments powered by Disqus